Біженці: українські міфи та реальність
Будемо чесні, громадська думка щодо біженців чи мігрантів в Україні не є позитивною. Той, хто інший, сприймається як чужий та, відповідно, ворожий. Негативу до нашого ставлення додає і некоректне висвітлення даної теми у ЗМІ, а трапляється це дуже часто. Ускладнюють ситуацію ще й політичні маніпуляції на цьому ґрунті.
В Україні існують такі три найпоширеніші міфи щодо біженців:
1. В нашій країні відбувається навала біженців тоді, коли українці виїздять закордон працювати. Відповідно, місцеве населення заміщується величезними ордами біженців.
Насправді: Всього в Україні, за статистикою Державної міграційної служби, проживає 2435 осіб, які мають статус біженців. Лише 5 тис. осіб отримали цей статус за весь період надання Україною цього статусу. Щороку його прагнуть отримати близько 1,5 тис. осіб.
2. Держава витрачає величезну кількість грошей на біженців і на шукачів притулку тоді, як вона не має грошей на адекватну соціальну допомогу громадянам України.
Насправді: Єдина державна допомога біженцям складає 17 гривень (інтеграційний грант). Деякі біженці навіть не приїздять забирати ці гроші, бо більше витратять на транспорт. Іншу соціальну допомогу біженці отримують від недержавних організацій (сім’я, яка не може працювати, отримує приблизно 700 грн. на людину щомісяця).
3.Будь-який нелегал, який хоче легалізуватися в Україні, подає заяву на статус біженця і просто його отримує.
Насправді: На 1000 осіб, які звертаються на отримання статусу біженця, лише 10% мають ймовірність отримати його. В ЗУ «Про статус біженця» є стаття, згідно з якою можна відмовити заявнику, якщо у працівника міграційної служби є підстава вважати цю заяву завідомо необґрунтованою, що трапляється дуже часто. Тенденція – видають статус тим, хто його не заслуговує, та не надають тим, хто потребує.
Що стосується висвітлення тем з міграції чи етнічної ситуації, то тут часто керуються поширеними уявленнями, стереотипами чи, навіть, упередженнями, що є грубим порушенням базових професійних стандартів журналістики. «Інформацію треба перевіряти, не можна цитувати очевидно абсурдні і такі, які збуджують ненависть і ворожість між різними групами людей висловлювання без коментаря. Не варто давати емоційно-навантажені матеріали, які ґрунтуються винятково на упередженнях, не перевіряючи фактаж…», – наголосив Максим Буткевич, правозахисник, співкоординатор Проекту «Без кордонів» ГО «Центр Соціальна Дія».
Коректне висвітлення цих питань впливає на те, як українська громадськість ставиться до самих біженців, впевнена Олександра Маковська, Регіональний Радник з питань громадської інформації УВКБ ООН в Білорусі, Молдові та Україні: «Коли державна прикордонна служба раз на тиждень розповсюджує повідомлення про те, що вони затримали на кордоні певну кількість іноземних громадян, це, з одного боку, можна передрукувати і розіслати по всіх засобах масової інформації і висвітлити на шпальтах газет і на ТБ. З іншого боку, можна запитати – а кого ви затримали? Бо якщо це вихідці з певних країн, де відбуваються масові порушення прав людини, скажімо як Сомалі чи Афганістан, то в цих потоках можуть бути люди, які заслуговують на міжнародний захист і вони не заслуговують на те, щоб на них поставили оце клеймо нелегального мігранта.
Український читач, глядач особливо не розбирається, коли бачить такий сюжет. Сомалієць – він біженець чи нелегальний мігрант? Він розуміє одне – виходець з Африки порушив законодавство і це є неправильно. І таким чином формується його ставлення».
В Українському суспільстві під впливом міфів стосовно навали біженців, які розносять хвороби та займаються незрозумілими речами, перебувають як звичайні люди, так і представники влади та ЗМІ. Найбільш шокуючий недавній випадок – стаття у Новій Тернопільській газеті «Біля «Орнави» лилася «чорна» кров». Окрім таких крайностей, є ще дуже багато дискримінаційних та расистських статей у ЗМІ, відзначила Світлана Тучинська, журналіст видання «Кyiv Post».
Щоб висвітлювати коректно тему біженців, журналіст має спілкуватись із реальними людьми певної національної громади, посилатись на офіційну статистику та співпрацювати з експертами.
