MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

XII. Право на працю

24.05.2015   

[1]

1. Загальний огляд

Право на працю, належачи до групи соціально-економічних прав, є одним з фундаментальних прав людини, яке забезпечує можливість доступу до джерел задоволення потреб себе і своєї сім’ї, самореалізації та самовираження.

В Україні з часів незалежності існували серйозні проблеми із забезпеченням цього права, оскільки дії держави у цьому напрямку мали переважно ситуативний характер і не змогли вирішити давно накопичені проблеми у сфері трудових прав. Ситуація загострилася новими викликами 2014 р., до яких, перш за усе, слід віднести велику кількість внутрішньо переміщених осіб, які залишились без роботи та стабільної заробітної плати.

Суттєвими залишилися проблеми із забезпечення гідних умов праці, в першу чергу — в бюджетній сфері. Зарплата продовжує займати не основне місце в структурі доходів українців, а мінімальний її рівень не дає змоги говорити про те, що вона дає можливість забезпечити навіть мінімальні потреби. Поглиблюються також проблеми із заборгованостями по заробітній платі. Гострими залишаються проблеми із дотриманням права на безпечні умови праці, враховуючи застарілий список професійних захворювань та особливо — сталу практику неофіційного працевлаштування.

Попри вже давно назрілу необхідність посилення захисту усіх категорії працівників-мігрантів, Україна до сьогодні не ратифікувала необхідні міжнародні конвенції у цій сфері, вже не кажучи про малоефективні дії держави у напрямку захисту прав цієї категорії працівників. Такою ж неефективною залишається політика держави щодо діяльності профспілок, які в результаті цього не відіграють ефективного захисника трудових прав громадян.

2. Гарантування зайнятості

Міжнародна організації праці (МОП) прогнозує, що у найближчі п’ять років лави безробітних будуть поповнюватися на 3 млн. в рік, якщо не трапляться якісь економічні катаклізми. На жаль, Україна не є осторонь таких загальносвітових тенденцій, тому кількість безробітних зростає. Також цьому сприяє складна економічна ситуація, яка є в Україні та наявність великого числа внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій.

За останніми оприлюдненими даними Державної служби статистики України, рівень безробіття населення віком 15–70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці, в Україні в середньому зріс з 7,6% у І півріччі 2013 року до 8,6% у І півріччі 2014 року економічно активного населення.[2] Особливої актуальності сьогодні набуває проблема безробіття серед молоді. Лише університети щорічно випускають більше 500 000 фахівців, які не можуть влаштуватися на роботу. За даними Міжнародної організації праці, рівень безробіття серед молоді у світі досягнув рекорду — в 2012 році він склав 12,7%. В Україні рівень безробіття серед молоді — 11%, що вище середнього показника по країні (7,5%).

Однією із ознак підвищення важливості для людей питань, пов’язаних із зайнятістю, є те, що люди стали частіше звертатися до урядової «гарячої лінії», яка також допомагає вирішувати питання зайнятості населення. Аналіз звернень до «гарячої лінії» у 2013–2014 рр. свідчить, що у 2014 році зросла кількість дзвінків громадян з приводу допомоги у пошуку роботи, працевлаштуванні, інформації щодо функціонування центрів зайнятості. Багато із тих, хто звертався за допомогою у пошуку роботи, були звільнені через скорочення штату, зміни в організації виробництва тощо.

Якщо говорити про допомогу по безробіттю, то у 2014 р. її мінімальний розмір хоча й підвищився з 76,9% до 80% від прожиткового мінімуму, проте становив лише 544 гривні, що не задовольняє навіть мінімальних потреб особи і є найнижчим з мінімальних стандартів, встановлених державою.

Серед нагальних проблем слід зазначити також працевлаштування соціально незахищених або недостатньо захищених осіб: таких, що відбули покарання та були звільнені з колонії через відсутність ефективних механізмів ресоціалізації в нашій державі; одиноких матерів, які з причин необхідності догляду за дитиною не можуть знайти роботу з гнучким графіком; люди з інвалідністю тощо.

