Відкрите звернення Української Гельсінської спілки з прав людини стосовно внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі»

08.02.2012

В додатку Конституційно-правовий висновок щодо законопроекту «Про захист суспільної моралі» Оксани Нестеренко, експерта Харківської правозахисної групи

До членів Комітету Верховної Ради України

з питань свободи слова та інформації

Відкрите звернення

Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини» звертається до Вас з пропозицією рекомендували Верховній Раді України відхилити законопроект №7132 (Проект Закону України про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі») і спрямувати його на повторне друге читання з наступних причин.

Оскільки в існуючому вигляді цей законопроект суперечить положенням Конституції України, обмежує людські права та свободи, вводить цензуру в Інтернеті і зобов’язує провайдерів навіть без судового рішення блокувати зміст, який Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі може визначити таким, що шкодить суспільній моралі. Згідно з положеннями законопроекту можна блокувати навіть закордонні сайти за, наприклад, «нецензурну і брутальну лайку» (визначення якої відсутнє як в цьому законопроекті, так і в чинному законодавстві України в цілому). Окрім того, цей законопроект передбачає значні витрати з Державного бюджету України, спрямовані, фактично, до запровадження цензури в Україні. Хочемо також привернути вашу увагу до вкрай негативної реакції на цей законопроект в пресі і суспільстві.

Законопроект про зміни до Закону «Про захист суспільної моралі» не відповідає критеріям якості законодавства, не містить чітких та таких, що не допускають подвійного тлумачення визначень, та формулювань. Він не дозволяє громадянам України ґрунтовно передбачати наслідки своїх дій, створює небезпеку для порушення зобов’язань України в сфері прав людини та вкрай негативно впливає як на українське суспільство, так і на авторитет України на міжнародній арені.

Кримінальне переслідування власників та редакторів видань через висновки Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, створеної на підставі зазначеного закону, заборона продажу тиражів видань та літературних творів, заборона прокату музичних кліпів, анімаційних та художніх фільмів – ці факти є прикладами непропорційного втручання української влади у свободу вираження поглядів, що суперечить вимогам національного законодавства України та стандартам Європейської конвенції прав людини та основоположних свобод, встановленими Європейським судом з прав людини.

Аркадій Бущенко, Євген Захаров,

виконавчий директор УГСПЛ голова правління УГСПЛ

***

Конституційно-правовий висновок щодо законопроекту «Про захист суспільної моралі»

Оксана Нестеренко, експерт Харківської правозахисної групи

Загальні зауваження:

Конституційно-правовий аналіз положень законопроекту про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» дозволяє стверджувати, що передбачені ним положення порушують такі основоположні конституційні принципи, як:

право на свободу вираження поглядів,
свобода літературної, художньої, наукової творчості,
академічна свобода,
свобода інформації,
принцип невтручання держави у діяльність суспільства.

Але насамперед і чинний Закон України «Про захист суспільної моралі», і запропоновані до нього зміни порушують принцип верховенства права, проголошений Конституцією України. Зокрема, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, за яким обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які нададуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (Рішення КСУ №10-рп/2011 (справа про строки адміністративного затримання)). Однак, положення закону, а також застосовані в ньому дефініції, не дають особі змоги відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Для прикладу, визначення таких правових конструкцій, як: «продукція, що завдає шкоди суспільній моралі», «неповага до національних та релігійних святинь», «суспільна мораль», «моніторинг у сфері захисту суспільної моралі», «порнографія», «вживання нецензурних лайливих і брутальних слів» та подібні, не дають можливість зрозуміти, за якими критеріями ті чи інші висловлювання, чи художні твори, можуть бути визнані такими, що загрожують суспільній моралі, або є неповагою до національних та релігійних святинь та ін. Відповідно, особа, яка реалізує своє право на свободу слова, літературної, художньої, наукової творчості через певний час може бути визнана такою, що порушила закон про захист суспільної моралі з відповідними негативними наслідками для себе, навіть не усвідомлюючи цього, що автоматично буде означати в подальшому встановлення самоцензури й є порушенням права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Крім того, положення закону порушують положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з яким «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», оскільки мета ч. 2 ст. 19 разом із закріпленням принципу ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції України) та основоположних прав особи у розділі 2 Конституції України – встановити чіткі рамки (межі) втручання з боку органів державної влади в приватну сферу особи. Зокрема, положення закону про захист суспільної моралі наділяють органи влади такими повноваженнями, які дозволяють встановити тотальний контроль з боку держави за свободою вільного обміну інформацією, що є несумісним із свободою інформації та взагалі не притаманним демократичним країнам. А це вже означає, що положення законопроекту можуть стати, у разі перетворення законопроекту на закон, порушенням з боку держави Конституції України, зокрема, свободи вільно висловлювати свої думки без побоювання бути покараними за критику державної політики.

