• Дослідження / Комплексне дослідження стану прав людини в Україні (річні звіти) / Права людини в Україні 2012. Узагальнена доповідь правозахисних організацій

2. ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

07.03.2013

[1]

Загальні положення

3 жовтня 2012 року Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила Резолюцію №1900 «Дефініція політичного в’язня»[2], в якій дала таке визначення.

«Особу, позбавлену особистої свободи, слід вважати «політичним в’язнем» в наступних випадках:

a. якщо позбавлення волі було здійснене в порушення однієї з основних гарантій, закріплених у Європейській Конвенції про захист прав людини (ЄКПЛ) та протоколів до неї, зокрема, свободи думки, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та свободи інформації, свободи зборів та асоціацій;

б. якщо позбавлення волі було здійснене з суто політичних причин, без зв’язку з будь-яким злочином;

в. якщо, з політичних мотивів, тривалість тримання під вартою або його умови явно непропорційні правопорушенню, у вчиненні якого особа підозрюється або визнана винною;

г. якщо, з політичних мотивів, особа утримується під вартою в дискримінаційних умовах порівняно з іншими особами, або,

д. якщо позбавлення волі є результатом судового розгляду, яке було явно несправедливим, і це пов’язано з політичними мотивами влади.

Особи, позбавлені особистої свободи за терористичні злочини, не вважаються політичними в’язнями у зв’язку з притягненням до суду і засудженням за такі злочини відповідно до національного законодавства та Європейської Конвенції з прав людини.

Асамблея закликає компетентні органи всіх держав-членів Ради Європи переглянути справи всіх ймовірних політичних в’язнів на підставі вищезазначених критеріїв і звільнити таких в’язнів, або, при необхідності, провести повторний судовий розгляд.»

У наведеному визначенні відсутня дефініція політичних мотивів. Говорячи про політичні переслідування українською владою, ми користуємось таким визначенням.

Політичні мотиви влади – це реально існуючі, а не формально декларовані, підстави дій (усвідомленої бездіяльності) правоохоронних та судових органів, інших суб’єктів владних повноважень, які використовуються для досягнення хоча б однієї із наступних цілей:

а) зміцнення або утримання державними органами, фізичними або юридичними особами, групами інтересів, інститутами політичної, економічної або фінансової влади своїх позицій методами, які визнаються неприйнятними в демократичному суспільстві;

б) примусового припинення або істотної зміни характеру публічної діяльності когось;

в) незаконного вилучення та/або перерозподілу об’єктів будь-якої форми власності на користь держави, її органів, інших, які не мають для цього законних підстав, юридичних або фізичних осіб;

г) проведення необґрунтованих, тобто не викликаних адекватними причинами або реально існуючим рівнем загрози національних або місцевих кампаній по боротьбі зі злочинністю або окремими видами правопорушень.

Переслідування політичних діячів

Уявляється безсумнівним, що кримінальні переслідування Юрія Луценка та Юлії Тимошенко мають політичні мотиви, а самі вони мають вважатися політичними в’язнями. Рішення Європейського суду від 3 липня у справі Луценко проти України фактично підтвердило це твердження і відповідність наведеному вище визначенню ПАРЄ. Європейський суд зафіксував шість різних порушень права на свободу та особисту недоторканність, яке захищається статтею 5 Європейської конвенції, та. порушення державою статті 18 Конвенції у сукупності зі статтею 5: застосування норм КПК про позбавлення волі з іншими, не передбаченими КПК, цілями при ухваленні рішення про взяття під варту і подальшому утриманні під вартою. Суд не назвав цілі політичними, але це прямо випливає з аргументації Суду.

Обґрунтовуючи порушення статті 18, Суд зазначив, що, оскільки заявник був одним з лідерів опозиції, було очевидно, що його справа викличе велику увагу. Будучи звинуваченим у перевищенні службових повноважень, він мав право відповісти на них через засоби масової інформації. Європейський суд дійшов висновку, що арешт і взяття під варту було неправомірним покаранням за те, що Луценко публічно спростовував пред’явлені йому звинувачення і наполягав на своїй невинуватості. У практиці Європейського суду рішення про вину держави в зловживанні законодавством для досягнення неправомірних цілей надзвичайно рідкісні – це третє рішення в практиці Суду, хоча заяв про порушення статті 18 було більше 200. Такі порушення прав людини неприпустимі в країнах-членах Ради Європи.