Серед нових проблем став масовий виїзд людей з Луганської та Донецької областей без документів, необхідних для отримання статусу безробітних. У зв’язку із цим державою були внесені відповідні зміни в законодавство, які мали б вирішити цю складну ситуацію. У 2014 р. також виокремилася проблема із особами, які переселилися з тимчасово окупованої території АР Крим та звільнилися з роботи, проте не мають трудової книжки або інших документів, що підтверджують періоди зайнятості. Лише у кінці серпня 2014 року було спрощено порядок реєстрації[3] і ці люди реєструвалися як безробітні на підставі наявних документів. Допомога по безробіттю виплачуватиметься у мінімальному розмірі (вже зазначені вище 554 грн.) до отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж.

Також існують деякі особливості для працевлаштування працівників закладів охорони здоров’я, які переміщуються із зони АТО, у випадку відсутності окремих документів, необхідних для працевлаштування. У цьому випадку державою було ви­значено, що може бути використана інформація Автоматизованої бази даних медичних, фармацевтичних та науково-педагогічних працівників, яка функціонує у сфері охорони здоров’я (лист Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2014 р. № 11-02-09/10-65/24419 та спільний лист Міністерства соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України від 30.09.2014 р. № 11143/0/4/026, № 11.02-13/23/28325).

Зростання безробіття серед населення останнім часом було спричинене, зокрема, внутрішніми політичними реформами. Наприклад, ухвалення нового Податкового кодексу сприяло обмеженню прав дрібних підприємців щодо сплати єдиного податку та найму робочої сили. Нова пенсійна реформа позбавила стимулів до праці працюючих пенсіонерів і сприяла їх частковому витоку з ринку праці. Наслідки від зростання чисельності безробітних та виходу з ринку працюючих пенсіонерів неодмінно у перспективі негативно позначаться і на проведенні цієї реформи. Ситуація на ринку праці загостриться, оскільки, з одного боку, він поповниться людьми, яким подовжили працездатний вік. З іншого — молоддю, яка готова вийти на ринок праці та постійно потерпає від браку можливостей працевлаштуватися. Тому навантаження на одне вільне робоче місце найближчим часом зростатиме. Якщо ж уряд не вживатиме заходів щодо поліпшення якості зайнятості, то вихід з кризової ситуації затягуватиметься, оскільки більшість працездатного населення обиратиме не неповну низькооплачувану зайнятість, а допомогу по безробіттю та додаткові альтернативні підробітки.

Як висновок можна зазначити що, проблем із безробіттям та працевлаштування в Україні достатньо і вони існують стабільно. До того ж, вирішуючи одну проблему (працевлаштування осіб із окупованих територій), на другий план відходять інші проблеми (працевлаштування одиноких матерів, ресоціалізація осіб, що відбули покарання).

3. Забезпечення гідних умов праці

В першу чергу варто згадати, що зарплати продовжують займати лише 40% у структурі доходів населення, в той час як 60% припадає на пенсії, стипендії та соціальну допомогу. Це є тривожним фактором, оскільки по суті, населення заробляє лише 40%, решта — пенсії, стипендії, соціальна допомога.[4]

Щодо забезпечення гідних умов праці, важливо відзначити, що у 2014 році прожитковий мінімум був встановлений нижче розмірів фактичних прожиткових мінімумів за грудень 2013 року. Також розмір мінімальної заробітної плати був залишений на рівні навіть меншому, ніж фактичний її розмір у 2013 році. Загалом розмір мінімальної заробітної плати не можна вважати економічно обґрунтованим. Незважаючи на те, що мінімаль­на заробітна плата є державною со­ціальною гарантією, її законодавчо визначений рівень є недостатнім для забезпечення розширеного від­творення робочої сили, оскільки вона не враховує сімейної (витрати на утримання й виховання дітей) і податкової складових (внесків на загальнообов’язкове державне со­ціальне страхування та податку на доходи фізичних осіб).[5] Мінімальна заробітна плата з 1 січня 2014 року була встановлена у розмірі 1218 грн., що становило 38,7% середньої заробітної плати за попередній місяць (3148 грн.), та у доларовому еквіваленті ($1/7,99 грн.) дозволяла витрачати у середньому в січні на одну особу майже $4,9 на добу (порогове значення — $5,0 США за паритетом купівельної спроможності на добу). Профспілки наполягають, що розмір мінімальної зарплати повинен бути не менше 45% середньої за минулий період (3265 грн. у 2013 р.), тобто — 1470 грн. Міжнародна організація праці і члени Європарламенту вважають, що вона повинна бути не менше 60% середньомісячної заробітної плати.

