MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Грип «ВК»

03.09.2012   
Володимир Бацунов
Закон про вибори, який виписаний таким чином, що можливість оприлюднення агітаційних матеріялів вкрай обмежена, а також є неможливою вільна дискусія виборців і представників різних політсил, що, мабуть, зроблене навмисне.

Вже місяць триває передвиборча кампанія. І знов загострення загального неспокою, що притаманний нашому життю. Це як епідемія грипу невідомого різновиду. Назвемо його «грип ВК» – «виборча кампанія». Як і належить грипу, новий штам трохи відмінний від попереднього, втім, ліки від нього універсальні. Які? Спробуємо відповісти на це питання трохи згодом. Проте, читач, певно, знає відповідь.

Отже, виборча кампанія. Не можу сказати, що зараз пік епідемії, але певні симптоми можна помітити неозброєним оком. І я не маю на увазі зараз величезні плакати й транспаранти на зразок «Вернём страну народу!», «Мы требуем национализировать базовые отрасли промышленности!», «Украина – вперед!», «Настав час удару», «Єдина сила українців», «Мазепа переміг! Українська держава Є!», «Делать добро», «Будуємо нову країну», «Руїну подолано – стабільність досягнуто!» і прочая, і прочая, що їх можна побачити на вулицях міст (важко не побачити) – протистояння банерів на вулицях можливе, і воно існує. Один з симптомів теперішньої хвороби – неможливість повноцінної дискусії представників різних політичних сил у засобах масової інформації. Взяти хоча б тиск на канал ТВі і примушення кабельних компаній під загрозою закриття виключати його зі своїх пакетів. Експерти кажуть, що найбільший рівень якісного інформування населення мають інтернет-сайти, але ж не всі користуються інтернетом – більшість населення дивиться телевізію та читає газети.

От доволі свіжий приклад, що стосується можливості публікування матеріялів, пов’язаних із виборчою кампанією. У газеті «Зміївський кур’єр» (№ 33 (957)) (яка розповсюджується у кількох районах Харківщини) з’явилася замітка «Не бути Мураєву депутатом!». Наводимо її повністю:

Не бути Мураєву депутатом!

Як відомо, голова Зміївської райдержадміністрації Мураєв Є. В. свою виборчу кампанію розпочав з подачок: на жіночий день вручав насіння квітів, на Великдень – роздавав паски зі своїми портретами, на День Перемоги годував ветеранів овочами.

Сьогодні триває реєстрація кандидатів у депутати Верховної Ради, але пана Мураєва, якого висунула Партія регіонів, ЦВК ще не зареєструвала. Це справа часу, як і звільнення його з посади голови райдержадміністрації. Але цей час він даремно не марнує: задіяний так званий адмінресурс аж пищить під тягарем роботи. Спершу цих людей отарою загнали до Партії регіонів, і заяви писали всі добровільно, бо вибору їм не залишали: не хочеш бути членом Партії регіонів, пиши заяву на звільнення. Як зізнався один з сільських голів, «вовчий квиток» і йому вручили, але це не означає, що він буде працювати на Мураєва, не кажучи вже про голосування: голос обіцяє віддати, а насправді вибір зробив за іншого кандидата.

А тепер щодо ґвалтування адмінресурсу. В ці дні у Змієві, з хати в хату, від квартири до квартири міська рада погнала людей за так званою соціологією для пана Мураєва. Судіть самі. Відкриваю двері, а на порозі стоїть жіночка і випалює підготовлені три запитання: хто у вас буде голосувати; за яку партію будете голосувати; чи згодні ви, що депутатом буде Мураєв?

Як це розуміти? Особисто мені імпонує позиція сусідів, які говорили щиру правду: щодо голосування за партію – це їх право і вони не зобов’язані його оприлюднювати кому завгодно; з приводу Мураєва – свій вибір зроблять в день голосування, як велить їм совість і підказує серце, а тому прохали більше не нав’язувати їм цю кандидатуру від партії влади.

Браво, зміївчани! Я теж такої думки, яку оприлюднюю публічно: не бути Мураєву депутатом!

Олександр Сумець

Газета датована 13–19 серпня, фактично ж вийшла друком (поступила у продаж) 8 серпня, і на той час не було відомо, що Є. Мураєв зареєстрований кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 181. Проте, Є. Мураєв звернувся до суду з адміністративним позовом до автора замітки О. Сумця, який є головним редактором «Зміївського кур’єру», а також до газети – у своєму зверненні Є. Мураєв просить визнати їхні дії «щодо проведення агітації не голосувати за кандидата у депутати … Мураєва Є. В. такими, що грубо порушують Закон України „Про вибори народних депутатів“».

Засідання Зміївського районного суду відбулося 17 серпня 2012 року і суд задовольнив позов Є. Мураєва у повному обсязі – дії О. Сумця і газети «Зміївський кур’єр» визнано неправомірними. Детально аналізувати постанову суду не є метою цієї публікації, але торкнутися кількох моментів варто.

– Якщо навіть не брати до уваги, що на момент виходу згаданого числа газети Є. Мураєв не був зареєстрований як кандидат у нардепи (принаймні, інформації про це не було на офіційному сайті ЦВК, – як каже представник відповідача), а навіть якщо б і був, замітка О. Сумця жодним чином не є агітацією. Суд посилається на ч. 1. ст. 68 ЗУ «Про вибори народних депутатів», в якій сказано, що таке є агітація. Ось цей фраґмент:

«Передвиборна агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію – суб’єкта виборчого процесу. Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України» (курсив мій – В. Б.).