Ольга Веснянка, правозахисна активістка, журналістка, вільна кореспондентка Deutsche Welle й екс-редактор порталу XenoDocuments, надала такі основні поради (від експерта Національного конгресу України В’ячеслава Ліхачова) щодо висвітлення тем біженців чи нацменшин:
- Не давати неперевірену інформацію;
- Не слідувати сліпо стереотипам;
- Уникати емоційно забарвленої лексики;
- Викладати погляд тих, про кого пишеш;
- Брати коментарі у компетентних осіб.
Окрім того, для журналістів буде корисним такий портал як XenoDocuments.org.ua, де є доступ до систематизованої інформації та електронної бібліотеки законів, угод і публікацій щодо ситуації в сфері протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості в Україні.
Найболючіші проблеми етнічних громад в Україні
«Ми зараз відслідковуємо, як це робить Конгрес Національних громад, проблеми, які пов’язані з проявами ксенофобії та антисемітизму в засобах масової інформації. У вибори 2009 року були якісь явища, ми чекаємо. Для нас позитивний факт, що поки що ми не маємо ніяких повідомлень, хоча поодинокі явища це, наприклад, випадки вандалізму на кладовищах, весь час супроводжують цю тематику. Знову ж таки, люди взагалі не розуміють цієї проблеми», - зазначив Аркадій Монастирський, президент Єврейського Форуму України. На думку експерта, міжетнічні проблеми виникають через те, що ми не знаємо один одного.
Досвідом своєї громади в Україні поділився Салман Садаєв, голова Громадської організації «Діаспора чеченського народу». Найголовніше завдання, яке стоїть перед цією організацією, наразі полягає у подоланні усталеного негативного образу чеченця, який асоціюється з озброєною людиною.
«Ми не можемо заявити, що були якісь гучні справи, гучні питання, по яких можна було сказати про нетолерантність українців, жителів Білої Церкви, по відношенню до чеченців. Я не можу так заявити, навпаки, я часто, коли говорю з простими людьми, знаходжу взаєморозуміння… А що стосується правоохоронних органів, то тут виникають певні проблеми. … Якщо чеченець здійснює якесь правопорушення чи злочин, то навколо цього правоохоронець починає роздувати дуже гучну справу, коли навіть можна було б відпустити з підпискою про невиїзд, як це робиться із представниками корінної національності чи іншої»,- розповів Салман Садаєв.
Наразі дуже болючою для даної громади є тема будівництва мечеті у Білій Церкві. Навколо цього була розгорнута ціла ксенофобська кампанія, великий «внесок» до якої зробили і місцеві ЗМІ. Так, наприклад, багато місцевих газет опублікували статтю В.Перерви, кандидата історичних наук, Чи потрібна Білій Церкві мечеть?, яка розпалює релігійну ворожнечу серед населення. Також, заради власної вигоди, до маніпуляцій на ґрунті таких тем звертаються і політики. Як наприклад, депутат Людмила Дригало, яка активно виступає проти будівництва мечеті. Наразі проблема залишається невирішеною для цієї громади.
Незважаючи на останні події, які спричинив скандальний фільм про мусульман (Невинність мусульман), в Україні сповідувачі цієї релігії стримано відреагували на такі провокації, відзначив у коментарі Рустам Гафурі, представник Духовного управління мусульман України: «Ми як Духовне управління мусульман, звичайно, заявляємо, що проти такої провокації, ми засуджуємо таку повокацію. Зі своєї сторони, якщо хтось зробив такий випад на адресу святого, на адресу пророка, ми в жодному разі не будемо робити своїх випадів по відношенню до іншого пророка. Для нас всі пророки – це наші пророки, і Мойсей, і Ісус, і Давид, ми їх всіх визнаємо, ми в них всіх віримо.... Наше завдання навпаки - на високому культурному рівні тактично і дуже правильно дати відповідь, що насправді увагу громадськості потрібно звернути на ті проблеми, які існують».
Взагалі ісламофобія, нетерпимість до прихильників ісламу, дуже активно розвивається в Україні. «Якщо політики зацікавлені в мобілізації на ксенофобному грунті, якщо в них є на це гроші, то найшвидше будуть потерпати просто люди, які може навіть і не знатимуть, як себе захистити», – зазначив М.Буткевич.
Довідково:
Інтерактивний медіа-захід «Tolerance Camp» відбувся в рамках проекту «Сприяння суспільної толерантності до національних меншин та біженців в Україні через збільшення масштабу та якості їх висвітлення в українських медіа» за підтримки Фонду розвитку українських ЗМІ Посольства США в Україні.
Організатор заходу: МГО «Інтерньюз-Україна»