Про батальйони

Чому про батальйони? Тому, що це саме те, що є на вістрі нашого сьогодення, де вирішується, що буде далі з нами і країною. Однак я закликаю не бути наївними і не думати, що все вирішується виключно в дуелі «наші – не наші» на полі бою. То всього лише зовнішня і, мабуть, найсвітліша і романтична сторона. Ми ще не раз побачимо приклади героїзму, самовідданості, патріотизму і взаємовиручки. Але треба бути готовими й до зворотної сторони медалі. 1. Формування батальйонів сьогодні швидше нагадує хаотичний процес, ніж сплановане розгортання спеціальних сил. Повний список добровольчих загонів ще складається, а їх точне місце в ієрархії сил АТО і система підпорядкування, очевидно, не підлягають повному проясненню. З одного боку, це природно – ніхто не зупинятиме людей, що добровільно йдуть на війну і при цьому екіпірованих, а іноді й озброєних не за бюджетні кошти. З іншого боку – це перший дзвінок – формується, озброюється і отримує бойовий досвід сила, яка не потребує схвалення, погодження і, відповідно, не підлягає контролю. 2. Наступний пункт, який повинен сьогодні обговорюватися, – відбір і бойова підготовка. Відсів практично відсутній, а сам курс підготовки вкрай скорочений. Це означає, що в загони потрапляють люди з різними мотивами, психікою, звичками і поведінкою, що неминуче вилізе на поверхню через деякий час. Справжній відбір, тривалу підготовку і напрацювання командної роботи проводили хіба що активісти правих організацій на своїх «вишколах». Але й у них є маса прогалин, пов’язаних з банальною неможливістю дістати інструкторів та матеріальну базу по деяких напрямках. Все це, на жаль, відразу ж відбивається в статистиці втрат пораненими і вбитими. 3. Підготовка та дотримання процедур в таких сферах як проведення арештів, затримань і проведення допитів. Навіть при тих драконівських законах і поправках, які прийняла Верховна Рада, ліквідуючи будь-які права людини в зоні АТО, необхідність такої підготовки залишилася. Людина, яка позбавляє іншого свободи, повинна робити це згідно з правилами, процедурами; знати, чому вона це робить і для чого. Це означає, що вона це робить не з примхи, а виходячи з обставин, що її дії фіксуються і узгоджені. Уміння вести допит необхідне для того, щоб використовувати психологію для отримання даних, а не тортури. У нашій країні і без того занадто багато незаконних затримань, які ведуть до незаконного насильства, приниження, і зона, де знаходяться добровольці – не місце, щоб додатково культивувати цей підхід. Все це потім прийде із зони АТО в мирне життя в найпотворніших формах. 4. «Вам легко міркувати, сидячи на дивані, а там, коли твої друзі гинуть, багато людей переступають межу». Це найпоширеніший аргумент, спрямований на те, щоб виправдати багато незаконних дій. Дійсно, війна – гарне пояснення. Настільки універсальне, що ним, здавалося б, можна пояснити все. Але є й інша правда. Правда цивілізованого світу. Якщо це війна, то на війні теж є правила. Женевська конвенція, Європейська конвенція з прав людини та основоположних свобод і ще добра сотня документів, гарантують, що людина захищена від катувань, що полонений може отримати медичну допомогу та багато іншого. Це правила, які з’явилися після жахів Другої світової і які дозволяють нам залишатися людьми. 5. Однак на війні насильство неминуче. Питання тільки в тому, коли воно перестає бути законним і перетворюється на злочин. У нас мало інформації про те, що відбувається в зоні збройного конфлікту і не набагато більше про те, як йдуть справи на звільнених територіях. Але навіть ця уривкова інформація лякає. Невиправдане насильство, насильство проти беззахисних, заради куражу або помсти, і навіть насильство щодо своїх же, присутні. Масштаби невідомі, але це явище швидко розростається в обставинах, коли стрес і відсутність контролю сходяться в одній точці. Якщо це триватиме – ми отримаємо страшні історії, які ляжуть чорною плямою на нову Україну. 