10. ПРОТИЗАКОННЕ ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ ГРОМАДЯН ДО ГЕНЕРАЛЬНИХ ПЛАНІВ МІСТ

[1]

Законодавство, яке не працює

Одним із розчарувань у практичній реалізації нового інформаційного та містобудівного законодавства стала недієвість задекларованих положень про вільний доступ громадян до містобудівної документації, зокрема, – генеральних планів міст.

Пункт 11 статті 17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що «загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується шляхом його розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування та у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, а також у загальнодоступному місці у приміщенні такого органу, крім частини, що становить державну таємницю та належить до інформації з обмеженим доступом відповідно до законодавства. Зазначена частина може включатися до складу генерального плану населеного пункту як окремий розділ.»

Цитоване положення Закону підкріплюється численними нормами Конституції, міжнародних НПА ратифікованих Україною, ЗУ «Про доступ до публічної інформації», ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», тощо. Незважаючи на це, усі складові цього положення системно порушуються.

Доступ до абсолютної більшості генпланів міст лишається обмеженим грифами «Для службового користування» і «Таємно». Часто органи місцевого самоврядування схильні декларувати відкритість генпланів і замовчувати факт наявності на них грифів обмеження доступу[2]. Так само прийнято замовчувати повний зміст цих документів, зокрема, сам факт існування частин із обмеженим доступом. Як правило, така інформація не публікується у відкритих джерелах, а надається лише у випадку спеціального запиту щодо цих даних. Відтак 31 мільйон громадян України, що проживають у містах, позбавлені доступу до цих публічних документів.

Що таке генеральний план і чому цей документ важливий для громадян

Генеральний план – це головний документ в системі містобудівної документації на місцевому рівні. Він описує сучасний стан населеного пункту, визначає принципові напрямки розвитку, планування і забудови на майбутні 15-20 років.

Генплан є нормативно-правовим актом. Його нормативна природа обумовлена тим, що він є офіційним письмовим документом, прийнятим уповноваженим на це суб’єктом нормотворення (місцевою радою) у визначеній законодавством формі[3] та за встановленою законодавством процедурою[4]. Генплан спрямований на регулювання суспільних відносин (будівництво, землекористування, просторове планування) та містить норми права. Він має неперсоніфікований характер, розрахований на неодноразове застосування та є обов’язковим для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста та використовують земельні ділянки для інших потреб.

Генплани є документами, що мають запобігати хаосу в розвитку міст. Вони розробляються на основі державних будівельних, протипожежних, санітарно-гігієнічних та інших норм, відтак останні стають частиною планувальних та будівельних вимог генплану до окремих будівельних об’єктів. Важливою складовою генплану є план зонування територій. Згідно з цим документом місто поділено на функціональні зони (житлова, промислова, рекреаційна, комерційно-виробнича тощо). Будівництво об’єктів в цих зонах може вестися лише у відповідності до їх функціонального призначення. Завдяки своєму нормативному характеру генплани мають попереджати порушення прав та охоронюваних законом інтересів громадян, проте через втаємниченість вони виконують цю функцію лише частково.

Недоступність генпланів перешкоджає громадянам контролювати, вчасно та результативно протидіяти будівництвам, що ведуться без належного погодження із місцевою громадою, у порушення будівельних, санітарних, протипожежних та інших норм. Частина об’єктів, зведених з порушенням державних норм та правил становлять безпосередню загрозу життю та безпеці громадян.

В умовах недоступності генпланів мешканці міста непоінформовані про фактори, що суттєво впливатимуть на вартість їх майна та умови проживання. Проектні складові генпланів визначають майбутні райони реконструкції та будівництва нових об’єктів. В районах реконструкції нерухомість громадян може бути конфіскована для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності із виплатою не завжди справедливої компенсації. Будівництво ж у безпосередній близькості до житла нових великих торгівельних, логістичних центрів, промислових та транспортних об’єктів, як правило, призводить до атмосферного та шумового забруднення, погіршення якості проживання та зменшення вартості житлової нерухомості. Отже, недоступність генпланів позбавляє мешканців міст можливості бути завчасно та повно поінформованими про управлінські рішення, які визначають умови їх проживання та вартість майна. Як наслідок, право мешканців міста на мирне володіння своїм майном порушується.

