Зрада

Ігор Індило                                                          Стивен Лоуренс

Не відпускають думки про двох хлопців. Одному сьогодні було би 36 років. Другому – тільки 21. Якби дали дожити.

Ані Стивен Лоуренс, ані Ігор Індило не дожили до свого двадцятиріччя, загинули насильницькою смертю. Один на лондонській вулиці, другий у Шевченківському відділку міліції Києва.

Обˈєднує їх початкова зрада з боку влади.  Далі буде дуже мало спільного, бо зрадили в минулому тижні тільки памˈять Ігоря Індила. 

4 січня 2012 року англійським судом засуджено двох чоловіків за вбивство Стівена Лоуренса, 18-річного чорношкірого британця в 1993 р.  Засуджені належали до молодіжного расистського угрупування, й разом з трьома іншими молодиками, напали на Стівена біля автобусної зупинки.  Усі докази та показання друга Стівена  свідчили про участь у вбивстві пˈяти конкретних осіб. Проте через цілу низку помилок із боку поліції, здавалося, всі уникнули покарання.

Наразі, окрім расистської мотивації, якої ніхто не заперечував, немає нічого, що могло би здивувати українського читача. 

Трагічна смерть та провал як поліції, так і суду, викликали справжнє обурення в Англії. Саме гучність справи підштовхнула поліцію вжити заходів із протидії расизму в своїх рядах, та й вперто продовжити розслідування.  Більш сучасні технології допомогли виявити мікроскопічні сліди крові на одязі підозрюваних. 

Допомогли й широкий резонанс та сором цілої нації перед жертвою. Разом із свідомістю, що безкарність породжує ще більшу безкарність та всім загрожує.

Резонансною зазвичай називають і справу Ігоря Індула, молодого студента, який помер у ніч на 18 травня 2010 р. в Шевченківському відділку міліції. Адже замˈяти загибель абсолютно здорового хлопця у відділку міліції завадили журналісти з «1 + 1». На тлі всезагального обурення ще в травні прокуратура порушила кримінальну справу за фактом «перевищення службових повноважень» співробітниками міліції.  Згодом і президент доручив генпрокурору взяти справу під особистий контроль і «розібратися у загибелі студента», та й не абияк, а «в максимально стислі терміни».  Перед телекамерами зустрівся з матірˈю Ігоря, пообіціяв «обˈєктивне розслідування». 

За кадрами, міліція продовжила розповідати байки, ніби Ігор сам упав на підлогу камери, вдарився головою, від чого і помер. Шукала інформацію про дитячі травми, що мали пояснити смерть здорового хлопця. За інформацією Української Гельсінської спілки з прав людини представники МВС намагалися тиснути на свідків. Судячи з репортажів з судових засідань, на одного свідка, хлопця, який приїхав до відділку міліції, разом із Ігорем, натиснути їм удалося, та вельми ефективно. Видно, що хлопець наляканий. 

А що означало «особистий контроль» генпрокурора?  Кілька суворих слів перед камерами, зокрема й догану підлеглим за оприлюднення в Інтернеті фрагментів відеозапису останніх годин Ігоря в камері. Та й прокуратура весною 2011 домоглася скасування рішення суду про відправлення справи на дорозслідування причин смерті Ігоря.

Замість зˈясування причини смерті висунули звинувачення дільничному Сергію Приходьку та черговому Сергію Коваленку в «перевищенні влади» та «службовій недбалості».  Одного судили за незаконний характер утримання Індила в міліції, другого за те, що не перевірив, на підставі чого був затриманий студент. Другого суд амністував 23 грудня, а 5 січня Сергія Приходька, якій затримав Ігоря, засуджено на 5 років позбавлення волі з відтермінуванням на два роки.

Суддя сам згадав «широкий суспільний резонанс» справи. Резонансною наразі виглядає абсолютна порожність обіцянок влади та марність щирого обурення громадськості.

У Великобританії 4 січня представники міліції натякнули, що на місці решти вбивців вони би спокійно не спали. Вірити, що це так, уже можна.

А в Україні, де спокійно залишаються на своїх посадах кати, та судові процеси перетворюють в знущання над памˈяттю загиблого?

Соромно перед Ігорем Індило та його батьками.

Соромно та страшно, бо кожний факт безкарності вбивць-міліціонерів може обернутися вбивством нових жертв.