Структура доходів населення

Проте майже половина населення отримує заробітну плату до 2500 грн., що показує нерівномірність розподілу розмірів заробітної плати громадян, коли більша частина отримує доходи, які не дозволяють забезпечити достатні умови життя.

Окрім того, заробітну плату навіть у розмірі мінімальної вдається отримати далеко не всім працівникам. Незважаючи на законодавчу заборону виплати заробітної плати у розмірі, меншому ніж розмір мінімальної заробітної плати, за даними Державного комітету статистики, із 9524,1 тис. штатних працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу станом на грудень 2013 року, 0,48 млн. осіб (5,0%) мали нарахування менше відповідного мінімального рівня.[6]

Розподіл кількості працівників за розмірами заробітної плати, нарахованої
за червень 2014 року (кумулятивно)

Не вирішеною є проблема з оплатою праці бюджетників, яка пов’язана з недоліками функціонування Єдиної тарифної сітки, яка застосовується для визначення розмірів оплати праці. Потрібно зазначити, що єдина тарифна сітка так само важлива для нарахування заробітної плати бюджетникам, як таблиця множення — для підрахунків у математиці. Кожна посада належить до певного розряду. І для кожного розряду існує чітко визначений розмір окладу. Саме це і є підставою для нарахування заробітної плати кожному працівникові бюджетної сфери. Усе залежить від найнижчої сходинки сітки — окладу першого тарифного розряду. Усі розрахунки вищих розрядів робляться шляхом множення його на визначений тарифний коефіцієнт. І згідно із законодавством (ст. 6 Закону «Про оплату праці» та ст. 96 Кодексу законів про працю), величина окладу першого тарифного розряду має «перевищувати законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати».

Але реальна ситуація є іншою. Уряд своєю постановою встановив, що цей оклад прив’язаний не до мінімальної зарплатні, а до суми 852 грн. І попри певні судові справи, які ведуться щодо визнання неправомірним цього рішення, ситуація не змінюється.[7]

Мінфін та Мінсоцполітики зазначають, що така норма стосується лише підприємств виробничої сфери, а виконання норм закону для всіх державі не по кишені: «Встановлення у 2014 р. розміру посадового окладу працівника першого тарифного розряду на рівні мінімальної заробітної плати... потребуватиме додаткових видатків на оплату праці працівників бюджетної сфери в обсязі понад 51 млрд грн., неінфляційні джерела покриття яких відсутні».[8]

Відповідно і цього року в Законі «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було встановлено норм про відповідність окладу першого тарифного розряду мінімальній зарплатні.

Непроста ситуація з оплатою праці ускладнюється поширеними випадками заборгованості із виплати заробітної плати.[9]

Голова Федерації профспілок України Г. Осовий зазначив, що тривалий час не подолано таке ганебне явище, як заборгованість із заробітної плати, загальна сума якої на 1 вересня 2014 р. збільшилася в 1,8 рази і сягнула 1 млрд. 424 млн. грн, а кількість працівників, які не отримують вчасно зарплати, зросла вдвічі. Практично це дорівнює середньо статистичній області України, де зовсім не отримують заробітну плату працівники. За даними профспілкових активістів, роботодавці лише в першому півріччі порушували права працівників понад 700 тисяч разів, «що вдвічі більше, ніж за весь 2013 рік».[10]

Як приклад із ситуацією по заборгованостям, можна навести ситуацію з ПАТ «Львівська вугільна компанія». За інформацією Конфедерації вільних профспілок України це підприємство мало заборгованість із виплати заробітної плати на підприємстві, яка перевищила 10 млн. грн. разом з необхідними нарахуваннями. Водночас численні звернення первинної профспілки цього підприємства не дали жодних результатів, окрім проведення перевірок самої профспілкової організації.