Втаємничення генпланів призводить до порушення права на участь в управлінні державними справами. Позбавлені доступу до генерального плану громадяни не мають повноцінної можливості відслідковувати та контролювати дії чиновників на їх відповідність офіційно проголошеному курсу розвитку міста. Без доступу до генплану громадянам складно контролювати відповідність капіталовкладень у об’єкти громадської інфраструктури стратегічним пріоритетам розвитку міста, перевіряти правомірність окремих рішень чиновників з питань землекористування та будівництва.

Слід вказати, що значну частину генпланів становить інформація про стан довкілля (зокрема про зони хімічного, шумового, радіаційного забруднення; санітарні зони небезпечних промислових об’єктів тощо), обмеження доступу до якої прямо заборонено ст.50 Конституції України.

Як виготовляють генплани?

Для того, аби зрозуміти чому генплани до сих пір недоступні, розглянемо зміст та формат виготовлення цих документів. Генеральний план населеного пункту складається з текстових матеріалів (пояснювальна записка та основні положення) та графічних (карти та плани аналітичного та проектного змісту). Як в текстовій, так і в графічній частині документу, як правило, є інформація з обмеженим доступом (переважно це службова інформація, але може бути і така, що належить до державної таємниці).

У генпланах, що виготовлялись в останні роки із використанням геоінформаційних технологій[5], інформацію з обмеженим доступом можна легко відокремити від відкритих даних. Це нескладна і безкоштовна процедура. Розмежовувати в генпланах різні за ступенем доступу види інформації вимагає нове інформаційне та містобудівне законодавство. Проте більшість генпланів українських міст були розроблені ще без використання ГІС-технологій. Зображення наносилось на великі[6] аркуші паперу чи полотно. Такі документи не існують в електронному форматі. На картах та планах, виготовлених в 60-90-ті роки минулого століття, інформацію із обмеженим доступом (в разі наявності такої) відокремити від відкритої інформації складно, а іноді і неможливо.

Виготовлення нового генплану у відповідності до вимог нового законодавства коштує, як правило, понад мільйон гривень (для великих міст вартість робіт може становити кілька мільйонів гривень)[7], що є значною сумою для бюджету міської ради.

Що ж стосується розмежування інформації в текстовій частині генплану на дані з обмеженим доступом та відкриті, то це зробити нескладно. Ретушування окремих фрагментів тексту є можливим на текстових документах, виготовлених навіть кілька десятків років тому. На жаль, ця практика не набула ще ані найменшого поширення в силу відсутності зацікавлення в середовищі професійних кіл причетних до виготовлення генпланів та серед осіб, що розпоряджаються містобудівної документацією.

Яка саме інформація із обмеженим доступом міститься в генпланах?

Перелік відомостей з обмеженим доступом, які можуть міститися у генпланах, невеликий. До службової інформації в цих документах належать відомості про схеми та джерела водозабезпечення, координати таких об’єктів, тощо[8]. Відомості про фактичні об’єми запасів, місця розташування поверхневих або підземних резервних джерел водозабезпечення міст Києва або Севастополя віднесені до державної таємниці відповідно до п. 2.3.2 «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» (ЗВДТ)[9].

До державної таємниці пунктом 2.2.10 ЗВДТ віднесено «відомості за окремими показниками про системи (схеми) трас зовнішнього постачання електричної і теплової енергії, газопроводів, призначених для живлення підприємств, установ, організацій, які виробляють озброєння…»[10].

Генплани містять розділи, присвячені інженерно-технічним заходам у сфері цивільної оборони, доступ до яких обмежено Мінрегіоном і МНС України[11].

Проте основною причиною обмеження доступу до генпланів є те, що графічна складова цих документів виготовлена у формі великомасштабних карт та планів (в масштабах від 1:2000 до 1:25000), створених в системах координат УСК-2000, СК-42 або у місцевій системі координат. Такі картографічні матеріали все ще відносяться кількома центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ) до даних із обмеженим доступом відповідно до відомчих переліків службової інформації.

