Мораль й інші засоби впливу
Через личені дні після вироку Юлії Тимошенко народні депутати пригадали фатальний стан суспільної моралі та кинулися його оздоровляти. На прийняття в першому читанні законопроекту № 7132 "Про внесення змін до закону "Про захист суспільної моралі" реакція не забарилась. Якщо одностайно осуджено вибіркове правосуддя та переслідування політичних опонентів, в основному, за кордоном, – щодо справжньої небезпеки вибіркового застосування «моралі», здавалось, всі погоджуються. Навіть Нацрада його розкритикувала.
Що законопроект дійсно становить загрозу для громадян – жодному сумніву не підлягає. Він загрожував свободі слова й на початку минулого року, як, власне, й сам Закон про захист суспільної моралі з 2004 р. Запропоновано більше можливостей, зокрема, й щодо закриття сайтів, більше повноважень для чиновників від моралі, але на суть проблеми, неприпустиму розмитість та непередбачуваність положень закону звертав увагу ще 2004 р. експерт Ради Європи. «Покладання інтерпретації перерахованих положень на Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі не гарантує мінімального ступеня захисту від деспотизму, як того в демократичному суспільстві вимагає верховенство права».
В прийнятому законопроекті збільшили повноваження, залишили розмитість. Більш того, додали ще одну сумнозвісну категорію: «продукція … з демонструванням … різних форм антигромадської та злочинної діяльності …»). Щоправда, за радянських часів карали за «антирадянську діяльність». Суть від того не змінюється. Її визначають ті, хто замовляє та використовує в своїх цілях мораль.
Влада знахабніла ось що змінилося. Жодними засобами вона не гидує, та й відомо, що за вказівкою згори будь-який законопроект дістане необхідну кількість голосів. Тому про небезпеку цього законопроекту, безумовно, треба бити на сполох.
Втім, саме тому небезпечно тільки й на ньому зосереджуватися. В своєму коментарі до законопроекту нардеп-регіонал Олена Бондаренко сказала, що «будь-який закон може бути використано для зловживань». Щодо подібних можливостей вона, певно, має особливі джерела інформації, але ж і ми всі бачимо, як статті ККУ, послуги податківців, даїшників, й, на превеликий жаль, суддів використовують, м’яко кажучи, не за призначенням.
Навіщо владі наражатися на закиди в прямій цензурі, коли можна покладатися на міліцію, СБУ чи податкову службу? Коли незручний телеканал можна відключити через «відсутність санітарного паспорту»? Та й яка різниця, чи він відсутній, чи ні, якщо у відповідних органах знають, як «перевірити» заяви про порушення? Верховна Рада зможе радикально змінити законопроект, або Президент нарешті виступити як Гарант Конституції. Слухняні телеканали все висвітлять, як потрібно, та й засобів впливу ніяк не зменшиться.
Зупинятися на одній боротьбі із «захисниками моралі» небезпечно й з іншої причини. Далеко не всім очевидно, чому слово «захисник» треба брати в лапки. Багато й з нас (зокрема, й авторка цих слів) обома руками за закриття якомога швидко будь-якого сайту з дитячою порнографією. Не випадково, що законопроект розробили та підтримали депутати з різних фракцій, зокрема, й опозиційних. Чи президент справді збирався ліквідувати Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, коли видав свій указ в грудні минулого року, невідомо, але знаємо, що про збереження та збільшення її повноважень невпинно закликала Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.
Найвищий пріоритет повинна мати увага дo надзвичайно важливої ініціативи зі створення Українською інтернет-спільнотою органу саморегулювання та всіляко її підтримати. Вкрай важливо й домагатися конструктивного діалогу між різними релігійними, медійними, правозахисними та іншими організаціями.
Навряд чи в усьому дійдуть консенсусу, але зробити перший крок уже важливо. Зрозуміють, що йдеться не про боротьбу «моралі» зі «свободою», чи повагу до моральних засад проти анархії. Можна стисло та доступно пояснити, чому даний законопроект і чинний закон анітрохи не захищають дітей, не борються ані з дитячею порнографією, ані з ксенофобією.
Справжні моральні цінності не залежать від політичної влади. Демонструвати, як рішення Нацкомісії з моралі змінюються в залежності від поглядів та інтересів влади, цілком просто. В Рішенні № 14 від 24 червня 2009 р. НЕК побачив у фільмі «Голодомор 1933. Невыученные уроки истории», який демонструвався російським телеканалом «РТР-Планета» 11.11.2008 р., «ознаки пропаганди національної та релігійної ворожнечі». 31 березня 2011, щодо книжки, яка, судячи з усього, не сильно відрізнялася від фільму, дізнаємось тільки, що вирішено «взяти до уваги лист Інституту історії України НАН України від 22.12.2010 № 123/1200 з коментарем стосовно книги», водночас «погодитися з думкою Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України у листі від 26.07.2010». Нацкомісія соромˈязливо воліє не афішувати, що саме бере до уваги та з чим погоджується, втім не так важко здогадатися. Як, власне, й чому явно тягнуть з висновком щодо гучної кники О. Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко. Интеллектуальный триллер».
Чи подібними міркуваннями керувалися чиновники від моралі протягом останніх півтора років, коли ні слова не говорили про доволі помітні «ознаки пропаганди національної ворожнечі» в одній статті Анатолія Могильова та кількох Дмира Табачника? Про які міркування йшлось, коли автори згаданих «ознак» очолили два важливих міністерства? Якими міркуваннями керувався Гарант, коли він призначив автора наклепницької мови ворожнечі, спрямованої проти кримских татар, під керівництвом якого різко зросли насильство та порушення прав людини в міліції, премˈєром Криму? Якими завгодно, тільки не моральними засадами.
Вибіркове застосування будь-якого закону є прямою загрозою для кожного з нас. Це включає, але не обмежується ціничною грою в мораль як засіб придушення свободи слова. Коли дедалі відвертіше демонструють готовність чхати на правила гри, не може бути, за визначенням, правил, які нас не стосуються, жертв сваволі, на яих можна не звертати уваги.