На жаль, часто роботодавці в Україні уникають відповідальності за невиплату заробітної плати, як це демонструє ситуація з екс-працівниками збанкрутілої авіакомпанії «АероСвіт», яким відшкодування заборгованості із заробітної плати не допомагають вирішити навіть державні органи.[11]

Ця ситуація показує наскільки потрібне законодавче визначення додаткових дер­жавних гарантії працівникам у разі неплатоспроможності роботодавця. І тут, потрібно зазначити, що неприйняття Закону України «Про захист грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця», проект якого розробляється з 2004 року, є однією з причин, що унеможливлює вирішення питання погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам підприємств-банкрутів.[12]

4. Забезпечення гарантій безпеки праці

Стаття 43 Конституції України встановлює: «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом».

Приєднавшись до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року Україна визнала право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Окрім того, Україна ратифікувала Конвенції Міжнародної організації праці, чим зобов’язала себе розробити та удосконалювати національну політику в галузі безпеки й гігієни праці, розвивати національну систему безпеки та гігієни праці, проводити національну програму з безпеки та гігієни праці[13].

За даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, за І півріччя 2014 року зареєстровано 3736 (з них 241 — смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві. З одного боку, в порівнянні з даними за такий ж звітній період 2013 року цифра щодо травмування зменшилась на 14,3%, а щодо смертельного травмування на 0,8%. А з іншого, невиконання вимог інструкцій з охорони праці стало причиною травмування у 57% випадках[14]. Таким чином, недоліки системи відповідальності за порушення інструкцій з охорони праці як працівників, так і працедавців, призводить до більшості випадків травмування на виробництві.

За І півріччя 2014 року страховими експертами з охорони праці було виявлено близько 100 тисяч порушень законодавства про охорону праці, як зазначив С. Таровик, начальник управління організації профілактичних заходів та страхових експертиз Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань[15]. Однак, не тільки працедавці нехтують інструкціями з безпеки праці, а й самі працівники. Так, 27 січня 2014 року у м. Севастополь молодий чоловік загинув у результаті падіння з 9-го поверху. Виявилося, що громадянин не був працівником будівельної компанії, а був залучений нею в якості помічника[16]. Інший випадок стався у лютому в м. Харцизьк, коли декілька чоловік потрапили до лікарні з опіками та отруєнням та зізналися, що працювали нелегально на шахті, яка офіційно закрита. Після травмування в результаті аварії особи розраховують на компенсацію, однак керівництво шахти не визнало факту трудових відносин з постраждалими[17].

Згідно досліджень одного з інтернет-порталів з працевлаштування сьогодні кожний п’ятий офісний працівник отримує зарплату «в конверті», тобто працює неофіційно[18]. Таким чином, вони свідомо звільнюють працедавця від обов’язку забезпечення належних умов праці та наражають себе на ризик професійних захворювань або травм без можливості отримання компенсацій та будь-яких гарантій з боку держави. Між тим, приблизно 12 тисяч осіб у рік отримують травми або професійні захворювання через нехтування правилами безпеки праці та не мають можливості отримати належну їм фінансову допомогу, за інформацією заступника директора Федерації профспілок України С. Українця[19]. Таким чином, недоліки системи притягнення до відповідальності за порушення правил безпеки праці та недосконалість системи трудових відносин призводять до значної кількості порушень права на безпеку праці.

Але не тільки неоформлені працівники не можуть захистити свої права. На Рівненщині у жовтні 2014 року постраждали три людини через вибух на підприємстві, які відмовилися повідомити про інцидент органи міліції, та, взагалі, розповідати про це. Причиною небажання реалізувати свої права є страх втратити роботу, оскільки, за словами місцевих мешканців, роботи в цих сільських місцевостях немає. Директора підприємства, на якому вони працювали, вже притягнули три роки тому до кримінальної відповідальності через загибель трьох працівників у зв’язку з нехтуванням правилами безпеки праці[20]. Факти приховування нещасних випадків загалом поширені. Так, на Волині нещодавно до суду звернувся громадянин, який 10 років назад отримав травму на роботі, однак йому видали акт про те, що він отримав травми по дорозі додому. Чоловік не сперечався з роботодавцем, однак кожного року його самопочуття через травму погіршувалося, через що він вирішив звернутися до суду з позовом про встановлення факту травмування на виробництві[21].

