MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Чи покине Україну «привид комунізму», або дещо про результати минулих виборів

27.05.2014   
Наталка Ковальчук
Незважаючи на всі зовнішні і внутрішні загрози, певну тривогу про зрив народного волевиявлення позачергові вибори Президента України вже стали історією.

Про вже минулі для нас вибори Президента України ще будуть багато писати. Їх аналізуватимуть політики і політологи, соціологи і журналісти…

Ми ще не раз будемо згадувати про непросту обстановку, через яку довелося оголошувати позачергові вибори глави держави і в якій відбувалося волевиявлення. А втім, коли це українські вибори – президентські чи парламентські - проходили у простій обстановці?

Та все ж, незважаючи на всі зовнішні і внутрішні загрози, певну тривогу про зрив народного волевиявлення позачергові вибори Президента України вже стали історією.

І поки ЦВК опрацьовує дані для остаточних офіційних результатів, є привід поговорити про суспільний результат, який теж отримали українці від цього процесу волевиявлення.

Отже, мабуть, вперше за роки своєї незалежності ми зробили відчутний крок до чесності і толерантності у виборчому процесі. Принаймні, цього разу країну не заливало брудом компроматів і так званого «чорного піару», за винятком, можливо, поодиноких випадків. Практично не було підкупу виборців як і залякування. Знову ж таки за винятком тих територій Донеччини і Луганщини, де люди фактично залишилися сам на сам із злочинними угрупованнями, і здійснити свого волевиявлення не змогли.

Очевидно, вперше ми обирали Президента не за принципом: подобається – не подобається, а виходячи з інтересів своєї країни. Довелося чимало спілкуватися з людьми. У кожного був свій мотив, але у результаті на виборчі дільниці пішли навіть ті, хто десятиліттями там не з’являвся. Люди голосували за обраних кандидатів, навіть маючи певні застороги щодо них. У багатьох було розуміння, що з огляду на зовнішні і внутрішні виклики, вибори краще провести в один тур. А тому заради цього дехто навіть міняв свої електоральні уподобання.  Саме тому, що розуміли все це, так терпляче чекали у довгих чергах, щоб взяти бюлетень, щоб проголосувати.

На відміну, скажімо, від президентських виборів 2004 року, коли ситуація була наелектризована до краю. Відчула це тоді на виборчій дільниці, де голосувала. Тоді там зчинилася така колотнеча між спостерігачами від кандидатів, що викликали міліцію. Коли в приміщення ввірвалися люди у формі зі зброєю і гумовими кийками, на мить здалося, що, як то кажуть, «покладуть всіх»…  

Нинішні позачергові вибори довели, що українське суспільство у громадянській свідомості значно переросло своїх політиків. Сьогоднішня «карта виборів» свідчить, що народ зробив рішучий крок для об’єднання країни, котру якраз політики ділили десятиліттями. Згадаймо, вперше теза про поділ країни на «Схід» і «Захід» прозвучала на президентських виборах 1994 року. Ще більше вона посилилася у ході президентських виборів 2004 року, що, власне, й стало підвалинами для сьогоднішніх «ігор у сепаратизм», у котрі втягнула Україну «команда золотих батонів».

Відсутність адмінресурсу – це ще один з важливих суспільних результатів сьогоднішніх виборів. Навіть якщо десь такі випадки і траплялися, то значного впливу на волевиявлення вони не спричинили. Це, мабуть, вперше за двадцять з лишком років «не зганяли» на площі міст тисячі бюджетників, щоб «підтримати» того чи іншого кандидата.

Дуже хочеться надіятися, що  ці вибори стануть тим першим кроком, після якого більше не буде передвиборчих «масовок», «темників» і «джинсових» статей до редакцій газет, підконтрольних владі і всього іншого.  Взагалі ніхто і ніколи не буде втручатися у право громадян вибирати того, кому вони довіряють.

А ще, це, мабуть, перші вибори, коли громадяни побачили, що у влади і політиків теж може бути «людське» обличчя. Керівники держави разом зі своїми  громадянами стояли у черзі, щоб здійснити волевиявлення. Нехай і було в цьому трохи «хорошого» піару, але це вже не так важливо.

Більше важить те, що сьогодні, як то робиться, у цивілізованому світі, результати виборів вже за попередніми даними почали визнавати ті, кому волею обставин чи долі не вдалося перемогти у змаганні за президентський пост. Для кандидатів-суперників це, як то кажуть, справа дипломатії і виховання. Для країни – сигнал до спокою і злагоди.

І нарешті те, що, певно, можна назвати найголовнішим моральним результатом для українського суспільства – вперше за роки незалежності комуністична ідеологія наблизилася до мінімальних значень електоральних уподобань. Хочеться сподіватися, що це сигнал до того, що українці нарешті почали позбавлятися того комплексу, який не надто гарно називають «совком». І, можливо,   ці результати не стануть випадковістю, а будуть вирішальним кроком, аби Україна нарешті позбавилася «привиду комунізму».

Отже, позачергові вибори Президента України відбулися. Значною мірою завдяки українському суспільству вони пройшли з дотриманням всіх необхідних прав і свобод, гарантованих Конституцією. Можна сказати, що для нас, українців, вони стали кроком до правди.

Тепер справа за тим, аби і найнята народом влада теж пішла дорогою правди, на яку ми всі так чекаємо. 

 

 Поділитися