Найближчим часом очікується рішення Європейського суду у справі Юлії Тимошенко щодо позбавлення її свободи 4 серпня 2011 р. Попереду й рішення Суду за заявами про порушення права на справедливий суд.

Нових політично обумовлених кримінальних справ проти політиків майже не було. Слід згадати про справу проти Арсена Авакова, керівника Харківської обласної організації партії «Батьківщина» та колишнього голови Харківської державної обласної адміністрації. Кримінальна справа була порушена 26 січня за фактом перевищення влади та службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки (ч.3 ст. 365 КК України). Аваков був об’явлений в міжнародний розшук.

На місцевих виборах в жовтні 2010 року Аваков був одним з двох основних претендентів на посаду мера Харкова. Вибори виграв регіонал Геннадій Кернес, але його перевага була мізерною і супроводжувалася численними порушеннями виборчого закону[3]. Арсен Аваков мав найбільший рейтинг серед харківських політиків і був найбільш вірогідним переможцем виборів до Верховної Ради на мажоритарному окрузі в Харкові. Кримінальне переслідування мало на меті заплямувати Авакова та позбавити його можливості впливати на виборчу кампанію 2012 року.

Сама кримінальна справа виглядає дуже сумнівною. Спочатку 6 січня була відкрита кримінальна справа стосовно службових осіб Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держкомзему у Харківській області за фактом незаконного відчуження земель державної власності упродовж 2009 року. Вже тоді на сайті Харківської облдержадміністрації в порушення презумпції невинуватості з’явилося повідомлення, що Аваков скоїв злочин, незаконно відчуживши 55 гектарів землі. 26 січня була порушена кримінальна справа проти Авакова, 31 січня проведений обшук в його квартирі. В той же день 31 січня винесена постанова про притягнення його як обвинуваченого і об’явлення в міжнародний розшук, а Червонозаводський районний суд обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

В чому ж полягало перевищення влади та службових повноважень? За процедурою проект відведення земельних ділянок готується фахівцями Держкомзему, ухвалюється сесією обласної Ради народних депутатів, затверджується губернатором, після чого Держкомзем готує та видає державні акти про право власності на земельні ділянки. За заявою ТОВ «Укрскладбуд-Центр» проект відведення 55 га землі сільскогосподарчого призначення, яка перебувала у власності товариства, на інші цілі, був підготовлений, ухвалений сесією, і 29 січня 2009 р. Аваков підписав відповідне розпорядження. 17 березня Аваков це розпорядження скасував, оскільки зміна цільового призначення земель на дільницях більше 10 га є прерогативою Кабінету міністрів, а не обласних адміністрацій. І в цій ситуації виглядає вкрай дивним твердження обвинувачення, що Аваков в травні 2009 року підписав державні акти про право власності ТОВ «Укрскладбуд-Центр» на земельні ділянки із зміненим цільовим призначенням. По-перше, він взагалі не мав права підписувати такі документи, по-друге, він не міг підписати документи, підготовка яких була скасована його ж розпорядженням.

Італійський суд відмовив в екстрадиції Авакова. Він став народним депутатом за списком БЮТу і повернувся до України, хоча кримінальна справа досі розслідується.

Ліквідація харківського банку «Базис»

Ті ж самі політичні мотиви, що й у кримінальній справі Арсена Авакова, діяли, на нашу думку, відносно банку «Базис», який у 2012 році був ліквідований. Банк пов’язували з Арсеном Аваковим. Звертає на себе увагу той факт, що кримінальне переслідування проти нього було розпочате одразу після переведення лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко до Качанівської виправної колонії, яка знаходиться у Харкові. Харківська обласна організація «Батьківщини» постійно підтримувала свого лідера, влаштовувала щоденні акції протесту, і кримінальна справа проти очільника Харківської організації була покликана залякати харків’ян – членів партії «Батьківщина», і припинити протести. Протести не припинялися, і був знайдений інший засіб послабити перед виборами, примусити мовчати і припинити діяльність громадських і політичних структур в Харкові, близьких до «Батьківщини»: закрити банк «Базис», в якому всі вони обслуговувалися – і обласна організація «Батьківщини», і остання незалежна газета в місті «Главное», і Фонд громадянських ініціатив, і благодійний фонд «Ренесанс», і «Центр досліджень регіональної політики» й інші.