Аналіз переліків відомостей, що становлять службову інформацію в системі Міноборони, Мінрегіону, Держземагенства та ряду інших ЦОВВ свідчить про наявність суперечностей, що мали та продовжують мати місце у цих документах при визначенні рівня обмеження доступу до одних і тих самих картографічних даних[12]. Де-факто в одному міністерстві певні картографо-геодезичні дані вважаються службовою інформацією, і за їх розголошення передбачена адміністративна відповідальність, а в іншому міністерстві такі ж саме дані вже не є службовою інформацією, і їх можна вільно поширювати.

Чимало провідних спеціалістів вказаних ЦОВВ визнають, що віднесення вказаних картографічних даних до службової інформації виключно за критерієм масштабу карт та планів, прив’язки об’єктів до певної системи координат вже давно не відповідає реаліям сучасності. В умовах розвитку геоінформаційних технологій значна частина відповідних даних доступна завдяки супутниковим зйомкам із космосу, а координати окремих об’єктів із точністю до 1 м можуть встановлені із допомогою звичайних наручних годинників, мобільних телефонів, портативних комп’ютерів та фотоапаратів обладнаних GPS- приймачами.

Не зважаючи на абсурдність описаної вище ситуації жоден ЦОВВ до останнього часу не брав на себе ініціативи щодо вирішення зазначеної вище проблеми. Лише у 2012 році було проведено ряд міжвідомчих нарад, на яких вказана проблема була озвучена та намічені шляхи її вирішення.

Причиною такої інертності у вирішенні питання зняття грифів із геопросторових даних представники невійськових ЦОВВ називали визначальну позицію Міністерства оборони України[13], яка підкріплювалось рішеннями військового відомства про обмеження доступу до великомасштабних карт та планів[14]. У свою чергу військові відмовлялися від відповідальності за обмеження доступу до невійськових карт і планів (в тому числі містобудівної документації), стверджуючи, що генплани не є військовими документами, а їх «призначення, порядок та методики створення, структура визначається нормативно-правовими актами та нормами, які не відносяться до сфери оборони держави»[15].

Зрештою, після доручення Першого Віце-прем’єр міністра України Валерія Хорошковського, було ухвалене рішення, згідно з яким Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України має в першій половині 2013 року провести спеціальне дослідження. Його метою буде вивчення та обґрунтування критеріїв, які можуть визначати ступінь обмеження доступу до відомостей, що містяться в картографо-геодезичних матеріалах. Очікується, що за насідками цього дослідження будуть ухвалені рішення, які нарешті дозволять вирішити проблему обмеження доступу до генеральних планів.

Найбільш ймовірним шляхом вирішення проблеми стане зняття грифів обмеження доступу із великомасштабних карт та планів. Водночас картографо-геодезичні матеріали, описова частина яких містить відомості, які можуть бути використані для детального вивчення та оцінки місцевості при веденні військових дій та здійснення терористичних операцій[16] і надалі лишатимуться службовою інформацією.

Проте до тих пір, поки відповідні рішення не ухвалені, доступ громадян України до містобудівної документації продовжує бути незаконно обмеженим. На жаль, проблема забезпечення доступу громадян до містобудівної документації не обмежується лише тим, що ці документи виготовляються на топо-геодезичній підоснові, що вважається службовою інформацією.

Інші фактори, що заважають відкритості генпланів

Вигідність приховування інформації з питань землекористування та будівництва для недобросовісних посадових осіб органів місцевого самоврядування, неготовність чиновників до прийняття нового формату інформаційних відносин, багаторічна традиція приховування публічної інформації – це неповний перелік факторів, що заважають відкриттю генеральних планів для громадян.

Виготовлення генеральних планів міст відкритих для громадян (із відокремленням інформації з обмеженим доступом) є технічно можливим із допомогою ГІС-технологій вже не перший рік, власне, з тих пір, коли ці технології почали використовувати для проектування генпланів. Але представники жодної із численних організацій, причетних до виготовлення генпланів, не виступали ініціаторами запровадження відповідних змін. Окреслимо коло цих організацій.