Охороною праці також нехтують працедавці у випадках перевантаження працівників. Незважаючи на офіційно закріплений 8-годинний робочий час, насправді громадяни у своїй більшості працюють більше 8 годин. Так, за результатами соціального опитування, кожна третя людина в Україні регулярно працює у вихідні дні. Дослідження демонструють, що чим вище позиція службовця, тим більше він працює — близько 9, 10 годин на добу. У 75% випадків працівники працюють більше норми за власним бажанням з метою кар’єрного росту, а працедавці ніяк не обмежують їх у своєму виборі[22]. Між тим, «American Journal of Industrial Medicine» опублікував результати тривалих досліджень впливу ненормованого робочого дня на здоров’я людини. Дослідження показали, що чим більше годин на тиждень працює людина, тим вірогідніше, що в неї розів’ється ішемічна хвороба серця[23].

Гарантії стосовно професійних захворювань, які можуть виникнути, не менш важливі. Світова статистика демонструє, що від професійних захворювань гине 2 020 000 осіб у рік, що є набагато більшим, ніж від нещасних випадків — 320 000[24]. В Україні за І півріччя 2014 року було зареєстровано 2665 професійних захворювань згідно даних Фонду. Однак через значну кількість осіб, які працюють неофіційно та осіб, які працюють у малому бізнесі, ця цифра не може вважатися об’єктивною. Так, наведені вище приклади підтверджують, що державний контроль з дотримання правил безпеки праці не є ефективним у багатьох випадках. Другим питанням є існуючий перелік професійних захворювань. Постанову Кабінету міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань» було прийнято 8 листопада 2000 р. За 14 років перелік не був оновлений. Українські та світові науковці за цей час виявили безліч тенденцій у хворобах, які розвиваються у представників тих чи інших професій. Так, у 2010 році Міжнародна організація праці включила до переліку професійних захворювань розлад психіки та поведінки, посттравматичні стресові розлади. Бельгія, Германія, Гренада, Єгипет, Канада, Китай, Індія, Італія, Мексика, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії за допомогою МОП систематично поновлюють свої списки[25]. В Україні ж звужене та застаріле коло захворювань, визначених законом, призводять сьогодні до проблем, пов’язаних з ви­знанням професійного захворювання.

5. Захист трудових прав працівників-мігрантів

За офіційними даними у 1993 р. в Україні проживало понад 52 млн. осіб. Станом на сьогоднішній день в Україні офіційно проживає майже 45,5 млн. осіб. Таким чином за 20 років чисельність населення скоротилася на 6,5 млн. осіб. Не в останню чергу населення України скорочується за рахунок міграції.

Найбільше заробітчан з України працює в сусідніх країнах — Росії та Польщі, крім того велика кількість українців виїхала в пошуках роботи до Італії, Чехії, Іспанії, Португалії та інших країн Європи.

Здебільшого трудові мігранти з України перебувають за кордоном у гіршому порівняно з місцевим населенням положенні. Це стосується як рівня оплати праці, так і захисту трудових прав. Чимала кількість українських заробітчан працюють офіційно, однак велика кількість мігрантів є нелегальними працівниками, а відтак зазнають різних утисків своїх прав.

Потрібно зазначити, що попри наявність деяких ратифікованих міжнародних конвенцій, які стосуються прав працівників-мігрантів, Україна не спромоглася прийняти такі важливі міжнародні документи, як Конвенцію Міжнародної організації праці (МОП) № 97 від 01.07.1949 р. «Про працівників-мігрантів» та Конвенцією МОП № 143 від 24.06.1975 р. «Про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення». Особливо ці Конвенції важливі для захисту прав працівників-мігрантів, які офіційно не зареєстровані.

