Нещаслива «сімка», або сім років без вироку, але з побоями

Нажаль, мусимо констатувати, що у нашому суспільстві, незважаючи на всі намагання правозахисників попередити жорстоке поводження із затриманими, правоохоронні органи поводяться неприпустимо із правопорушниками або навіть з особами, що лише підозрюються у вчиненні протиправних дій.

Рядовим, як би жахливо це не звучало, є випадок громадянина І., який звернувся за правовою допомогою до юристів Харківської правозахисної групи.

У далекому 2008 році чоловік дізнався, як-то кажуть, з перших вуст, на що здатна уява рядових працівників міліції, перед якими стояло завдання - вибити «явку з повинною» будь-якою ціною. Його не лише били, а й надягали на голову поліетиленовий пакет та припиняли доступ кисню, внаслідок чого І. втратив свідомість. Та навіть запаморочення не врятувало його від інших тортур. Працівники міліції били його. по голові руками з такою силою, що з вух текла кров.

Наслідки жахливої ночі у міліції залишилися з громадянином І. назавжди. Його слух значно погіршився, що, можливо, з часом призведе до втрати працездатності. Звернення до контролюючих органів залишилися без задоволення, а подекуди – і зовсім без відповіді.

І. знаходиться у слідчому ізоляторі більше семи років. Він залишається у процесуальному статусі обвинуваченого, що фактично означає одне - його вина судом поки не доведена, слідство продовжується. За цей час справа чотири рази поверталася на новий розгляд до суду першої інстанції. Сім років людина, що не визнана вироком компетентного суду злочинцем, знаходиться у слідчому ізоляторі. Українській судовій системі байдуже на її долю. Бюрократична машина керується документами, а не людськими інтересами.

Ратифікувавши Європейську Конвенцію з прав людини у за 10 років до того дня, як І. відчув на собі всі «особливості» роботи міліціонерів, Україна взяла на себе зобов’язання з дотримання міжнародних стандартів, які містяться як у самій Конвенції, так і у численних рішеннях Європейського Суду.

Так, зокрема, у справі «Дікме проти Турції» Суд визнав, що тортури неприпустимі для отримання інформації у процесуальному порядку: у ході допиту з метою зізнання особи. Поводження із затриманим можна вважати катуванням, якщо воно викликає у особи страх, тривогу та безпомічність. Суд брав до уваги і тривалість поводження. Громадянин І. піддавався діям, що викликали у нього не просто тривогу, а страх за своє життя. Міліція катувала його цілу ніч – достатній строк, щоб отримати психічну травму на все життя. У справі «Рібіч проти Австрії» Суд пішов ще далі, вказавши, що не має суттєвого значення доведення вини державних службовців у вчиненні тілесних ушкоджень заявнику. Достатньо, щоб тілесні ушкодження він отримав, знаходячись під контролем органів державної влади (будучи затриманим).

Європейська Конвенція закріплює статтею 6, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У справі «Делкаунт проти Бельгії» Суд визначив, що право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. Основа права на справедливий суд – право на доступ до швидкого та якісного судочинства, а в контексті справи громадянина І. - право на розгляд справи у розумний строк. У аналогічній справі «Странніков проти України», розгляд справи затягнувся на чотири роки та чотири місяці, що було визнано надмірним. Громадянин І. знаходиться ж під слідством вже сім років.

Зараз не стоїть питання, чи є І. злочинцем – це вирішить суд на підставі наявних у справі доказів. Наразі суспільству потрібна лише відповідь - чи має право держава так поводитися з людиною. І чи залишається сам людиною той, хто катує інших задля корисливих цілей.