Син неба та його охорона

У давньому у Китаї публічне й приватне життя імператора старанно охоронялось та приховувалось від сторонніх очей. Ніхто не осмілювався наблизитися і навіть дивитися на Сина неба, бодай здалеку. Жоден придворний не мав права розповідати про те, що відбувається у імператорському палаці, а підданим, під страхом смерті, заборонялося дивитись на Богоподібного під час слідування його кортежу по вулицях Пекіну.

«Перед редким выездом императора Даогуана, – писал русский географ Е. Королевский в книге „Путешествие в Китай“, – с улиц сметают сначала народ, потом грязь и мусор, убирают балаганы и лавчонки вместе с хозяевами и всяким хламом, прогоняют собак и свиней. Все переулки занавешивают. Дорогу пересыпают желтым песком. Император восседает в закрытом паланкине и только до отчаяния любопытный может решиться взглянуть сквозь щель ворот на его носилки, будучи в полной уверенности, что этого никто не заметит».

До числа таких «допитливих» одного разу ледь не потрапив і сам автор книги, який на власному досвіді переконався, як «ревностно охраняли Сына неба толпы солдат, слуг и всякого рода чиновников, и только их неуёмное старание оживляло улицу, на которой при следовании Великого воцарялась могильная тишина после всегдашнего гама и шума».

Змінився світ – незмінна влада… Я щиро вітаю нещодавно розрекламовані по всім телеканалам наміри нашої країни зблизитись з Китайською народною республікою й визнаю – певних успіхів на цьому шляху ми вже досягли. Але, нажаль, поки що у зближенні з тим, стародавнім Китаєм. Остатнім часом переконатися у цьому мають можливість все більше й більше українців. Заходи, які вживаються міліцією, з охорони так званих перших осіб держави вражають. Як масштабністю, так і своєю відвертою безглуздістю й показовістю. Неприхованим холуйством тхне, як носа не морщ.

Ось і вчора «донецькі піддані» Того, що сягає неба, мали можливість відчути на собі відданість, послужливість і розторопність наших правоохоронців та переконатися в їх прихильності до стародавніх китайських традицій при церемонії «Імператора везуть».

Спочатку, для розминки, співробітники ДАІ повністю перекрили автомобільний рух у центрі Макіївки. У районі ЦУМу, ТЮГу та Макіївської міської ради зупинено весь транспорт, пасажирські автобуси вишикувалися вздовж узбіч, приватний транспорт не пропускається.

Потім міліція затримала групу пенсіонерок, які перебували на шляху проїзду президента Віктора Януковича з донецького аеропорту до Макіївки й мали намір привернути його увагу до своїх проблем власноручно виготовленим плакатом. У прес-службі Донецького міськвідділу міліції підтвердили: «Так, вони затримані і перебувають у Київському райвідділі. У них вилучено плакати образливого для президента змісту. Зараз складається протокол за частиною 185-1 „Кодексу України про адміністративні правопорушення“. Що казати? – цікава й оригінальна інтерпретація міліцією появи пенсіонерок на вулиці як скоєння порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Розібравшись з бабусями, міліція взялася за журналістів і просто перехожих. Як стверджує голова Донецької обласної громадської організації «Союз ошуканих вкладників» Дмитро Верзилов, він та кореспонденти трьох сайтів – «НГО», «Кордон» і «Агентства журналістських розслідувань» перебували на узбіччі дороги неподалік аеропорту Донецька. Коли кортеж з Януковичем і особами, що його супроводжують, проїжджав поруч, журналісти почали знімати це на відео. До кореспондентів одразу підійшли співробітники міліції і наказали пройти з ними до Київського РВВС Донецька «для встановлення особи».

«Співробітники міліції затримали нас без пояснень. Сказали тільки, що ми виглядаємо „якось підозріло“ . Нас посадили у міліцейський автомобіль і завезли до райвідділу», – розповів Верзилов.

За словами ще одного із затриманих, журналіста «Агентства журналістських розслідувань» Максима Абрамовського, правоохоронці спочатку зажадали від нього пред’явити документи, а після того, як він пред’явив журналістське посвідчення, наряд міліції все одно доставив його й колег у Київський райвідділ міліції Донецька. Абрамовський розцінює дії міліціянтів, як «Перешкоджання журналістській діяльності з боку правоохоронних органів».

Журналіст Порталу неполітичних новин NGO.DONETSK.UA Віталій Овчаренко також поступив необачно – почав знімати скупчення людей та урядові автівки. Отож до нього підійшли люди у формі та попросили показати посвідчення. «Вони переписали мої данні, нічого не пояснивши, – розповідає Віталій.– Потім всіх журналістів попросили добровільно сісти в маршрутку і привезли у Київське РВВС для бесіди».

У свою чергу, прес-служба міліції запевняє: «Жодного журналіста під час заходів у Донецьку затримано не було: ні офіційно зареєстрованого, ні позаштатного. Представники засобів масової інформації здійснюють фото і відео зйомку безперешкодно».

Проте, вірити собі міліція нас вже відучила – піар-менеджери цього відомства особливо не заморочуються правдивістю оприлюдненої ними інформації. І ось ще один тому доказ.

Коментувати ці кадри мабуть зайве. Скажу одне: при необхідності міліція має можливість встановити особу людини прямо на місці, зателефонувавши до місцевого адресно-довідкового бюро – спеціально створеного для цього у структурі міліції підрозділу. Проте, звичка правоохоронців тягати людей до райвідділу під приводом «встановлення особи» стала в Україні національною традицією. Схоже, будь-який звичайний зацікавлений погляд у бік влади міліція розцінює, як виклик та погрозу. Такі інстинкти властиві тваринному світу, коли для вожака вовчої зграї прямий погляд є сигналом для агресії.

Хоча міліція – це і є влада. Точніше, її віддзеркалення, яке, у дещо гіпертрофованому вигляді, показує ставлення влади до своїх громадян.

Щиро кажучи, огидно дивитись, як іноді правоохоронні органи по лакейському прогинаються перед провладними політиками зі своїм недолугим бажанням не гнівити пана і наперед вгадати й виконати його волю.

Наприклад, із посмішкою згадую резонансний злочин про «пошкодження невідомою речовиною прапору Партії регіонів» – міліція одразу порушила кримінальну справу за статтею 296 Кримінального кодексу України і спільно з СБУ завзято почала пошуки зловмисника, який напрудив на святиню Лозівського партійного осередку.

І знаєте, особисто я вже не здивуюсь, коли замість відбитків пальців правоохоронці почнуть збирати у місцевих жителів мазки чи ще якісь специфічні аналізи. Так би мовити – з урахуванням особливостей цього цинічного злочину.

На мою думку, та нарочита й показова відданість міліції, яку вона останнім часом з гордістю демонструє, – це вже непристойно. І, мабуть, Президенту варто нарешті зупинити цей парад варварського «верноподданичества» з боку правоохоронних структур, бо якось некомфортно жити у такій країні. Але це можливо лише за умови відмови наших керівників від стародавніх китайських традицій, коли, при зверненні до себе, імператор казав «Єдина у світі людина» і підписувався ієрогліфом, який застосовувався виключно для нього – «чжень», що в перекладі означає «ми».