Міська рада, що має діяти від імені і в інтересах міської громади, ухвалює рішення про виготовлення генплану, оплачує його створення і є його власником. Виконком міської ради відбирає на основі тендерної процедури виконавця робіт (проектний інститут), з яким укладається договір про виготовлення генерального плану. Різні частини генерального плану можуть виконувати різні проектні організації (наприклад аерофотозйомку території може робити одна установа, проектуванням основної частини генплану займатися друга, створенням історико-архітектурного опорного плану – третя). Для виготовлення всіх частин генплану використовується топографічна підоснова – дані в системах координат УСК-2000, СК-42, що вважаються службовою інформацією в системі кількох ЦОВВ і перебуває під грифом «ДСК». В абсолютній більшості випадків проектні інститути автоматично переносять на генеральні плани гриф обмеження доступу із проектних матеріалів, які вони використовують. Від проектних інститутів міська рада отримує генплан вже під грифом обмеження доступу.

У результаті виникає абсурдна ситуація, коли міська рада – власник генплану, отримує документ, який вона не може повноцінно використовувати в роботі і довести до міської громади в силу наявності на ньому грифу «ДСК». Генплан під грифом обмеження доступу не може бути оприлюднений в ЗМІ і на веб-сайті міської ради, обговорений із громадою, та не може повноцінно надаватися для ознайомлення громадянам. Міська рада не може зняти гриф «ДСК» із генплану[17], оскільки це може зробити лише розробник документу. Проектні інститути, у свою чергу, не можуть зняти гриф, тому що використовують для створення генпланів обмежену в доступі топографічну підоснову, яка є службовою інформацією відповідно до переліків відомостей, що містять службову інформацію кількох ЦОВВ.

Кожна із установ, залучених у це порочне коло, могла б зробити свій внесок для вирішення проблеми. Міські ради могли б замовляти у проектних інститутів при виготовленні генпланів примірник генплану для загального користування, на картографічних матеріалах якого відсутня службова інформація. Проте міські ради обмежуються виготовленням лише замовленням кількох графічних матеріалів, необхідних для проведення громадських обговорень. Лише в останні роки окремі міські ради стали звертатися до проектних інститутів, що виготовляли їх містобудівну документацію, для зняття грифів обмеження доступу із документів. Хоча ця робота по зняттю грифів могла би бути проведеною централізовано самими проектними інститутами. Профільне Міністерство, в підпорядкуванні якого знаходяться проектні інститути, теж не наполягало на запровадженні нової практики виготовлення відкритих документів та зняття грифів із вже виготовлених генпланів.

Звідки виникає ця неготовність та небажання змін? Очевидно, що можливість розпоряджатися публічною інформацією, створеною за кошти платників податків, створює певні преференції для обмеженого кола осіб, які мають доступ до цієї інформації. Які вони?

Інформація важлива для будівництва та здійснення нових бізнес-ініціатив у місті (схеми комунікацій та інформація про їх потужність, планувальні обмеження важливі для проектування споруд, відомості про функціональне призначення сусідніх ділянок та їх точні межі тощо) є доступною лише вузькому колу осіб. Майже щоразу для проектування певного об’єкту у архітекторів виникає необхідність звертатися за дозволом для ознайомлення із містобудівною документацією до міських чиновників. Це перетворює інформацію генпланів у предмет закритого торгу посадовців місцевого самоврядування із потенційними інвесторами та представниками проектних організацій.

Згідно з пунктом 34 вищезгаданої «Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів….» до роботи із окремими документами під грифом «ДСК» допускаються представники сторонніх установ та організацій згідно з вказівками, викладеними у резолюціях керівників організацій (структурних підрозділів)[18]. Фактично питання надання або ненадання доступу до генерального плану одноосібно вирішується міським головою або головним архітектором без чітко визначених критеріїв для ухвалення відповідного рішення. Така система вибіркового надання доступу до містобудівної документації породжує численні корупційні ризики.

Крім того, фаворитизм, кумівство та інші прояви корупції під час виділення земель та надання дозволів на будівництво в умовах закритості інформації генеральних планів сприяють вибору економічно необґрунтованих та навіть затратних для бюджету інвесторів.

