MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

У День українського політв΄язня помер Павло Скочок. Вічна йому пам΄ять

14.01.2013   
Прощання з покійним 15 січня, у вівторок, о 14-й годині біля малого крематорію на Байковому цвинтарі в Києві.

Скочок Павло Іванович (нар. 5.05.1935, с. Острів Рокитнянського р-ну Київської обл. – п. 12.01.2013 р., м. Київ) — журналіст. Учасник українського правозахисного руху. Жертва радянської каральної психіатрії (1978-82).

Навчався в Київському університеті, звідки відраховано за «націоналістичні погляди». Працював до 1966 у редакції газети . «Радянська Україна». У квітні того року  звільнений з роботи за критику лінії часопису. Знаний у самвидаві зі своїх виступів на суді в Івано-Франківську на оборону вчителя української мови Михайла Озерного та з листа-заяви на оборону Івана Дзюби. Вячеслав Чорновіл та Людмила Шереметьева були співавторами того листа. Скочок довгий час був без роботи, згодом працював коректором. Перед арештом працював робітником.

1.12.1978 заарештований і звинувачений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда»), спрямований на медичну експертизу до психлікарні ім. І. Павлова в Києві. У лютому 1979 постановою Київського міського суду його спрямовано на примусове лікування, у квітні 1979 перевели до Дніпропетровської спец психлікарні.

У квітні 1982 звільнений. Працював у музеї Л. П. Симиренка при Мліївській дослідній станції НДІ садівництва на Черкащині. Скочок вивчав і опрацьовував документи про життя й діяльність династії промисловців, учених і меценатів Симиренків. Згодом звільнений з роботи. Працював коректором, кочегаром. 1985 р. надіслав свого паспорта до Президії Верховної Ради СРСР, протестуючи проти наруги над репресованими Симиренками та над своїми студіями про славетну родину й просив дозволу виїхати до Франції для подальших досліджень літератури, архівів, джерел.

У 1987-90 рр. брав участь у роботі Українського культурологічного клубу, Української Гельсінкської Спілки.

Видавав журнал «Золоті ворота».

Бібліографія: Статті: До побачення, перебудово? (15.06.1987), Як жить тепер будемо? (12.12. 1986), Репортаж з-під мурів спецпсихушки (1987), Білі плями укр. історії (4.10.1987) // Укр. вісник. — 1987. — Вип. 7, 8, 9-10. — С. 57-69, 222-231, 456-468, 469-477, 478-501.

З видання: Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2012. – 896 с. + 64 іл. (П. Скочок: с. 681-682).

Надіслав Василь Овсієнко 13.01.2013.

 

 

 

 


 

 

 

 Поділитися