Виступ Євгена Захарова в парламенті 15 березня 2012 року під час виборів на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Шановний Голово Верховної Ради, шановні панове депутати!
Я займаюся правозахистом 40 років, останні 20 років – професійно. Ніколи не був членом жодної політичної партії, і є вільним від політичних впливів. Я вже давно навчився у своїх старших друзів – Лариси Богораз, Сергія Ковальова, Євгена Сверстюка – головним принципам правозахисту: незалежності, насамперед від влади і від політиків, недискримінації, що означає захист жертв порушень прав людини незалежно від їх переконань та партійної належності, раси, кольору шкіри, етнічної належності, мови, релігії тощо, і максимальної інформаційної чесності: говорити тільки те, що думаєш, та називати речі своїми іменами. І ось що я хочу Вам сказати.
Якщо в 2005-2009 роках ми зазначали, що політика держави в царині прав людини є безсистемною, хаотичною та неефективною, то щодо останніх двох років мусимо констатувати: права людини взагалі не є пріоритетом державної політики. Норма статті 3 Конституції – «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» – виглядає просто знущанням, а влада вочевидь демонструє зневагу до прав людини та брутально тисне на суспільство: порушує Конституцію і закони, принципи верховенства права, громадянські права і політичні свободи, знищує залишки незалежності судів, перетворивши суддів на слухняних виконавців чужої волі. Держава працює виключно на «покращення життя вже сьогодні» своєї верхівки, а до решти українців ставиться з принизливим презирством. Такого не було за всі 20 років незалежності! А сьогодні бідним вважає себе кожен четвертий українець, а за стандартами ООН для Європи бідних в крані – 80%. Влада не звертає жодної уваги на критику і в кращому випадку лише імітує співпрацю з громадськістю, а замість діалогу з суспільством як з рівноправним партнером, навпаки, вдається до політичних переслідувань своїх опонентів і протестних громадянських рухів, намагаючись залякати їх, використовуючи для цього правоохоронні органи і суди. Це все викликає подив – влада діє так, немовби кара Господня і не існує!
Скажу іншими словами: історичний досвід доводить, що політичний режим, який порушує права людини все більше і більше, приречений на поразку. В цих умовах влада швидко втрачає легітимність. Сьогоднішню ситуацію можна порівняти з пожежею в лісі, і тому боротьба з гусенями на окремому дереві великою мірою втрачає сенс. Безперечно, припинення порушень прав людини в конкретних випадках є важливим завданням омбудсмана, але сьогодні його першочерговим завданням є – постати на заваді існуючим системним і масовим порушенням прав людини, і говорити про потенційні загрози правам людини, які містяться в законах, що ухвалюються, рішеннях виконавчої влади та місцевого самоврядування. Для цього омбудсман мусить ставити правові питання про це перед Конституційним судом, активно використовуючи своє право конституційного подання.
Омбудсман має публічно визначати основні проблеми прав людини в країні. Певен, що сьогодні це знищення підвалин правосуддя. Сильна незалежна та справедлива судова влада – головна передумова захисту прав людини, без цього правозахист перетворюється на фікцію. Ще Блаженний Августин казав, що держава без незалежного суду – це не держава, а зграя розбійників.
Омбудсман має бути активним в інформаційному просторі і говорити про загрози правам людини. Він має активно співпрацювати з недержавними громадськими організаціями, створити регіональні представництва, інститут спеціалізованих омбудсманів з питань прав меншин, прав дитини, свободи інформації та захисту персональних даних, прав позбавлених волі із відповідними повноваженнями, щоб суттєво збільшити кількість людей, спрямованих на активний правозахист.
Сподіваюсь бути почутим. І ще показати вам останню доповідь, яку сьомий рік поспіль готують недержавні правозахисні організації разом, це доповідь за 2011 рік, і презентувати цю доповідь Голові Верховної Ради. Дякую за увагу.