Більш того, законопроект містить норму, яка в цілому порушує фундаментальний принцип свободи інформації, що був проголошений ще на першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у Резолюції 59 (I) «Скликання міжнародної конференції з питань свободи інформації», а згодом ця Концепція знайшла своє втілення у Загальній декларації з прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права та ін. Відомо, що концепція свободи інформації передбачає свободу шукати, отримувати та розповсюджувати інформацію будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Серед норм, які порушують принцип свободи інформації (масової інформації) та фактично нівелюють цей принцип, є правові конструкції та положення законопроекту на кшталт: «за наявності рішення суду на протязі доби забезпечувати технічними засобами видалення контенту, що завдає шкоди суспільній моралі, у тому числі дитячої порнографії, з національного сегменту мережі Інтернет, а за умов його розміщення поза межами України – надійне блокування доступу до нього з національного сегменту мережі Інтернет»; «Право на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, моральному та психологічному стану людини» та подібні.

Необхідно звернути увагу, також, на той факт, що закріплення правових процедур передбачених законом, зокрема: «здійснення моніторингу у сфері захисту суспільної моралі»;

«створення Єдиної спеціалізованої інформаційно-телекомунікаційної системи даних щодо стану суспільної моралі»; «здійснення аналізу процесів і тенденцій у сфері захисту суспільної моралі» означає, що держава порушує власну Конституцію намагаючись замість демократичної, правової держави (ст. 1 Конституції України) побудувати авторитарну державу. Більш того, автори у запропонованих змінах, прямо кажуть про можливість здійснювати «заходів… пропагандистської діяльності у сфері захисту суспільної моралі», а це означає, що автори порушують заборону, яка встановлена ст.15 Конституції України, – «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова».

На додаток до цього, в самому законі закладені протиріччя, зокрема зазначається, що одним із принципів цього закону є проголошення принципу верховенства права та заборона цензури, але в той самий час норми цього закону виписані таким чином, що вони порушують вищезазначені принципи.

Висновок: З огляду на те, що Законопроект про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» суперечить ст. 1, ст. 8, ст. 15, ст. 19, ст. 21, ст. 22, ст. 34, ст. 54, ст. 64 Конституції України, міжнародним зобов’язанням в сфері свободи інформації, зокрема, Резолюції 59 (I) Генеральної Асамблеї ООН «Скликання міжнародної конференції з питань свободи інформації», ст. 19 Загальній декларації з прав людини, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 10 Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод та ін. Законопроект про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» необхідно відкликати.

Прогнозовані наслідки прийняття закону про внесення змін до закону України «Про захист суспільної моралі»:

Погіршення стану забезпечення прав особи передбачених ст. 34, ст. 54 Конституції України.
Визнання Конституційним Судом України цього закону таким, що не відповідає Конституції України.
Значні витрати із державного бюджету на заходи з метою виконання цілей, проголошених у Законопроекті про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі», що видається неприйнятним з огляду на економічне становище України й необхідність забезпечення соціального захисту окремих категорій громадян (чорнобильці, ветерани війни, інваліди, люди із спеціальними потребами та ін.).
У разі застосування цього закону протягом одного-двох років прогнозується суттєве зростання кількості звернень до Європейського суду з прав людини щодо порушення права, гарантованого ст. 10 Європейської конвенції з прав людини.
Зниження позиції України у рейтингах «забезпечення свободи слова та масової інформації», що негативне вплине на міжнародний імідж України на світовій арені.