MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Рекомендація CM/Rec(2014)3 Комітету Міністрів державам-членам стосовно небезпечних злочинців

05.10.2015   

 

(Ухвалена Комітетом Міністрів 19 лютого 2014 року на 1192-ій зустрічі Заступників Міністрів)

Комітет Міністрів, відповідно до умов Статті 15.b Статуту Ради Європи,

Враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами, зокрема шляхом гармонізації законів з питань, що становлять спільний інтерес;

Враховуючи необхідний специфічний підхід до небезпечних злочинців, затриманих у тюрмах держав-членів;

Визнаючи проблеми, з якими європейські держави стикаються у балансуванні прав небезпечних злочинців з необхідністю забезпечити безпеку у суспільстві;

Маючи на увазі актуальність принципів, що містяться у попередніх конвенціях і рекомендаціях, зокрема:

- Конвенції про захист Прав Людини та основних свобод (ETS No. 5);

- Конвенції про передачу засуджених осіб (ETS No. 112);

- Конвенції про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (CETS No. 201);

- Рекомендації Rec(82)17 Комітету Міністрів державам-членам стосовно утримання під вартою і лікування небезпечних ув’язнених;

- Рекомендації Rec(92)17 Комітету Міністрів державам-членам відносно узгодженості у винесенні вироків;

- Рекомендації Rec(97)12 Комітету Міністрів державам-членам стосовно співробітників, що займаються втіленням санкцій і заходів;

- Рекомендації Rec(98)7 Комітету Міністрів державам-членам про етичні і організаційні аспекти охорони здоров’я у в’язниці;

- Рекомендації Rec(2000)20 Комітету Міністрів державам-членам про роль раннього психосоціального втручання у попередженні злочинності;

- Рекомендації Rec(2000)22 Комітету Міністрів державам-членам про поліпшення втілення європейських правил стосовно громадських санкцій та заходів;

- Рекомендації Rec(2003)23 Комітету Міністрів державам-членам про управління тюремними адміністраціями довічним ув’язненням та іншими довгостроковими ув’язненими;

- Рекомендації Rec(2004)10 Комітету Міністрів державам-членам про захист прав людини і гідності осіб з психічними розладами;

- Рекомендації Rec(2006)2 Комітету Міністрів державам-членам про Європейські Тюремні Правила;

- Рекомендації CM/Rec(2008)11 Комітету Міністрів державам-членам про Європейські Правила стосовно підлягання неповнолітніх порушників санкціям або заходам;

- Рекомендації CM/Rec(2010)1 Комітету Міністрів державам-членам про правила пробації Ради Європи;

- Рекомендації Rec(2014)4 Комітету Міністрів державам-членам про електронний моніторинг;

Беручи до уваги конституційні принципи, правові традиції і незалежність судової влади в державах-членах;

Визнаючи, що ця рекомендація не містить будь-яких зобов’язань для держав-членів стосовно введення безпечного превентивного затримання або превентивного нагляду в національне законодавство;

Визнаючи, що ця рекомендація може бути застосована в відповідності з національним законодавством з відповідними змінами в інших випадках, крім тих, що згадані в рекомендації;

Визнаючи, що ряд органів і установ має справу з небезпечними злочинцями, і що такі органи потребують узгоджений набір керівних принципів у відповідності зі стандартами Ради Європи,

Рекомендує державам-членам Ради Європи:

- керуватися у своєму законодавстві, політиці і практиці відповідно до правил, що містяться у додатку до цієї рекомендації;

- переконатися, що ця рекомендація і супроводжуючий її коментар перекладені і розповсюджені серед усіх відповідних органів влади, фахівців і асоціацій, які мають справу з небезпечними злочинцями, а також серед самих злочинців.

Додаток до Рекомендації CM/Rec(2014)3

Частина IВизначення і базові принципи

Визначення

1. Для мети цієї рекомендації:

a. Небезпечний злочинець це особа, яка була визнана винною в дуже серйозному сексуальному або дуже тяжкому насильницькому злочині проти осіб, і яка представляє серйозну імовірність рецидиву з подальшими серйозними сексуальними або дуже тяжкими насильницькими злочинами проти осіб.

b. Жорстокість може бути визначена як навмисне використання фізичної сили, як загрози, так і фактичне, що або призводить, або має високу ймовірність призвести до травм, психологічної шкоди або смерті. Це визначення виділяє чотири засоби, за допомогою яких може бути здійснено насильство: фізичний, сексуальний і психологічний напад та позбавлення волі.

