MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Рекомендації Європейського суду виконано, а чи врятоване життя людини?!

18.05.2012    джерело: hr-lawyers.org
Андрій Діденко
Звільнити з-під варти хвору людину, яка є самотньою й не має суспільних зв’язків, і не надати їй при цьому необхідної допомоги – те саме, що кинути людину на призволяще.

У публікації «Як врятувати життя людини?» ми розповідали про те, що в слідчих ізоляторах (надалі – СІЗО) доволі часто перебувають люди, які потребують негайної медичної допомоги, а українські суди зловживають своїм правом на арешт під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це робиться всупереч пілотному рішенню Європейського суду з прав людини (надалі – Суд) у справі Харченко проти України, в якому Суд зазначив, що зловживання українськими судами своїм правом на арешт є системним порушенням.

Нагадаю, що з 22 жовтня 2010 року Вадим Велічко знаходився під вартою в Ізмаїльському СІЗО й два з половиною роки був позбавлений належної медичної допомоги, не зважаючи на цілу низку небезпечних для його життя і здоров’я захворювань. Стан його здоров’я, погіршуючись з кожним днем, викликав занепокоєння, оскільки хвороби, які має Величко, без належного лікування можуть призвести до летального результату. Вадим є інвалідом III групи, не має сім’ї та рідних. Центр стратегічних судових справ взяв під контроль цю справу. Адвокат Української Гельсінської Спілки з прав людини Олена Сапожнікова звернулася до Суду із заявою в порядку правила 39 Регламенту Суду щодо вжиття Українським Урядом термінових заходів для рятування життя людини і надання належної медичної допомоги.

Як зазначає адвокат Сапожнікова: «24 квітня 2012 року Європейським судом з прав людини було за Правилом 39 рекомендовано Уряду України терміново надати медичну допомогу Велічку В. В., який хворіє на СНІД 4 клінічної стадії, в спеціалізованому медичному закладі, наприклад в Одеському обласному СНІД центрі. 16 травня 2012 року Ізмаїльським міскрайонним судом Одеської області Велічку В. В. було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Його було звільнено з під варти в залі суду. Родичів в нього немає, тому невідомо, яким чином він зможе самостійно звернутися до Одеського обласного СНІД центру, адже від міста Ізмаїл до Одеси п’ять годин їзди, і як мінімум Велічку В. В. потрібно мати кошти, щоб подолати цю відстань. І виникає питання: як зустрінуть його в цьому центрі?! Чи буде йому там надано медичну допомогу?!»

В цій справі є й позитивне зрушення – не зважаючи на те, що В. Велічку висунуте обвинувачення в скоєнні низки злочинів, зокрема, за ч. 3 ст. 187 КК України, санкція якої передбачає більш ніж десять років позбавлення волі, що відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, суд все ж таки наважився, враховуючи захворювання підсудного, змінити йому міру запобіжного заход. Але це рішення Ізмаїльський міжрайонний суд проголосив через тиждень після рекомендацій Європейського суду, що не можна вважати вжиттям термінових заходів. А крім того, звільнивши Велічка з під варти, Уряд України не забезпечив Вадиму належного лікування, як це передбачено Рекомендацією Суду, адже звільнити з-під варти хвору людину, яка є самотньою й не має суспільних зв’язків, і не надати їй при цьому необхідної допомоги – те саме, що кинути людину напризволяще.

 Поділитися