«Базис» був цілком благополучним банком, в кінці 2011 року виграв тендер на карбування срібних монет і був у зв’язку з цим ретельно перевірений НБУ. Проблеми у «Базису» почалися, коли Нацбанк змусив АКБ «Базис» створити страховий фонд вкладів у розмірі 140 млн. грн. при тому, що статутний фонд банку – 120 млн. грн. Збори акціонерів ухвалили рішення про капіталізацію, і зовнішні інвестори мали додати до статутного фонду 160 млн. грн. Експертиза обласного управління НБУ, за словами працівників «Базису», рекомендувала не вводити тимчасову адміністрацію, вважаючи, що банк зможе впоратися із своїми проблемами сам. 23 квітня банк очікував перший транш від західного інвестора у розмірі 80 млн. грн. Проте введення тимчасової адміністрації зупинило процес капіталізації банку. Тимчасова адміністрація намагалася знайти інвесторів, але надійні інвестори, які погодилися би переводити поступово кошти на рахунок банку, так і не знайшлися.

Постановою Правління Національного банку України від 23.08.2012 № 357 з 28.08.2012 у АКБ «БАЗИС» була відкликана банківська ліцензія та ініційована процедура ліквідації цього банку[4].

На нашу думку, АКБ «Базис» ліквідований НБУ штучно. Як вказувалося вище, для банка були штучно створені перепони в діяльності через вимогу створення страхового фонду, а потім штучно припинено процес капіталізації. Усі спроби банку покращити свою ситуацію, за словами його працівників, присікалися ззовні.

Позбавлення клієнтів АКБ «Базис» Національним банком України їхніх коштів є грубим порушенням їхнього права власності і складає порушення Конституції, Цивільного кодексу та статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції.

Політичні переслідування представників громадянського суспільства

Правозахисні організації України звертають увагу на поступове розгортання політичних переслідувань в країні. Зокрема, у 2011 році було зафіксовано більше 130 випадків переслідування осіб, як з використанням юридичних процедур, так і у позаправовому порядку. Той факт, що об’єктами таких переслідувань все частіше стають правозахисники, громадські активісти, журналісти та політичні діячі, дає підстави констатувати, що барометр демократії в країні наблизився до своєї критичної позначки.

Політичні переслідування представників громадянського суспільства можна поділити на такі групи:

– обмеження фундаментальних прав та свобод людини, використання яких послабляє чинну владу, насамперед, свободи вираження поглядів та свободи мирних зібрань;

– переслідування окремих осіб та громадських організацій, які викликані їх безпосередньою діяльністю щодо реалізації та захисту прав та свобод громадян;

– переслідування окремих осіб та громадських організацій націонал-патріотичного спрямування за їх діяльність, спрямовану на популяризацію української мови, культури та історії або протидії пропаганді радянського минулого;

– погашення протестного потенціалу молоді: профілактичні бесіди та залякування студентів та молодіжних активістів зі сторони адміністрації навчальних закладів та правоохоронних органів.

З огляду на це правозахисні організації в кінці минулого року оприлюднили інформацію про політичні переслідування громадянського суспільства в Україні[5] та зажадали від влади довести свою відданість основним принципам демократії й узятими на себе міжнародними зобов’язаннями та припинити використовувати переслідування з політичних мотивів; а також визнати наявність переслідувань з політичних мотивів в країні та вжити термінових заходів із відновлення в правах жертв таких переслідувань.

До цього часу не отримано жодної офіційної реакції влади у відповідь на вказані вимоги. Тим часом Міжнародна федерація за права людини (FIDH) вперше за багато років включила Україну до категорії держав, де зафіксовано «найбільш серйозний тиск на правозахисників»[6]. У щорічній міжнародній доповіді Обсерваторії із захисту правозахисників, присвяченій ситуації з переслідуванням правозахисників та громадських активістів у світі, Україна згадується на рівні з Іраком, Угандою, Афганістаном, Пакистаном, Індонезією.

З огляду на те, що у 2012 році ситуація із переслідуванням найбільш уразливих груп, як-от, правозахисники, громадські активісти, журналісти та політичні діячі, стрімко погіршується, правозахисні організації продовжували моніторинг політичних переслідувань[7].

Нижче, як ілюстрація даної ситуації, наводяться найбільш показові справи відповідно до перерахованих вище груп.

