Страховий випадок настав, а страховики й ВУСОм не вели

Навіщо люди заключають договори страхування? Очевидно – задля того, щоб застрахуватися від неприємних несподіванок. Одначе, в сучасній Україні власник страхового полісу аж ніяк не гарантований у тому, що, в разі настання страхового випадку, він отримає належне страхове відшкодування. Доволі часто ці кошти доводиться «вибивати» у судовому порядку. І тільки за умови наполегливості та ефективної юридичної підтримки можна сподіватися на правову перемогу. Мешканка сел. Чкаловське Чугуївського району Харківської області Лілія К. у грудні 2011 року нарешті здійснила свою мрію – купила власне авто. Новенька автівка марки «LADA – 217030», хоч і придбана у кредит, радувала очі. Попереду була весна, отже, навіть на українських автошляхах з’явиться можливість обкатати «залізного коня»… На жаль, недовго К. радувалася – в останній день (точніше, в ніч) весни 2012 року невідомий зловмисник проник у приміщення гаражу та викрав її автомобіль. Вже 1-го червня було порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом. Однак, всі зусилля вітчизняних «пінкертонів» з розшуку злочинця та вкраденої автівки залишилися марними. Оскільки автомобіль К. було застраховано, 31-го травня 2012 року вона передала Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ВУСО» на зберігання ключ від викраденої машини та звернулася з заявою щодо сплати страхового відшкодування. Пізніше К. ще неодноразово адресувалася до Страхової компанії, просила визнати страховим випадком подію, яка мала місце 31.05.2012 року та сплатити на її користь страхове відшкодування у сумі 79 272 грн., проте, їй було відмовлено. Тоді Лілія К. звернулася до «Центру правової інформації та консультацій» Чугуївської правозахисної групи. За її справу взявся голова ЧПГ адвокат Роман Лихачов. Незважаючи на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 травня 2013 року в задоволенні позову К. було відмовлено, правозахисник допоміг заявниці подати апеляційну скаргу. У скарзі було зазначено, що суд 1-ї інстанції не надав належної оцінки наявним доказам, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Адже фактично єдиним приводом для несплати страховки було посилання представника СК «ВУСО» на те, що нібито транспортний засіб К. не був обладнаний електронною протиугінною звуковою сигналізацією або іммобілайзером, тому його викрадення… не являється страховим випадком. В апеляційній інстанції адвокат довів, що, як вбачається з матеріалів справи, «LADA» була облаштована іммобілайзером – електронною протиугінною системою, яка дозволяє заблокувати в режимі охорони пуск та роботу двигуна. А пунктом 13.1.17 Договору страхування передбачено, що страхове відшкодування сплачується, якщо транспортний засіб обладнаний таким механізмом. Те, що крадій виявився дотепнішим за конструкторів іммобілайзера та зміг-таки викрасти автівку навіть з хитромудрою протиугінною системою, аж ніяк не знімає зі Страхової компанії обов’язку заплатити відповідну страховку. Лілія К. виплатила необхідну суму внеску за Договором страхування, сплатила левову частку кредиту за автомобіль (на час розгляду в апеляційній інстанції заборгованість залишилася лише у сумі 5 тис. грн.) і банк-кредитор не заперечував проти виплати їй страхового відшкодування. Отже, настав час для того, щоб і страховик виконав свої зобов’язання. За таких обставин судова колегія Апеляційного суду Харківської області дійшла висновку, що суд 1-ї інстанції безпідставно відмовив К. у виплаті страхового відшкодування. І вирішила: рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 травня 2013 року – скасувати. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь К. 79 272 грн. страхового відшкодування та 797 грн. судового збору. Рішення набрало законної сили.