Концепція вдосконалення та модернізації Конституції України в частині прав свобод і обов’язків людини і громадянина
Концепція вдосконалення та модернізації Конституції України в частині прав свобод і обов’язків людини і громадянина
1. Причини, які зумовлюють необхідність удосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина.
За час дії чинної Конституції України чітко виявились її недоліки в частині визначення та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, вихідні світоглядно-методологічні засади їх конституційного закріплення та захисту суттєво відрізняються від тих, на які спрямовані обов’язкові для України міжнародні акти;
положення про невідчужуваність, непорушність, гідність і неподільність основоположних прав і свобод людини, задекларовані у І розділі Конституції, нівелюються, а то й заперечуються змістом деяких статей її наступних розділів;
конституційний статус переважної більшості передбачених прав і свобод поставлено в залежність від їх подальшого законодавчого регулювання, чим ускладнюється пряма дія норм Конституції України;
соціальні та економічні права сформульовано у такий спосіб, що вони залишаються декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями реалізації;
підстави можливих обмежень здійснення прав і свобод людини є значно ширшими від тих, котрі передбачені в міжнародних угодах, за якими Україна взяла на себе зобов’язання;
низка конституційних прав і свобод людини вже вимагають подальшого розвитку з урахуванням суспільних реалій.
2. Мета модернізації Конституції України у цьому напрямку. Вона полягає в розширенні, змістовному збагаченні й посиленні реалістичності конституційно-правового статусу людини і громадянина, а отже − у підвищенні рівня гуманістичності Основного Закону.
Модернізацію належить здійснювати за такими напрямами:
3. Посилення природно-правової обґрунтованості й універсалізація конституційних прав і свобод.
Йдеться про втілення положень природно-правової доктрини щодо невід’ємності, непорушності, взаємозалежності, єдності та неподільності таких прав і свобод, а також про підвищення ступеня їх відповідності європейським та світовим стандартам.
Цей напрям має реалізовуватись, по-перше, через надання конституційного статусу не передбаченим в Основному Законі правам і свободам, а також введення до конституційного тексту нових, «додаткових» прав і свобод, які нині у ньому взагалі не згадані (хоча деякі з них і закріплені у тих міжнародних договорах, що ратифіковані Україною або принаймні закріплені в актах ООН чи актах європейських інституцій, ухвалених нею вже після прийняття Конституції України).
По-друге, − через приведення конституційного регулювання праволюдинної проблематики до строгої відповідності з ратифікованими нею відповідними міжнародно-правовими актами. Це, зокрема, вимагає використовувати в Конституції саме такі термінологічні позначення прав і свобод, що їх вжито у цих актах.
По-третє, відповідно до ратифікованої Україною Віденської конвенції про право міжнародних договорів держава у своїй правовій системі має надавати пріоритетного значення не тільки ратифікованим нею міжнародно-правовим актам, але й також і самій практиці їх застосування тими міжнародними органами, юрисдикція яких нею визнана.
4. Певна конкретизація змісту деяких прав. Йдеться про зниження рівня абстрактності, декларативності у відповідних конституційних формулюваннях, заміна політико-декларативного викладу деяких статей максимально можливим нормативно-правовим. З цією метою варто не обмежуватися фіксуванням тільки-но назв прав, а в усіх випадках змістовно зазначати також і їх основні поведінкові складники, елементи.
5. Оптимізація обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод. Йдеться про скорочення й уточнення конституційних підстав можливих обмежень державою, її органами здійснення прав і свобод. Зокрема, видається необхідним сам перелік цих підстав привести до повної відповідності з їхніми міжнародно-правовими стандартами. Такі підстави аж ніяк не можуть бути кількіснішими й ширшими, ніж ті, що закріплені у цих стандартах. У цьому ж аспекті слід включити до Конституції України беззастережну заборону дискримінації, а також посилання на таку соціально-природну підставу обмеження реалізації прав і свобод, як необхідність досягнення збалансованості їх реалізації з правами й правомірними інтересами інших суб’єктів та й усього суспільства загалом.
6. Забезпечення системності та обґрунтованої послідовності у конституційному викладі прав і свобод. Ця вимога об’єктивно зумовлюється їх реальною значущістю у задоволенні потреб існування й розвитку людини, а також дотримання єдиного наукового критерію їх класифікації.
Варто також знайти можливість для більш повного відображення і колективних прав людей, тобто прав певних соціальних груп − зокрема національних меншин, дітей, інвалідів, іноземців та осіб без громадянства.
7. Уточнення носіїв прав і обов’язків. Йдеться про конкретизацію кола суб’єктів прав, свобод та обов’язків, передбачених Конституцією України. У нинішньому конституційному тексті не всі назви цих суб’єктів (точніше — назви їх видів) відповідають, в одних випадках, їх справжньому антропному статусу, а в інших — принципам суб’єктної (особової) чинності законодавства. Задля усунення цих недоліків пропонується адекватно перейменувати певні терміно-поняття.
8. Посилення гарантованості прав та свобод. Доцільно зменшити кількість тих конституційних норм щодо прав і свобод людини і громадянина, здійснення яких є неможливим без попередньої законодавчої регламентації його підстав і порядку. Це дозволить підвищити питому вагу тих норм, які зможуть мати справді пряму дію.
При закріпленні усіх прав і свобод (особливо економічних, соціальних, культурних) слід схарактеризувати позитивні обов’язки держави щодо забезпечення кожного з них. Окрім того, у розділах ІІІ-XV чинної Конституції України потрібно визначити більш конкретно функціональні обов’язки державних органів (включно й Президента України) та органів місцевого самоврядування стосовно забезпечення та захисту прав і свобод, а також можливість притягнення посадових осіб цих органів за порушення таких обов’язків не тільки до політичної, але й саме до юридичної відповідальності.
Варто оптимізувати можливості людини звертатись до судових органів, у тому числі – до Конституційного Суду України зі скаргою на неконституційність положень окремих законів.
Необхідно також розширити конституційні можливості організацій громадянського суспільства (насамперед найбільш представницьких об’єднань профспілок і об’єднань правозахисних організацій) впливати на дотримання прав і свобод, а також контролювати їх реалізацію і притягнення посадовців до відповідальності за їх порушення.
Належне організаційно-правове забезпечення конституційних прав і свобод людини передбачає створення реальних умов для громадських інституцій з прав людини для достатньо широких повноважень у сфері виконання своїх функцій.
Перелік гарантованих Конституцією України основних прав і свобод людини і громадянина має бути доповнений правом на належне врядування, встановлення його гарантій, а також правом здійснення громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, державних та комунальних підприємств, організацій та установ.
Матеріально-фінансове забезпечення конституційних прав і свобод, здійснюване насамперед за рахунок державного і місцевих бюджетів, має виходити з примату витрат на це порівняно з витратами на інші потреби, зокрема на діяльність органів влади.
9. Передбачувані результати внесення змін до Конституції в частині прав і свобод людини. Підвищення рівня гуманістичності Основного Закону дозволить: розширити і змістовно збагатити конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні; підвищити реалістичність таких прав і свобод; привести рівень захищеності людини до міжнародних стандартів; посилити формування і розвиток громадянського суспільства в контексті зростання його відповідальності за забезпечення прав і свобод людини; підвищити ефективність механізмів забезпечення та контролю за дотриманням прав і свобод людини; зобов’язати державу, її органи створювати належне ресурсне забезпечення дотримання таких прав і свобод; одне слово, − створити умови для прозорого і більш відповідального ставлення держави до її головного обов’язку − утвердження і забезпечення прав і свобод людини.