MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Той попіл, що стукає в серце…

23.04.2015   
Наталка Ковальчук
Чорнобиль став переломним моментом у сприйнятті життя і, зокрема, радянської ідеології.

На офіційному веб-порталі Державного архіву України з нагоди чергової річниці аварії на Чорнобильській АЕС вміщено on-line виставку документів з фондів Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. http://archives.gov.ua/

В експозиції представлені документи, пов’язані із залученням до робіт на ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи військових.

Та це лише невелика частина тієї сумної архівної спадщини, яку залишив нам Чорнобиль. Значна кількість документів, у тому числі й з грифом «Цілком таємно», стала доступною для українського суспільства на початку 2000-х, коли розсекречувалися архіви КДБ.

Втім, про чорнобильську катастрофу розповідають не тільки архівні документи. Її свідками були й ліквідатори, які долали розбурханий «мирний атом». Для багатьох з них Чорнобиль став переломним моментом у сприйнятті життя і, зокрема, радянської ідеології. Чимало з тих, кому довелося ціною свого здоров’я боротися з ядерною небезпекою, взагалі не хочуть згадувати про той час. І все ж за чимало років журналістської праці доводилося чути й доволі відверті зізнання про пережите і відчуте у чорнобильській зоні.

Отже, далі про чорнобильську трагедію як через призму спогадів окремих ліквідаторів, з якими раніше довелося спілкуватися, так і архівних документів (архіви за «Чорнобильська трагедія в документах і матеріалах», «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» ( №1(16) 2001). http://memorial.kiev.ua).

З особистих  спогадів ліквідатора аварії

Треба було провести роботи по закачуванню цементного розчину під 4-й реактор.

Біля самого реактору довелося знаходитися постійно, фіксувати, скільки розчину закачували тампонажники. Там було не до свого доброго чи поганого самопочуття. З іншого боку, «вправно» працювали там і співробітники КДБ, дослуховуючись до розмов, читали нотації та лякали «термінами ув’язнення» тих, хто говорив зайве.

З архівних документів

«Секретно. Центральний Комітет Комуністичної партії України.

…Управлінням КДБ обстановка серед працівників управління будівництвом АЕС контролюється. Обкому Компартії України докладено. (З Інформаційного повідомлення КДБ УРСР до ЦК КПУ про нестабільну морально-психологічну обстановку серед працівників управління будівництвом Чорнобильської АЕС. 22 серпня 1986 року).

З особистих спогадів ліквідатора аварії

Ми  стикалися із страшною реальністю життя – порожні села, велика кількість кішок та собак, які вмирали від голоду чи опромінення. Дуже гнітюче враження на усіх справляли покинуті міста Чорнобиль та Прип’ять.

Зустрічалися й забуті усіма старі люди. Так, бачили одного старого, який харчувався виловленими карасями у ставку та грибами. Ми, звичайно, поділилися з ним хлібом та консервами. Й таких людей було чимало.

З особистих спогадів ліквідатора аварії

Наймоторошніші спогади, як вночі – до самих наметів, в яких ночували, дуже близько підходили покинуті господарями домашні тварини, а то і звірі із самісінького лісу. Світили у нічній темряві голодними очима, тужливо вили, просячи їжу і порятунку…. Ось тільки допомогти їм не могли.

З архівних документів

«З Чорнобиля. Цілком таємно. Терміново. Активізувати роботу виконкомів по попередженню виникнення можливих хвороб у зв’язку з тим, що в зоні евакуації залишилася значна кількість бездоглядних тварин, домашньої птиці. ( В даний час проводиться знищення лише собак). (Зі спеціального повідомлення КДБ УРСР. 11 травня 1986 року).

З особистих спогадів ліквідатора аварії

Нас прикріпили до Київського АТП і ми працювали на їхніх, як тоді називали, «брудних» автобусах, тобто радіоактивно опромінених.

Нам говорили, що тут небезпечно, повсюди радіація. Але як її виміряти, як визначити небезпеку було невідомо.

Лише після того як ми застрайкували, привезли якісь коробочки, там знаходилися якісь пігулки. Потім виявилося, що їх треба було приймати кожного дня, а нам дали одну на весь час. У відповідь на запитання: «Скільки ми отримали рентген?», - просто казали, якщо стане погано, то звертайтеся у поліклініку.

З архівних документів

«Таємно. Міноздорав СРСР явно приховує наслідки радіоактивного опромінення як в малих, так і у великих дозах. Це протирічить гласності і призводить до нехтуваннями нормами НРБ (норми радіаційної безпеки. Авт.), що може позначитися на здоров’ї нинішнього і наступних поколінь». (Зі спеціального повідомлення Управління КДБ УРСР по Києву і Київській області про радіаційну обстановку та хід робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 8 серпня 1988 року).

З особистих спогадів ліквідатора аварії

Певною мірою, після поїздки в зону, змінилося моє ставлення до влади. І справа не в тім, що на телебаченні (на УТ 1) постійно говорилося про те, що на ліквідації наслідків аварії в ЧАЕС працюють лише добровольці.

Вже повертаючись додому ми почали стикалися з чиновницькою черствістю та бездушністю. Вже тоді приходилося боротися за справедливість, «вибиваючи» на залізниці квитки, які нам повинні були надати…

З особистих спогадів ліквідатора

За законом було заборонено залучати до робіт на ліквідації певні категорії населення, але все було інакше. Туди направляли і зовсім молодих хлопців, і хворих. У моїй роті був військовослужбовець, який щойно повернувся з Афганістану. Він навіть не побачився з рідними, йшов обабіч дороги в парадній формі, коли його забрали до Чорнобиля зі словами: «Ти там борг віддав Батьківщині, тепер віддаси його і тут…»

З особистих спогадів ліквідатора

Їхали без респіраторів, а шукали їх самі.  Працювали біля самого 4-го енергоблоку, в особливо небезпечній зоні. Очищували бульдозером забруднену територію від техніки та грунту з боку «Рудого лісу» і 3-го енергоблоку.

Техніка не витримувала і люди також. Додому добиралися самостійно чотири доби з Києва.  

З архівних документів

«Таємно. За звітами адміністрації АЕС, в 1986 р. з покрівлі 3-го енергоблоку і вентиляційних споруд було скинуто більше 390 тонн високо зараженої маси, викинутої з 4-го реактора, хоча, по висновках спеціалістів, ці цифри значно завищені, так як покрівля не видержала б навіть половини цієї ваги.

Висловлюється думка, що в результаті невиправданого залучення особового складу військових частин для очищення даху 3-го реактору було піддано опроміненню більше 3 тисяч військовослужбовців у зв’язку з тим, що радіаційне опромінення на даху реактора складало 500, а на окремих ділянках вище 10 тисяч рентген на годину». (З витягу із доповідної записки КДБ СРСР про недоцільність відновлення роботи 3-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. 1 лютого 1987 року).

Таких таємних доповідних записок, як і спогадів самих ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, можна наводити дуже багато. Але навіть і ця дещиця переконує у тому, якою великою трагедією, до того ж замовчуваною впродовж достатньо тривалого часу, став для України і її народу Чорнобиль. Очевидно, деякі з цих таємниць зберігаються за сімома замками і сьогодні.

 

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Як сніжниця, попелище біле

Розвівалось в рідній стороні…

Ці слова український поет Дмитро Павличко написав під враженнями від Чорнобильської трагедії. Минула вже майже третина століття як наш рідний край накрило ядерним попелом. Це попелище і сьогодні дає про себе знати Україні.

 

 

 

 

 Поділитися