Також існують проблеми із обліком працівників-мігрантів, через що Державна служба статистики та Державна міграційна служба України оперують іншими цифрами, ніж міжнародні та громадські організації. Причому показники завжди суттєво різняться. Такі розбіжності частково пояснюються відмінними критеріями оцінки досліджуваних процесів, різними методами роботи та завданнями. Однак без перебільшення можна стверджувати, що трудових мігрантів з України у світі мільйони.

У цьому світлі щонайменше безвідповідальною є позиція України щодо ратифікації Конвенцій. Щоправда захист прав трудових мігрантів на міжнародному рівні відбувається і на рівні двосторонніх міждержавних угод. Однак подібних угод, що підписані Україною останнім часом, можна перелічити на пальцях однієї руки.

Політика нашої держави щодо закордонного українства, як і у минулих роках, і досі залишається незрозумілою. Українці по півроку чекають у консульствах на паспорти, що в свою чергу не дає їм можливості офіційно працевлаштуватись закордоном. Існує загроза, що понад 700 тисяч українських заробітчан будуть у складному становищі в РФ через угоду про асоціацію з ЄС. Про розповсюджену дискримінацію національних меншин у сфері працевлаштування у РФ заявляє і МЗС України.[26]

Відповідно до ст. 92 Конституції України засади регулювання міграційних процесів визначаються виключно законами України. Саме тому для забезпечення широкого комплексного підходу до захисту прав українських трудящих-мігрантів необхідно прийняти закон, яким повністю врегулювати правовий статус громадян, працевлаштованих за кордоном.

Ще у 2013 р. у тексті рекомендацій, підготовлених організаціями зарубіжних українців до парламентських слухань з питань трудової міграції на прес-конференції у Києві було наголошено на необхідності прийняття Закону України «Про зовнішню трудову міграцію», в якому потрібно закріпити статус українських трудових мігрантів та членів їх сімей, соціально-економічні, освітні, культурні та інші гарантії для них. На кінець 2014 року Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» досі перебуває у вигляді проектів.

Для збалансованого підходу до управління трудовою міграцією потрібна також розробка національної міграційної політики та плану конкретних дій на практиці. Міграційна політика може бути ефективною лише за умови узгодженості дій. Вона повинна врахувати інтереси усіх учасників міграційного процесу: держави, роботодавців і працівників приймаючої країни, трудових мігрантів та членів їх сімей. Важливим елементом міграційної політики має бути: моніторинг і дослідження міграційної ситуації не тільки власних регіонів країни, а у світі загалом; наявність механізмів міждержавного діалогу та співробітництва між державами щодо взаємного працевлаштування іноземних громадян.

Для захисту прав трудових-мігрантів та їхніх сімей необхідно розвивати засоби ефективного управління трудовими міграційними процесами в сучасному глобалізованому світі, спільні підходи та стратегії, координацію і мобілізацію людських ресурсів. Необхідним є розвиток законодавства, заснованого на правах людини, визнання міжнародних стандартів праці, гуманізму законів і сприянні міжетнічної поваги, що є гарантією соціального миру та демократії.[27]

6. Забезпечення прав професійних спілок

Моніторинг, який проводила Федерація профспілок України,[28] свідчить про порушення прав профспілок, зокрема про триваючі порушення норм конвенцій Міжнародної організації праці № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію, № 98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів, № 135 про захист прав представників та можливості, що їм надаються, № 154 про сприяння колективним переговорам, статті 36 Конституції України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», на підставі яких профспілки, їх об’єднання самостійно організовують свою статутну діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, вільно обирають своїх представників, формують програму дій.

Одними з основних порушень прав профспілок в 2014 році було здійснення тиску на профспілкових лідерів та членів профспілок, ухиляння роботодавців від ведення колективних переговорів щодо укладення колективних договорів. Велика кількість порушень стосувалася невиконання роботодавцями зобов’язань за колективними договорами, а також порушення права на страйк.

Одним із прикладів тиску на профспілкових лідерів є справа Г. Оробейко. В цій справі, за інформацією Конфедерації вільних профспілок України, вільна профспілка медичних працівників України (ВПМПУ) зверталася в багато різних інстанцій про допомогу з приводу відновлення на роботі голови первинної профспілкової організації КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня — центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Харківської ОДА, лікаря екстреної медичної допомоги Оробейко Ганни Сергіївни, якій було відмовлено у прийомі на роботу по переводу до новоствореної організації — Комунальної установи охорони здоров’я «Центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф».