Іншим аспектом існуючої практики обмеження доступу до інформації виступає монетарна система мотивації посадовців до збереження режиму секретності. Громадяни, які працюють із матеріалами під грифами «Таємно», що були на більшості генпланів до 2007 року, і зараз зберігаються на окремих із них, отримують з національного та місцевих бюджетів надбавки до заробітних плат[19]. Це не стимулює ані працівників проектних інститутів, що виготовляють генплани, ані посадовців органів місцевого самоврядування відмовлятися від практики втаємничення публічних документів.

Важливу роль у втаємниченні генпланів продовжують відгравати традиції, згідно з якими ці документи ще з радянських часів продовжують вважатися закритими, а люди, що мають право доступу до них, є «особливо важливими». Не зважаючи на зміну статусу генплани в багатьох випадках все ще зберігаються в режимно-секретних відділах (РСВ) міськрад та РДА. У свою чергу керівниками РСВ часто є колишні військові, виховані за часів СРСР, частина із яких не завжди готова сприйняти реалії та потреби нових інформаційних відносин у відкритому демократичному суспільстві. Особиста позиція цих людей часом є перешкодою до переходу до більш відкритих інформаційних відносин між громадянами та органами, що виконують владні повноваження, у тому числі й у питаннях забезпечення доступності генпланів.

Існуюча система надання доступу до містобудівної документації та преференції, які вона забезпечує обраному колу осіб, не сприяє бажанню посадовців змінювати цю систему на більш відкриту та прозору.

Ще однією причиною недоступності генпланів є тотальне неволодіння посадовими особами органів місцевого самоврядування нормами нового інформаційного законодавства. Посадовці не знають та не розуміють, як має застосовуватися на практиці принцип «обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ», зокрема по відношенню до містобудівних документів. Практика аналізу документів на предмет наявності в ній службової інформації, обмеження доступу до окремих сторінок, ретушування певних абзаців тексту відсутня у абсолютної більшості відповідальних посадових осіб міських рад.

Широко поширеним є непересилання інформаційного запиту на суб’єкта, що володіє генпланом. Ця проблема особлива актуальна для невеликих міст, генплани яких, як правило, зберігаються в райдержадміністраціях. Міські ради не перенаправляють інформаційні запити до РДА, обмежуючись рекомендацію запитувачу генплану самостійно звернутись у відповідну установу. В тих випадках, коли міські ради все таки пересилають запит на РДА, останні дають відповідь міській раді, а не запитувачу інформації.

 Наслідком описаних вище чинників є ситуація, коли всі складові генеральних планів більшості українських міст лишаються під грифом «ДСК». На практиці це означає, що звичайний громадянин не може отримати доступу до цих документів, якщо не працює в проектній організації або не є працівником міської ради із доступом до відповідних документів. Автору цього розділу відомий лише єдиний випадок в історії незалежної України, коли в Одесі під час громадського обговорення проекту Генплану міста, за усною вказівкою начальника управління архітектури і містобудування, понад 20 представників зацікавленої громадськості отримали можливість ознайомитися із повним текстом проекту Генплану, в том числі із матеріалами під грифом «ДСК».

Як же забезпечується доступ до інформації генпланів, що не мають грифів обмеження доступу в інших містах України?

Доступ на веб-сайтах. З огляду на значний обсяг генпланів розміщення цих документів в електронному форматі на сайті міської ради є найбільш дієвим і найбільш дешевим способом забезпечення доступу громадян до містобудівної документації. Проте, як засвідчує моніторинг[20], який третій рік спільно з партнерами проводить Східноукраїнський центр громадських ініціатив, лише близько 15% українських міст розміщують на своїх сайтах окремі складові генеральних планів.

Як правило, на сайті розміщується лише незначна частина текстової складової генплану – основні положення та/або головне креслення. Випадки, коли на сайті розміщено кілька планів та карт, є скоріше винятками, ніж загальним правилом. Типовими є ситуації, коли веб-сайти не містять посилань на генплан на головній сторінці міської ради, не мають функціональної системи пошуку, а розміщені на сайті карти та плани не піддаються прочитанню внаслідок низької роздільної якості зображення.