c. Ризик визначається як висока ймовірність подальшого дуже серйозного сексуального або дуже тяжкого насильницького злочину проти осіб.

d. Оцінка ризику – це процес, який дає можливість зрозуміти рівень ризику: він розглядає рід, серйозність і характер злочинів; він визначає характеристики злочинців і обставини, що впливають на них; він повідомляє про прийняття відповідних рішень і заходів з метою зниження ризику.

e. Управління ризиками – це процес вибору та прийняття ряду заходів по втручанню в місцях позбавлення волі та у громаді і в період після звільнення, або в контексті превентивного нагляду, з метою зниження ризику серйозного сексуального або дуже тяжкого злочину проти осіб.

f. Лікування включає, але не обмежується медичною, психологічною та/або соціальною допомогою в терапевтичних цілях. Воно може сприяти зниженню ризику, представленого особою, і може включати в себе заходи щодо поліпшення соціального аспекту життя правопорушника.

g. Безпечне превентивне затримання означає затримання, введене судовим органом відносно особи підчас або після встановленого строку ув’язнення відповідно до національного законодавства. Воно вводиться не лише у зв’язку зі злочином, скоєним у минулому, але також на основі оцінки, виявляючої, що затримана особа може скоїти дуже серйозні злочини у майбутньому.

h. Профілактичне спостереження означає заходи контролю, моніторингу, спостереження або обмеження пересування, введені відносно особи після скоєного нею злочину і після або замість того, як він чи вона відбуде тюремне покарання. Воно вводиться не лише у зв’язку зі злочином, скоєним у минулому, але також на основі оцінки, виявляючої, що затримана особа може скоїти дуже серйозні злочини у майбутньому.

Масштаб, застосування і основні принципи

2. Ця рекомендація не поширюється :

a. на дітей;
b. на осіб з психічними розладами, які не знаходяться під відповідальністю пенітенціарної системи.

3. До небезпечних злочинців, як до усіх правопорушників, необхідно ставитися з повагою до їх прав людини та основних свобод, і з урахуванням їх конкретної ситуації та індивідуальних потреб, але в той же час ефективно захищаючи від них суспільство.

4. Будь-яке рішення, яке може призвести до позбавлення або обмеження волі небезпечного злочинця, має бути прийняте або узгоджене судовою владою. Заходи обмеження і втручання повинні бути відповідні рівню ризику, і повинні застосовуватися найменш обмежувальні заходи, відповідні з захистом громадськості та зменшенням ризику.

5. Ретельне дотримання критеріїв для ідентифікації «небезпечного злочинця» має брати до уваги, що ця група є меншиною серед загальної кількості злочинців, однак, не ставлячи під загрозу громадську безпеку. Такі критерії повинні включати докази попереднього серйозного насильства, сексуальних злочинів, характеристики злочинця або його/її злочину, які вказують на імовірність стійкого і тривалого ризику насильства або сексуальних злочинів, а також докази неадекватності менших заходів, такі, як попередня відмова злочинця підкоритися і стійкі правопорушення, незважаючи на застосування менших заходів. Тривалість вироку або загальний рецидивізм злочинця не може бути єдиним критерієм для визначення злочинця як небезпечного у цьому сенсі.

6. Управління ризиками небезпечних злочинців має, де це доречно, мати довгострокову мету їх безпечної реінтеграції в суспільство згідно з захистом суспільства від ризику, який злочинці можуть представляти. Це повинно включати індивідуальний план, який містить поетапний процес реабілітації за допомогою відповідного втручання.

7. Необхідно зробити позитивні кроки, щоб уникнути дискримінації та стигматизації, а також для вирішення конкретних проблем, з якими небезпечні злочинці можуть зіткнутися, перебуваючи у в’язниці і під час проходження профілактичного спостереження в суспільстві.

8. Захист індивідуальних прав небезпечних злочинців, з особливою увагою до законності вживання заходів (безпечне превентивне ув’язнення, профілактичне спостереження), повинен бути забезпечений за допомогою регулярного і незалежного моніторингу, відповідно до національних правил, судовим органом або іншим незалежним органом, уповноваженим відвідувати і не належачим до адміністрації в’язниці.

9. Особливі потреби небезпечних злочинців, пов’язані з ризиками, повинні вирішуватися протягом усього періоду втручання, і достатні ресурси повинні бути виділені для того, щоб ефективно справлятися з конкретною ситуацією і особливими потребами.

10. Практики оцінки і управління ризиками мають бути заснованими на фактичних даних.