Директор вищеназваного комунального закладу Забашта Віктор Федорович, мотивував відмову у прийомі на роботу Оробейко Г. С. по переводу тим, що вона начебто найгірший і найбільш безвідповідальний працівник. Але справа була у тому, що Ганна Сергіївна — людина з активною громадською позицією, яка не може байдуже ставитися до порушень умов праці медичних працівників та є людиною, яка прагне своєю діяльні­стю підвищити надання екстреної медичної допомоги жителям міста Харкова.

Оробейко Г. С. разом з Вільною профспілкою медичних працівників України широко висвітила недоліки і прорахунки, що відбувалися в службі швидкої допомоги під час так званого реформування медичної галузі, про що свідчать її чисельні звернення як до місцевої виконавчої влади, керівництва лікувальної установи, де вона працює, так і до всеукраїнських профспілкових організацій. І відповідно є підстави оцінювати ці дії адміністрації Центру, як спосіб впливу на профспілкового активіста.

Аналогічними прикладами є ситуації із умисним перешкоджання у профспілковій діяльності голові Первинної профспілки «Незалежна профспілка працівників Приватного акціонерного товариства «Імперіал Тобакко Продакшн Україна» Станевича Є. М., яке зокрема полягало у його недопуску на територію підприєм­ства та робочі місця членів первинної профспілки[29], а також працівником «Нашої Ряби» О. Чайковським при створенні та реєстрації первинної профспілки в цьому під­приємстві.[30]

Не рідкими були випадки, коли роботодавці ухилялися від ведення колективних переговорів щодо укладення колективних договорів. Зокрема, за інформацією Конфедерації незалежних профспілок України такі проблеми виникали у Донецькому національному університетові та ПАТ «Національний депозитарій України».

Залишаються проблеми із забезпеченням права профспілок на страйк, зокрема у сферах, де порушення працівників є одними із найбільших — в транспортній галузі та житлово-комунальному господарстві. До сьогодні є правова колізія між Законом «Про транспорт» та законодавством щодо вирішення колективних трудових спорів.

Потрібно зазначити, що 2 жовтня 2014 року Європейським судом з прав людини з цих питань було прийнято рішення у справі колишніх працівників «Аєросвіту» («Тимошенко та інші проти України»), в якому суд визнав судову заборону на страйк порушенням статті 11 Конвенції.[31]

Важливо відзначити, що держава досі не створила належних умов для діяльності профспілок, забезпечення захисту їх прав. Правові механізми, які покликані захищати профспілки, і зокрема профспілкових активістів, залишаються неефективними.

7. Рекомендації

1. Підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, а також внести необхідні зміни до законодавства, які визначали б гарантії отримання цієї допомоги на цьому рівні.

2. Вжити заходів щодо зниження рівня безробіття серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу молоді, людей перед пенсійного віку, осіб з інвалідністю, внутрішньо переселених осіб.

3. Збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції.

4. Гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії, а також запровадити ефективний механізм індексації доходів.

5. Забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату праці.

6. Здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту простих працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності.

7. Зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності.

8. Удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодав­ства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм.

9. Удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму.

10. Удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення.

11. Укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено.

12. Ратифікувати необхідні міжнародні документи, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту;

13. Забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.

[1] Розділ підготовлений М. Щербатюком, УГСПЛ.

[2] Державна служба статистики:

http://dcz.gov.ua/control/uk/publish/article?showHidden=1&art_id=230309&cat_id=173564&ctime=1333367142883

[3] Уряд дозволив переселенцям реєстрацію в центрі зайнятості за місцем перебування, а не лише за місцем проживання — постанова: http://ua.interfax.com.ua/news/general/222045.html

[4] Держстат: доходи українців на 60% складаються з соцвиплатhttp://economics.unian.ua/soc/877514-derjstat-dohodi-ukrajintsiv-na-60-skladayutsya-z-sotsviplat.html

[5] Забезпечення соціальної справедливості http://psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-1443.html