Обмеження фундаментальних прав і свобод людини

Поширеними є випадки тиску та незаконного припинення мовлення регіональних телекомпаній, які виступають з критикою влади. Опозиційний національний канал ТВі постійно зіштовхується із перевірками податкової інспекції, порушенням кримінальних справ та незаконними відключеннями в регіонах, про що неодноразово відзначалося у заявах міжнародних організацій “Репортери без кордонів” та “Артикль19”[8].

Зафіксовані випадки застосування фізичної сили та погрози журналістам за їх публікації. 20 вересня 2012 року журналісту телеканалу СТБ Ірині Федорів, автору журналістського розслідування корупційних дій влади щодо знищення Біличанського лісу біля селища Коцюбинське, зателефонував невідомий, який пригрозив розправою їй та її родині[9]. Досі не розслідуваною є справа побиття фотографа одного із сайтів новин Віталія Лазебника, якому 4 травня 2012 року під час виконання журналістських обов’язків було нанесено кілька ударів залізною трубою по голові. Співробітники міліції відмовилися складати протокол і затримувати нападника.

Загалом, публічно висловлювати критику влади стає все більш небезпечним. 27 березня 2012 року на прес-конференції Президент Асоціації українських банків публічно заявив про необхідність відставки чинного голови Національного банку України у зв’язку з його непрофесійною діяльністю. На наступний день до Асоціації завітали податківці із позаплановою перевіркою, за результатами якої було виписано штраф. Яскравий приклад цензури проілюстрований у заяві незалежної медіа-профспілки України від 27 жовтня 2012 року про тиск керівництва УНІАН на редакторів сайту. Їх було покарано в дисциплінарному порядку за оприлюднення новини під заголовком «На Банковій - пікет: Януковичу принесли черевик з ялинкою».

Не менш показовими є приклади переслідування влади за реалізацію свободи зібрань. До організаторів та учасників зібрань застосовуються різні види адміністративного покарання. Так, 24 лютого 2012 року одного із організаторів акції на Майдані Незалежності було затримано за розповсюдження презервативів із зображенням Президента України В. Януковича та засуджено до 15-ти діб адміністративного арешту. Загрозу становлять навіть інформаційно-просвітницькі акції. Як приклад, 1 липня 2012 року було примусово демонтована фотовиставка «Права людини поза грою», приурочена до фіналу футбольного чемпіонату Євро-2012, затриманий один із організаторів Назарій Боярський, проти якого було порушено справу про адміністративне правопорушення[10].

Окремо варто відзначити незаконну практику необґрунтованого застосування сили та спеціальних засобів проти учасників мирних зібрань. Так, 3 липня 2012 року, після ухвалення парламентом України скандального закону «Про засади державної мовної політики» під Українським Домом у м. Києві розпочалася спонтанна акція протесту. Для розгону мирного зібрання міліцейський спецпідрозділ «Беркут» застосував фізичну силу та спецзасоби до більше двох сотень її учасників[11]. Стали більш частими незаконне припинення малочисельних мирних зібрань. Наприклад, 15 вересня 2012 року було затримано активістів руху “Відсіч”, які поширювали інформаційні матеріали руху. Під час затримання студентам було завдано фізичних ушкоджень (порваний одяг та речі, нанесені тілесні ушкодження під час того, як їх тягнули по асфальту тощо)[12].

Переслідування за діяльність щодо захисту прав та свобод людини

Посилився тиск на правозахисників та громадських активістів, основною діяльністю яких є захист прав та свобод людини. Досі на розгляді суду знаходиться резонансна справа Юрія Косарева, члена громадської організації «Луганська правозахисна група», який захищав трудові права найманих робітників підприємства «Успенський кар’єр». Керівник цього підприємства разом із працівниками міліції 22 травня 2011 року побили Юрія Косарева та його колегу Сергія Ігнатова на подвір’ї власного будинку. Сцена побиття була знята на відео та викладена в інтернеті[13]. Водночас, кримінальна справа за опір працівникам міліції була порушена проти Юрія Косарева та товариша. На даний час вони знаходяться в лікарні СІЗО, куди Юрій потрапив після виснаження внаслідок голодування, а Сергій після перенесеної ним після побиття операції.