Публікація у ЗМІ. Положення Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» про друк генплану в місцевих ЗМІ в буквальному розумінні реалізувати на практиці не можливо. Генплан є занадто масштабним документом (іноді понад 10 томів лише текстової частини з обсягом кожної від десятків до сотень сторінок), аби його друкувати в повному обсязі в місцевій пресі. У поодиноких випадках в період громадського обговорення під час ухвалення генерального плану в пресі публікуються окремі положення документу, інтерв’ю та коментарі посадових осіб до нього. Інформація друкується в комунальних виданнях за кошти міських рад, що визначає переважно однобоко-позитивний зміст таких публікацій.

Доступ до генпланів у приміщеннях міських рад. У 2012 році понад 90 із 459 міських рад України (переважно невеликих міст) задекларували доступність генпланів у власних приміщеннях. Як засвідчили візити в такі міські ради, практичний механізм надання доступу громадян до генплану ще не відпрацьований. Як правило, для ознайомлення запитувачу необхідно отримати позитивну санкцію на це від одного із високопосадовців міської ради. У міських радах відсутні приміщення для ознайомленні із документами; певний час займає пошук документів або отримання їх з режимно-секретного відділу.

Доступ у приміщеннях міських рад до матеріалів генпланів, як правило, пропонують невеликі міста, з генпланів яких зняті грифи обмеження доступу, або обласні центри, в яких нещодавно ухвалювався генплан. Зазвичай у таких обласних центрах спеціально для проведення громадських обговорень виготовлялась частина картографічних матеріалів без грифа обмеження доступу (т.зв. демонстраційні матеріали). Саме з цими матеріалами і пропонують ознайомитися в міських радах.

Надання генплану за письмовим запитом. Цей варіант доступу до генерального плану не згадується в ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», але такий спосіб його надання передбачає ЗУ «Про доступ до публічної інформації», оскільки генплан є публічною інформацією.

На відміну від країн західної демократії, генплани українських міст неможливо отримати в друкованому варіанті за інформаційним запитом. Одна із причин цього в тому, що за традицією генплани виготовляються як технічна документація (набір окремих книг та графічних матеріалів), призначена для користування вузького кола фахівців, а не як публічний документ в форматі, зручному для перегляду та поширення серед громадян. У демократичних країнах генплан як цілісний документ доступний на веб-сайті міської ради, а його друкований варіант можна за собівартістю друку придбати в тому ж таки муніципалітеті. В українських умовах власники генеральних планів, міські ради, не мають копіювальної техніки, з допомогою якої можна виготовити копії цих важливих містобудівних документів для зацікавлених осіб та організацій.

Рекомендації

1)     Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України визначити критерії, що дозволять обґрунтувати ступінь обмеження доступу до відомостей, що містяться в картографо-геодезичних матеріалах, та забезпечити доступність генпланів для громадян.

2)     Проектним інститутам переглянути доцільність та законність збереження грифів обмеження доступу на генеральних планах, розроблених відповідними інститутами, та забезпечити зняття грифів у випадку невідповідності їх нормам українського інформаційного та містобудівного законодавства.

3)     Мінрегіону України розробити та впровадити в життя практичні механізми забезпечення доступу громадян до генеральних планів, які були розроблені без використання сучасних геоінформаційних технологій.

4)     Мінрегіону України та проектним інститутам розробити нові стандарти виготовлення генеральних планів населених пунктів України у формах, зручних для масового ознайомлення громадян, копіювання та поширення.

5)     Органам державної влади та місцевого самоврядування забезпечити оволодіння спеціалістами власних органів нормами інформаційного та містобудівного законодавства з метою забезпечення дотримання права громадян на доступ до публічної інформації (містобудівної документації).

6)     Органам прокуратури забезпечити здійснення постійного нагляду над органами місцевого самоврядування щодо неправомірного віднесення генеральних планів до інформації з обмеженим доступом та неправомірного обмеження доступу громадян до матеріалів генеральних планів населених пунктів.

7)     Громадськості забезпечити постійний контроль над виконанням органами державної влади та місцевого самоврядування положень українського законодавства щодо забезпечення доступності генеральних планів для громадян.

[1] Володимир Щербаченко, Східноукраїнський центр громадських ініціатив.

