MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Недоторкані

08.06.2015   
Віталій Погосян, адвокат
Прикро, що люстрація та покарання суддів лише декларуються, а не виконуються, а вони як вирішували долі людей за звичкою чи командою зверху, так і вирішують.

Під час «революції гідності» одним із найважливіших питань щодо змін, які необхідно провести в країні, було питання зміни судової системи. Перші кроки, зроблені в цьому напрямку – це захист осіб, яких незаконно затримано на Майданах. Йдеться не лише про столичних в’язнів, а й про тих, кого затримували по регіонах. Безпосередньо адвокатське об’єднання «Погосян, Томчук і партнери» взяло на себе захист 14 осіб з 24, яких затримали 26.01.2014 року біля Дніпропетровської облдержадміністрації. Спочатку всі кримінальні провадження закрили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 287 КПК України за відсутністю події кримінального правопорушення і паралельно направили заяви до ЄСПЛ. В подальшому направлено заяву про кримінальне правопорушення відносно суддів, які ухвалювали рішення щодо незаконного обрання запобіжного заходу майданівцям. Більш ніж рік «система» не порушувала кримінальні провадження відносно суддів, але наполеглива праця дала результат. При цьому, на момент пред’явлення підозри суддям, один вже покинув Україну і став недосяжним для покарання. Те, що він знаходиться в розшуку, не має значення, якщо взяти до уваги більш впливових посадових осіб держави, які були у владі при Януковичі й досі побувають не за ґратами. А якщо суддя виїхав до Росії, то шанси на притягнення його до відповідальності прирівнюються до нуля.

Дуже своєрідно нова влада здійснює зміни судової системи: спочатку дає можливість підозрюваним виїхати з країни, а потім об’являє в розшук. Навіщо потрібна імітація діяльності – питання риторичне. Однак, на мій погляд, саме така бездіяльність дає можливість іншим посадовим особам, включно із суддями, продовжувати незаконну діяльність і бути впевненими в своїй безкарності. Гучні заяви про люстрацію та очищення влади так і залишилися заявами.

Повернемося до Дніпропетровських суддів. Тимчасова спеціальна комісія з перевірки діяльності служителів Феміди розглядає справу слідчих суддів Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, які виносили рішення про незаконний арешт майданівців і ухвалює рішення щодо наявності в їх діях порушення присяги. Однак, на той момент, як на замовлення, виявилася непрацюючою кваліфікаційна комісія суддів. А все це – час. Як кажуть: час – найкращій лікар. Однак, не в цьому випадку, тому що йдеться про кримінальне правопорушення, яке необхідно розглядати негайно, тому що з часом збирати докази стає все важче, а в деяких випадках і взагалі неможливо.

Практично всі потерпілі від незаконного взяття під варту з початку АТО пішли добровольцями чи волонтерами, і як патріоти виконують свій громадський обов’язок. А судді? Поки було все тихо, сиділи в своїх кріслах та вершили правосуддя «ім’ям України», а коли запахло смаженим, хто куди: один на лікарняний, а інший за кордон. От і виходить: одні – на Майдани, скидають злочинну владу, захищають Вітчизну, а інші безкарно їх кидають за ґрати, трактуючи законодавство на свій розсуд. А чи для того ті хлопці стояли на Майданах, щоб оті судді продовжували таким чином застосовувати Закони? Ні. А чи потрібна нам така судова система, яка, по-перше, не змінюється, а, по-друге, навіть не має наміру змінватися? Ні. І чому досі не змінено законодавство і не покарані як судді, які кидали за ґрати майданівців, так і ті, хто продовжує нехтувати нормами законодавства. Можливо, це не потрібно можновладцям, але потрібно народу України, який хоче бути впевненим у верховенстві права, а не «системи».

Все це спало мені на думку під час недавньої подорожі до апеляційного суду Донецької області, що розташований в м. Маріуполь. Перше, з чим ми зіткнулися під час розгляду апеляцій на ухвали слідчих суддів про обрання запобіжного заходу підозрюваним – це відсутність доставки підозрюваних до апеляційного суду. Як пояснив місцевий адвокат, у них так прийнято. Отакої, правда? Як можна приймати те, що протирічить КПК? Цю проблему ми вирішили, обґрунтували належним чином і примусили суд забезпечити явку підозрюваних до суду. У зв’язку з тим, що підзахисних багато по одній справі, судові засідання затягувалися практично на весь день, а вони (судді) так працювати не звикли і спочатку чинили опір. Але все ж таки після декількох діб протистояння пішла і доставка, і виконання деяких вимог КПК. При цьому виникла ще одна проблема. На погляд деяких суддів, під час розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів застосовуються лише норми ст. 422 КПК України і скорочений порядок. Отже, у суду є лише 3 дні, а тому недоставка підозрюваного не є перешкодою. Добре, що вони вивчили хоч цю статтю, а як же інші, як, наприклад, 405 КПК і, відповідно, 342, згідно з якою секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників прибув і причини неприбуття інших? Одна з секретарів демонстративно повідомила, що прибув склад суду, прокурор та адвокати, а відносно підозрюваного ані слова.

Мій відвід складу суду у зв’язку із сумнівами в неупередженості головуючої, яка навіть не зробила зауваження секретарю та не змусила її виконати свої дії, передбачені КПК, суддя трактувала як моє зауваження секретарю. Складається враження, що не головуюча керує ходом судового засідання (виконанням вимог КПК), а секретар. Далі ще веселіше. Відносно трьох осіб (у зв’язку з тим, що їх не доставили до суду) слухання перенесли на іншу дату, а по одному, не зважаючи на те, що ми (адвокати) брали участь в той день в інших засіданнях, навіть не запросили на розгляд.

Отже, вчора я дізнався, що моя апеляційна скарга, яку я направив до суду поштою із Дніпропетровська у визначений законом термін, залишена без розгляду 03.06.2015 року через те, що 28.05.2015 року вже розглянуто апеляційну скаргу іншого захисника (місцевого, який подав скаргу безпосередньо до суду), і вже ухвалено рішення. При цьому суддя послалася на п. 3 ч. 3 ст. 399 КПК України (не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції), а мотивувала відсутністю ПРЕДМЕТА оскарження!

Все б нічого, можна навіть закрити очі на явне ігнорування норм КПК, але: по-перше, того ж дня три інші колегії суддів розглянули мої апеляційні скарги, не зважаючи на те, що 28 травня 2015 року вже були розглянуті скарги по цим підозрюваним іншого адвоката за моєї присутності; по-друге, підозрюваний, якому інкримінується стаття, за якою суд зобов’язаний в порядку ч. 3 ст. 183 КПК України визначити розмір застави, залишився під вартою. Двом підозрюваним апеляційний суд визначив заставу, а цьому підозрюваному – ні. Отже, він, вже більше, ніж два місяці, перебуваючи під вартою без обов’язкового визначення розміру застави через дії цієї судді, залишається під вартою ще на два місяці. Так, ми говоримо про ту саму суддю, що відхилила апеляцію в той час, як інші її розглянули. Це в нас таке верховенство права? Посилання цієї судді на відсутність в Україні прецедентного права, коли я обґрунтовував відсутність розумної підозри по інших підозрюваних посиланням на постанову Верховного Суду України, взагалі викликало здивування. До статті 458 КПК України (обов’язковість судових рішень ВСУ), мабуть, «ваша честь» ще не дійшла.

Прикро, що люстрація та покарання суддів лише декларуються, а не виконуються, а вони як вирішували долі людей за звичкою чи командою зверху, так і вирішують.

 Поділитися