6. Контроль. Це ключовий, хоча і не єдиний фактор, який визначає те, ким стануть добровольці. Який інститут сьогодні в змозі взяти під контроль дисципліну в батальйонах? Як зробити, щоб з розрізнених загонів вони стали єдиною силою в строю з МВС і армією? Як домогтися того, щоб правила були для всіх однаковими і незаперечними; щоб ті, хто несе порядок, закон і стабільність на палаючі землі, самі демонстрували його своїми вчинками? Ці питання, на жаль, залишаються відкритими. Єдине, що можна сказати з упевненістю: відновлена військова прокуратура зробити це не в змозі – у неї немає ні сил, ні ваги в очах добровольців, ні бажання працювати об’єктивно. Швидше за все, ми отримаємо кілька незначних показових справ і заяви, що «гнилі яблука» знайдені і викинуті з кошика. 7. Що буде з добровольцями після війни? На жаль, це питання турбує найбільше. Здавалося б, ми всі чекаємо, коли це закінчиться, щоб почати жити. Але слід пам’ятати, що яким би ти не пішов на війну, ти повернешся вже іншою людиною. А життя багато в чому залишиться таким же самим. Для деяких людей це стане серйозною психологічною проблемою і війна для них ще буде продовжуватися. Будуть люди, які бачитимуть країну по-військовому спрощено – «друг-ворог», і разом з усвідомленою незалежністю від слабких державних інститутів це породить проблеми. Вже зараз багато психологів самовіддано їдуть на передову, допомагаючи бійцям долати посттравматичний синдром. На жаль, цього мало – знадобляться програми допомоги та соціальні програми, щоб ті, хто воював, не відчували себе обдуреними, викинутими і непотрібними. 8. Що буде з батальйонами після війни? Небезпечною тенденцією також є те, що деякі батальйони або їх окремі групи можуть продовжити самостійне існування в мирному житті, роблячи його менш мирним. Звичайно, більшість добровольців повернуться справжніми героями, з радістю знімуть камуфляж і повернуться до сімей і роботі. Але не всі. Деякі батальйони вже почали оформлятися в самостійну силу, і цей процес продовжиться. Це може бути у формі організованої групи безстрашних ветеранів, «які все бачили», що будуть віддячувати могутнім спонсорам, які підтримували їх тривалий час (до речі, варто згадати, що організація «Оплот» формувалася саме таким чином з колишніх працівників силових структур та набирала соціальний капітал спортивними заходами і допомогою ветеранам МВС і сім’ям загиблих міліціонерів). Політики, що щедро спонсорували екіпіровку і постачання деяким батальйонам, також прийдуть «забрати борги» і будуть їх використовувати як важіль для своїх цілей. І, нарешті, не можна скидати з рахунків кримінальну складову, яка завжди присутня після бойових дій, коли в умілих руках з’являється зброя. Можна з точністю прогнозувати, що в найближчі 5 років професія інкасатора стане ще більш небезпечною. 9. Новин, як зазвичай, дві – хороша і погана. Гарна новина полягає в тому, що Україна розкрила найпотужніший потенціал самоорганізації, що дрімав до цього. З’ясувалося, що в країні є величезна кількість людей, які не хочуть і не будуть чекати того моменту, коли хтось прийде і наведе порядок, нагодує, одягне і захистить Батьківщину від ворога. Тепер ми робимо це самі. Погана новина полягає в тому, що монополія держави на застосування насильства, існуюча в будь-якій стабільній країні, може бути зруйнована. За відсутності контролю, єдиної об’єднуючої ідеї та наявності маси вогнепальної зброї на руках – формується заряд, який може бути використаний в політичних, економічних, релігійних чи особистих конфліктах. Тому нам треба пам’ятати, що темна сторона буде ставати все сильніше з кожним днем нашого однобокого простодушного захоплення, бездіяльності та бажання відкласти вирішення цих проблем на завтра. Денис Кобзін, директор громадської організації «Харківський інститут соціальних досліджень» За матеріалами інформаційного агентства «МедіаПорт», переклад ХПГ