[2] Пересвідчитись у цьому можна познайомившись із тематичними моніторинговими звітами Східноукраїнського центру громадських ініціатив (http://cityplan.in.ua/books) та оригіналами відповідей на інформаційні запити всіх 459 міських рад України (http://cityplan.in.ua/cities). [3] Визначається ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад і зміст генерального плану населеного пункту».

[4] Згідно із ст.17 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

[5] Геоінформаційні (ГІС) технології дозволяють фіксувати, зберігати, модифікувати, аналізувати та відображати усі форми географічної інформації. Завдяки ним можна поєднати в одній комп’ютерній системі модельне зображення території (електронні карти, схем, космо-, аерозображення земної поверхні) з інформаційними базами даних у формі таблиць (статистичними показниками, списками, економічні даними тощо).

[6] Формат картографічних складових генплану був відмінний, але розмір міг становити 0,8м х 1,0м.

[7] Вартість виготовлення генплані залежить від площі міста, кількості населення; складу замовленої містобудівної документації. Вагомим чинником реальної вартості генплану є неупереджене проведення тендерних процедур з відбору розробника Генплану.

[8] Мінрегіон України. Пункти 1-3 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Наказом №68 від 06.06.2011р. Міністра Мінрегіону України.

[9] Служба безпеки України. Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю: наказ від 12.08.2005 року № 440 // ВРУ. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0902-05/page3

[10] Так само.

[11] Мінрегіон України. Пункт 6 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Наказом №68 від 06.06.2011 р. Міністра Мінрегіону України; МНС України. Пункт 29, 33,35 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Міністерстві надзвичайних ситуацій України, затвердженого Наказом МНС України 26.07.2011 № 75.

[12] Наприклад, станом на 20 вересня 2011 року Міністерство оборони України вважало службовою інформацією «плани міст масштабу 1:10 000 та 1:25 000 (незалежно від форми та виду носія інформації) на територію України, створені в державній системі координат УСК-2000 або в системі координат СК-42, які містять повну інформацію для детального вивчення та оцінки місцевості, орієнтування на ній, цілевказання, виробництва вимірів і різних заходів господарського та оборонного значення». В цей же час в Мінрегіоні до службової інформації відносили «плани міст масштабу 1:10 000-1:20 000», а в Укрдержкартографії гриф «ДСК» ставити лише на «плани міст та інших населених пунктів в масштабах 1:5 000 та 1:2 000 у місцевих системах координат». Детальніше див. Як втаємничуються генеральні плани міст і які наслідки це має для суспільства: матеріали громадської експертизи діяльності Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у сфері формування Переліку відомостей, що становлять службову інформацію / СЦГІ. Укладач: В. В. Щербаченко. – Луганськ, 2012. // http://cityplan.in.ua/books.

[13] Лист Міністра Міністерства регіонального розвитку,будівництва та ЖКГ А.М. Близнюка 12/20-14-996 від 19.04.2012 р. до Кабінету Міністрів України.

[14] Міністерство оборони України. Протокол засідання експертної комісії при державному експерті з питань таємниць – командувача сил підтримки Збройних Сил України від 22.01.2010 р. № 1.

[15] Лист-відповідь № 335/2/1942 від 16.06.2011 р. начальника Головного управління виховної та соціально-психологічної роботи Збройних Сил України генерал-майора О.В. Копаниці на інформаційний запит СЦГІ.

[16] Наприклад, висоти заводських, фабричних та інших труб, споруд баштового типу, пояснювальні підписи про рід промислових об’єктів, електростанцій, гідроелектростанцій, електропідстанцій, характеристики ліній електропередач та ліній зв’язку, газопроводів, станцій перекачування нафтопродуктів і компресорних станцій газопроводів, тощо

[17] Кабінет Міністрів України. Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформаціюЖ постанова від 27.11.1998 року N 1893// ВРУ. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1893-98-%D0%BF .

[18] Так само.

[19] Кабінет Міністрів України. Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв’язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці: постанова від 15.06.1994 р. № 414 // ВРУ. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/414-94-%D0%BF

[20] Моніторингові звіти доступні за веб-адресою: http://cityplan.in.ua/books.