Ще один приклад. 24 травня 2012 року суд виніс рішення про розшук активістки Податкового Майдану Римми Білоцерківської та взяття її під варту. Кримінальній справі проти Римми Білоцерківської невдовзі виповниться п’ять років. У 2008 році жінка підтримала мешканців Сіверськодонецька, намагаючись зупинити незаконну забудову біля однієї із тамтешніх багатоповерхівок. Під час конфлікту організаторка будівництва застосувала проти неї газовий балончик. Натомість кримінальну справу за хуліганство порушили саме щодо громадської активістки[14].

Іншою загрозливою тенденцією є показова бездіяльність працівників міліції у випадках застосування фізичної сили проти правозахисників та громадських активістів. Так, на початку 2012 року Франція надала політичний притулок керівнику Кримського осередку Всеукраїнської організації інвалідів та споживачів психіатричної допомоги "ЮЗЕР" Андрію Федосову. Нагадуємо, що восени 2011 року на нього був вчинений напад. Варто зазначити, що це вже повторне побиття правозахисника; перше трапилося після оприлюднення ним результатів моніторингу дотримання прав інвалідів та споживачів психіатричної допомоги в шістьох державних психіатричних лікарнях Криму. Під час нападу міліція відмовилася зареєструвати заяву про злочин та не вжила ніяких дій для його розслідування. Натомість, за кілька місяців його було затримано у зв’язку із злочином, ймовірно скоєним 10 років тому (тобто коли Андрію Федосову було 15 років). З огляду на погрози, які продовжували надходити, та відсутність будь-якої реакції влади правозахисник був змушений залишити територію країни.

Нерозслідуваною на даний час залишається справа Ростислава Шапошнікова, керівника організації «Дорожній контроль», яка займається моніторингом діяльності працівників міліції. 24 березня 2012 року його було затягнено до машини невідомими, які вивезли Ростислава до лісу та побили. Окремо варто зазначити, що попередньо 14 лютого 2012 року згідно з рішенням суду була тимчасово припинена робота сайту Дорожній контроль за позовом одного із правоохоронців[15].

Апогеєм безкарності стало вбивство Володимира Гончаренка, відомого еколога, видавця газети «Екобезпека», голови громадського руху України «За право громадян на екологічну безпеку». Він помер у лікарні 4 серпня 2012 року внаслідок отриманих тілесних ушкоджень. Еколога було жорстоко побито через 4 дні після прес-конференції, на якій він заявив про знаходження у Саксаганському районі Кривого Рогу 180 тонн хімічно забрудненого металобрухту[16].

Переслідування громадських організацій націонал-патріотичного спрямування

Непоодинокими є порушення кримінальних справ за пошкодження пам’ятників вождям радянського режиму. Так, у м. Комсомольск 22 серпня 2012 року міліція затримала 16-річного підлітка, який розмалював пам’ятник Леніну. Хлопець, зобразив на пам’ятнику два малюнки червоною фарбою у вигляді квітки і кавуна. Працівниками міліції було порушено кримінальну справу за статтею хуліганство, яка передбачає позбавлення волі на строк від 1 до 5 років. Окремо варто відзначити, що даний пам’ятник не є пам’яткою історії та архітектури[17].

Протягом першої половини 2012 року тривав апеляційний розгляд подібного випадку, який трапився із молодими членами всеукраїнського об’єднання «Тризуб». Нагадуємо, що останні 28 грудня 2010 року на знак протесту пошкодили погруддя Сталіна та відпиляли йому голову. Сам пам’ятник було встановлено на території обласного осередку Комуністичної партії. У рамках розслідування даної справи по всім регіонам України були проведені численні допити та обшуки членів громадських організацій націонал-патріотичного спрямування. Затриманим хлопцям було інкриміновано хуліганство, здійснене групою осіб. На стадії передання справи до суду прокуратура перекваліфікувала обвинувачення на умисне пошкодження майна. Усіх було засуджено від одного до трьох років позбавлення волі із відстрочкою та виплатою штрафу у розмірі 110 тисяч гривень[18]. Влітку 2012 року апеляційний суд залишив дане рішення в силі.

Протягом 2012 року не відбулося жодних зрушень у справі директора Національного музею «Тюрма на Лонцького», історика Руслана Забілого. Нагадуємо, що 8 вересня 2010 року його без санкції суду було затримано співробітниками Служби безпеки України на залізничному вокзалі. За результатами проведеного обшуку конфіскували особистий комп’ютер та зовнішній накопичувач інформації з науковими матеріалами радянських часів. Було порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю. Матеріали справи досі засекречені. Руслан Забілий поки проходить у ній як свідок[19].