Отже, спонукання не голосувати, якого особисто я у замітці не бачу. Натомість бачу оціночне судження діяльности Є. Мураєва з боку автора замітки О. Сумця. А що воно таке, оціночне судження, нам пояснює ст. 30 Законe України «Про інформацію»:

«1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду».

Цікаво, що цитована ст. 30 Закону України «Про інформацію», між іншим, має назву «Звільнення від відповідальності».

– Суд встановив …що в замітці «Не бути Мураєву депутатом!» наведена інформація, що стосується безпосередньо особи кандидата у депутати Мураєва, його професійної діяльності на посаді голови Зміївської районної державної адміністрації, політичних уподобань тощо» (курсив мій – В. Б.). Чесно кажучи, не помітив жодної згадки про професійну діяльність, якщо такою не вважати вручення квіткового насіння, роздавання пасок і годування ветеранів овочами.

– «Дослідивши публікацію … встановлено, що власне назва самої статті „Не бути Мураєву депутатом!“ викладена автором у формі відповідного факту та сама по собі спонукає виборців не голосувати за Мураєва Є. В. на виборах народних депутатів України» (курсив мій – В. Б.). І знову – спонукає. А ще «у формі … факту». Але що таке факт? «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський). Скористаємося порадою.

ФАКТ, у, ч. 1. Дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді. 2. Реальність, дійсність; те, що об’єктивно існує (Академічний тлумачний словник, 1970–1980).

Тобто, з постанови суду можна вивести, що день виборів уже минув і Є. Мураєва не обрано народним депутатом України в одномандатному виборчому окрузі № 181. Але ж це абсурд.

18 серпня, тобто, наступного після ухвалення рішення Зміївським райсудом дня, Харківський апеляційний адміністративний суд розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу О. Сумця на постанову Зміївського райсуду і ухвалив апеляційну скаргу головного редактора обласної щотижневої газети «Зміївський кур’єр» залишити без задоволення. … Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Суд розглянув справу моментально, відповідач не був повідомлений, а запрошення до суду отримав лише 20 серпня (!). Чи варто казати, що ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду майже слово в слово списано з постанови Зміївського районного суду?

Але на цьому не закінчилося. 22 серпня сього року Зміївський райсуд розглянув нову скаргу Є. Мураєва, в якій той знову позивається до О. Сумця та «Зміївського кур’єру». Вимоги ті самі, публікація інша: «Тимченки не будуть голосувати за Мураєва» («Зміївський кур’єр», № 34 (958), 20–26 серпня). «Автор статті невідомий, за інформацією газети є «ініціативною групою, яка представляє інтереси населених пунктів Тимченківської сільської ради». От що написала 23 серпня  «Телекритика» («Вибори та ЗМІ»): «Під час судового засідання, як ідеться в рішенні суду, відповідач зазначив, що матеріал „Тимченки не будуть голосувати за Мураєва“ опублікований на підставі угоди, укладеної між редакцією та кандидатом у депутати по 181-му округу Федором Веніславським. Як зазначає суддя, оплата на розміщення матеріалу підтверджується квитанцією та актом виконаних робіт. У цьому ж номері тижневика розміщена політична реклама кандидата в народні депутати по 181-му виборчому округу із позначкою „Політична реклама“, стаття ж „Тимченки не будуть голосувати за Мураєва“ такої позначки не мала. „Представник відповідачів у судовому засіданні не зміг довести, що стаття ‘Тимченки не будуть голосувати за Мураєва’ є саме політичною рекламою“, – йдеться в постанові суду».

Далі «Телекритика» цитує слова О. Сумця: «Якщо суд визнає дії газети неправомірними, газету позбавлять свідоцтва про реєстрацію до закінчення виборів», а видання «Ґлавноє» також 23 серпня наводить такі слова головреда «Зміївського кур’єру»: «В настоящее время выпуск „Змиевского курьера“ приостановлен».

25 серпня Харківський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу О. Сумця на постанову Зміївського райсуду. Це на сьогодні вся інформація. Тож, існує велика ймовірність, що «Зміївський кур’єр» не виходитиме. До кінця виборчої кампанії, принаймні.

Що маємо? На мою скромну думку, такими діями представники певних політичних сил працюють проти себе – замість того, аби дати якісний агітаційний матеріял на свою користь, оплатити його, як того вимагає ч. 6 ст. 68 Закону України «Про вибори народних депутатів України», «за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації відповідно до цього Закону, коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатних округах», – усяким способом тиснуть на ЗМІ, зокрема, позиваючись до суду й домагаються за будь-яку ціну примусити ці ЗМІ замовкнути. А які суди у нас, ні для кого не становить таємницю.

І ще – Закон про вибори, який виписаний таким чином, що можливість оприлюднення агітаційних матеріялів вкрай обмежена, а також є неможливою вільна дискусія виборців і представників різних політсил, що, мабуть, зроблене навмисне.

Який же спосіб лікування нового, та й будь якого штаму «грипу ВК»? Звісно, починати з себе. Дивитися власними очима й думати власною головою, бо думати – це святий обов’язок людини. Не давати себе ошукати, не забуваючи про брехню, яку виливають на голови громадян незалежної України протягом усього часу існування цієї, як зараз заведено казати, молодої держави.

На останок процитую Григорія Сковороду: «Вірю, що більше єлею має в своїй гладкості улесник, ніж батько, коли карає, і що фальшива позолота блищить краще від самого золота… Але згадай приказку: „Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема“».

 Поділитися