Що ми святкуємо?
Три святкових неробочих дня. Святкуємо День Конституції, яку Верховна Рада прийняла 15 років тому, – Основний Закон країни. Саме на цьому документі базуються національне законодавство та міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна. Отже, з одного боку, нам є що святкувати. Україна відбулася як незалежна держава, і це підтверджується Конституцією. А з другого боку, відносно дотримання прав людини та інших державних справ, про які йдеться в Основному Законі – не тільки нема що святкувати, а треба бити на сполох.
На жаль, в світі не існує швидкої конституційної допомоги. Вона була потрібна саме у нас. Не допоможе нам і такий залежний від виконавчої влади Конституційний суд, який приймає свої рішення на замовлення Банкової. Вони не завжди погані. Наприклад, скасування конституційної реформи 2004 року – розумний крок, який треба було зробити ще в 2005 році. Але і такі надбання робляться під диктант. Проте і це не найстрашніше.
Те, що ставить під сумнів саме святкування Дня Конституції, - зухвале невиконання можновладцями її статті 3, однієї з найфундаментальніших статей Основного Закону: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», а також: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Спитайте будь кого, окрім високопосадовців та нардепів, чи відчуває вона (чи він) отою найвищою цінністю, за життя, здоров’я і гідність якої відповідає держава. Думаємо, що абсолютна більшість розсміється у відповідь. На жаль, ніхто з дослідницьких інституцій не провели напередодні свята таке опитування. Уявляємо собі, які ганебні для держави відповіді вони отримали.
Людина та гідність – найвища цінність? Там, де кожні 40 секунд в міліції людину піддають насильству? Там, де чиновники та деякі роботодавці розмовляють з пересічними громадянами як з рабами чи кріпаками? Де приймаються справжні феодальні закони, на кшталт пенсійної реформи? Здається, наша країна – єдина в Східній Європі, де немає обов’язкового медичного страхування. Немає його в Білорусі, але там збереглася стара радянська система, а у нас вона розвалена, і за життя хворих ніхто не відповідає.
У нас цінність людського життя виміряється грошима, які у людини або є, або нема. За останні півроку в установах міліції загинуло 27 людей, з них 10 – наклали на себе руки. Але вони перебували під вартою, і за їх життя відповідає держава. А навіть далеко не за всіма такими фактами прокуратура порушила кримінальну справу. Найчастіше прокуратур і суди покривають катів у погонах.
В Україні створена справжня репресивна машина, через існування якої багато невинуватих людей відбувають покарання за злочини, яких не скоювали, а справжніх злочинців ніхто не думає шукати. Про яку гідність можна казати, якщо ув’язнені в СІЗО перебувають в нелюдських умовах, іноді навіть сплять по черзі, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою часто нічим не вмотивований? Це стало наявним, коли в минулому році почалися політичні переслідування, і колишніх урядовців тримають під вартою без будь-яких законних підстав.
Відсутність незалежних судів – теж порушення Конституції. Немає суду присяжних, і його не хочуть створювати, хоча стаття ясно на це вказує. Його не створила і попередня влада, і взагалі, вона нічого не зробила, щоб демократичні перетворення були закріплені законом.
Деякі статті Конституції відверто декларативні – про право на гідний рівень життя, на житло, на працю, на соціальне забезпечення. А як по-фарисейські виглядає стаття 49, яка проголошує безоплатну медичну допомогу і забороняє закривати комунальні і державні медичні заклади! Медицина у нас суцільно платна, або неефективна, а правозахисні організації і медіа завалені скаргами на невиправдане закриття лікувальних закладів. Тобто громадян фактично залишають без медичної допомоги, загрожуючи праву на життя.
В статті 5 прямо декларується, що єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо. Але насправді вся влада належить відірваній від народу корумпованій владній верхівці, яка існує за своїми неписаними законами. Відрив її від громадян такий, який спостерігався лише у феодальному середньовіччі. Але, на наш погляд, громадяни самі винні у тому, що грають у ігри, запропоновані владою: голосують за закритими списками, не виборюють право впливати на політику, відкликати депутатів і Президента. Поки цього немає, не бачити нам народовладдя. І ми святкуємо день примари Конституції. Отже, маємо те, на що заслуговуємо.