Політично обумовленою, на наш погляд, є кримінальна справа так званих «васильківських терористів» – Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза і Володимира Шпару, яких обвинувачувають, зокрема, за ч. 2 статті 258 КК України у здійсненні терористичного акту. Стверджується, що обвинувачені готували підрив пам’ятника Леніну, який стоїть на площі міста Бориспіль Київської області, тоді як цей пам’ятник давно демонтований. Судовий процес у цій справі триває і супроводжується значними порушеннями права на справедливий суд.

Погашення протестного потенціалу молоді

Варто зазначити, що тиск на молодь є найменш вивченим матеріалом, який важко піддається перевірці у зв’язку з цілим рядом суб’єктивних факторів. Студенти не бажають оприлюднювати та офіційно підтверджувати факти переслідування через власну незахищеність перед адміністрацією навчальних закладів та страхом перед працівниками правоохоронних органів. Тому нижче викладені факти здебільшого зібрані та передані керівниками молодіжних організацій.

Поширена практика проведення профілактичних бесід Службою безпеки України та працівниками міліції з активістами різних молодіжних організацій в різних регіонах України (зокрема, про такі випадки повідомляли ВМГО «Фундація регіональних ініціатив», незалежна студентська профспілка «Пряма Дія» тощо). У різній формі від порад до погроз молоді рекомендують не приймати участь в протестних акціях, розпитують про керівництво організації, джерела її фінансування тощо.

Існує значний тиск зі сторони Міністерства освіти, науки, молоді та спорту та адміністрацій навчальних закладів на студентів та органи студентського самоврядування, які не підтримують політику міністерства. До університетів, де навчаються студенти та очільники органів студентського самоврядування, які публічно висловлюють свою незгоду із урядовим законопроектом про вищу освіту або були помічені на акціях протесту, телефонують посадові особи Міністерства з вимогою провести виховну бесіду з незгодними. Для припинення незгоди з політикою навчальних закладів, останні можуть вдатися до різних мір, як наприклад, домашній арешт у гуртожитку Тетяни Конченкової, студентки Шахтарського педагогічного училища[20].

Влада показово залякує молодь за будь-які протестні настрої. Так, 2 березня 2012 року було затримано двох студентів за розклеювання «антипрезидентських листівок» на вулицях м. Херсону. Листівки, на думку працівників міліції, "в грубій і образливій формі висміюють голову держави". Проти студентів було порушено кримінальну справу за групове хуліганство та обрано підписку про невиїзд в якості запобіжного заходу. За результатами розслідування кримінальну справу закрили, натомість студентів притягнули до сплати штрафу за адміністративне правопорушення[21].

27 березня 2012 року під час акції колективної безпеки молоді МАМА у Києві та більшості обласних центрів України на знак підтримки херсонських студентів, співробітники міліції в м. Донецьк затримали учасників акції Богдана Манюкова, Олександра Кисельова та Дмитра Дядика. Студентам інкримінували наступне правопорушення: «…находясь возле входной калитки поста ГУМВД Украины в Донецкой области, совершили мелкое хулиганство, а именно дискредитировавши действующую власть в лице Президента Украины В.Ф. Януковича, совершили акцию путем разворачивания плакатов с изображением Президента Украины и текстом на плакатах «Широка страна моя родная, много в ней лесов, полей и рек. Я другой такой страны не знаю, Президент которой бывший зек», а так же надписью – «В Херсоне за эту листовку хотели посадить студентов». Попри те, що справа досі перебуває на розгляді в суді, Дмитра Дядика вже було притягнуто до адміністративної відповідальності начальником відділку міліції[22].

[1] Підготовлено Євгеном Захаровим, ХПГ, та Олександрою Матвійчук, Центр Громадянських Свобод.

[2] http://assembly.coe.int/

[3] http://khpg.org/

[4] http://bank.gov.ua/

[5] http://khpg.org/

[6] http://civicua.org/

[7] http://helsinki.org.ua

[8] http://radiosvoboda.orgl

[9] http://telekritika.ua

[10] http://pravda.com.ua/

[11] http://helsinki.org.ua/index.php?id=1349343548

[12] http://maidan.org.ua/