[6] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за квітень 2014 року:

 #_ftn2

[7] У тенетах тарифної сітки, або Чому викладач вишу судиться з Кабінетом міністрів:

http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/u-tenetah-tarifnoyi-sitki-_.html

[8] У тенетах тарифної сітки, або Чому викладач вишу судиться з Кабінетом міністрів:

http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/u-tenetah-tarifnoyi-sitki-_.html

[9] Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за квітень 2014 року:

 #_ftn2

[10] В Україні вдвічі зросла заборгованість із зарплат:

http://tvi.ua/new/2014/10/07/v_ukrayini_zrosla_vdvichi_zaborhovanist_po_zarplatam

[11] Держава не вирішує питання відшкодування боргу із зарплати перед екс-працівниками «АероСвіту» — профспілкаhttp://ua.interfax.com.ua/news/general/227563.html

[12] Проект закону України «Про захист грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця»:

http://mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article;jsessionid=D92672F77403F3BC99EBEB94FB6F097F?art_id=94597&cat_id=46445

[13] Конвенції Міжнародної організації праці, які ратифікувала Україна:

 http://dpu.gov.ua/Lists/internationalcooperation/DispForm.aspx?ID=9

[14] Аналіз страхових нещасних випадків на виробництві та профзахворювань за І півріччя 2014 року:

http://social.org.ua/view/4544

[15] Комсомольская правда, «А у вас несчастные случаи были? И не будут!»:

 http://kp.ua/economics/472584-a-u-vas-neschastnye-sluchay-byly-y-ne-budut

[16] На стройке в Севастополе погиб каменщик:

 http://gazeta.sebastopol.ua/2014/01/29/na-strojke-v-sevastopole-pogib-kamenschik/

[17] Шахтеры в Харцызске погибли, нелегально добывая уголь на закрытой шахте. Руководство скрывает правду: http://ostro.org/donetsk/society/articles/437909/

[18] Больше половины украинцев живут на «черную» зарплату:

 http://segodnya.ua/economics/business/bolshe-poloviny-ukraincev-zhivut-na-chernuyu-zarplatu-563300.html

[19] Каждый третий работающий украинец получает зарплату в конверте — Кореспондент:

 http://korrespondent.net/business/career/3287257-kazhdyi-tretyi-rabotauischyi-ukraynets-poluchaet-zarplatu-v-konverte-korrespondent

[20] На Рівненщині замовчують нещасні випадки на виробництві:

 http://ntn.ua/uk/video/news/2014/10/ 29/15882

[21] На Волині Держгірпромнагляд розслідує нещасний випадок 10-річної давнини:

 #sthash.uustHHL4.dpuf

[22] 87% украинцев работают сверхнормы:

 http://finance.bigmir.net/career/44273-87—ukraincev-rabotajut-sverh-normy

[23] Ученые выяснили, к каким последствиям для здоровья приводит ненормированный рабочий график:

 http://apteka.ua/article/306750

[24] Профилактика профессиональных заболеваний:

 http://ilo.org/wcmsp5/groups/public/—-ed_protect/—-protrav/—-safework/documents/publication/ wcms_211589.pdf

[25] Там само.

[26] Коментар МЗС України щодо порушень прав національних меншин в РФ:

http://mfa.gov.ua/ua/press-center/comments/879-komentar-mzs-ukrajini-shhodo-porusheny-prav-nacionalynih-menshin-v-rf

[27] http://lj.kherson.ua/2014/pravo01/part_1/61.pdf

[28] http://expert.fpsu.org.ua/pravovim-inspektoram/109-informatsiya-pro-porushennya-prav-profspilok-u-2013-rotsi

[29] http://bryhynets.com/index.php?nma=depros&fla=stat&nums=797

[30] «Наша Ряба» розправляється з активістами незалежних профспілок?

#sthash.SRTGNG3R.dpuf

[31] Колишні співробітники Аеросвіту виграли Європейський суд в України:

http://ua.korrespondent.net/business/companies/3426787-kolyshni-spivrobitnyky-aerosvitu-vyhraly-yevropeiskyi-sud-v-ukrainy

 

 Поділитися