11. Ефективність оцінки і управління ризиками небезпечних злочинців повинна бути оцінена шляхом заохочення та фінансування досліджень, які будуть використовуватися для спрямування політики і практики в цій галузі. Інструменти оцінки ризику мають бути ретельно оцінені з метою виявлення культурних, гендерних та соціальних упередженостей.

12. Для відповідних органів, установ, фахівців, асоціацій і тюремного персоналу повинне бути забезпечене відповідне навчання в оцінці і діях стосовно небезпечних злочинців, щоб гарантувати, що практика відповідає найвищим національним і міжнародним етичним та професійним стандартам. При роботі зі злочинцями, які страждають від психічного розладу, потрібні конкретні компетенції.

Частина IIСудові рішення для небезпечних злочинців

Загальні положення

13. Оцінка ризику повинна бути за замовленням судової влади.

14. Ймовірний небезпечний злочинець повинен мати можливість замовлення конкретного експертного висновку.

15. Де це можливо і доцільно, судові органи повинні бути забезпеченими звітами про особисті обставини злочинця, чий рівень небезпеки в даний час оцінюється, складеними до винесення вироку.

Безпечне превентивне затримання

16. Рішення судового органу про введення безпечного превентивного затримання проти небезпечного злочинця повинне враховувати доповідь від експертів про оцінку ризику.

17. Небезпечний злочинець повинен знаходитися у безпечному превентивному затриманні тільки на підставі оцінки, що встановлює, що він або вона може з високою ймовірністю скоїти дуже серйозний сексуальний або дуже тяжкий насильницький злочин проти осіб у майбутньому.

18. Безпечне превентивне затримання виправдано тільки якщо буде встановлено як необхідний найменш обмежувальний захід.

19. Коли безпечне превентивне затримання приймає форму утримання під вартою понад строку, передбачуваного для покарання, важливо, щоб затримані могли оспорити у суді їх утримання під вартою або обмеження їх свободи принаймні раз на два роки після закінчення терміну, призначеного для покарання.

20. Будь-яка особа, затримана в профілактичних цілях, повинна мати право на письмовий план, який надає йому або їй можливість вирішувати конкретні фактори ризику та інші характеристики, що сприяють їх поточній класифікації як небезпечного злочинця.

21. Метою відповідних органів повинно бути скорочення обмежень і звільнення від безпечного превентивного затримання, яке відповідає захисту суспільства від ризику, який представляє злочинець.

22. Небезпечні злочинці у безпечному попередньому затриманні після закінчення строку, встановленого для покарання, повинні утримуватися у відповідних умовах, згідно з умовами управління ризиками, безпеки і захисту населення. У будь-якому випадку повинна бути гарантована повага до людської гідності.

Профілактичне спостереження

23. Профілактичне спостереження може застосовуватися в якості альтернативи безпечному превентивному затриманню, як умова для звільнення на випробувальному терміні, або після звільнення, і повинно бути розглянуто на регулярній основі.

24. Такий контроль може складатися з одного або декількох наступних заходів, встановлених компетентним органом:

i. регулярна звітність в зазначеному місці;

ii. негайна доповідь про будь-які зміни в місці проживання, роботи або посади в дорозі і в межах встановленого строку;  

iii. заборона залишати місце проживання або будь-яку територію без дозволу;

iv. заборона наближатися або контактувати з жертвою, або його або її родичами та іншими визначеними особами;

v. заборона відвідувати деякі райони, місця або установи;

vi. заборона проживання у деяких місцях;

vii. заборона вчинення певних дій, які можуть надати можливість здійснення злочинів аналогічного характеру;

viii. участь у навчальних програмах, або професійних, культурних, освітніх або аналогічних заходах;

ix. зобов’язання брати участь у інтервенційних програмах і проходити регулярну переоцінку в міру необхідності;

x. використання електронних пристроїв, які дозволяють безперервний контроль (електронний моніторинг) у поєднанні з одним або декількома із зазначених вище заходів;

xi. інші заходи, передбачені національним законодавством.

25. При розгляді невизначеного спостереження або довічного спостереження, відповідні гарантії справедливого застосування цього заходу мають керуватися принципами, що містяться в Рекомендації Rec(2000)22 про поліпшення втілення європейських правил стосовно громадських санкцій та заходів.

Частина IIIПринцип оцінки ризиків в ході реалізації вироку

26. Глибина оцінки повинна бути визначена за рівнем ризику і повинна бути пропорціональною тяжкості можливих результатів.

27. Оцінка ризику повинна включати детальний аналіз попередньої поведінки і історичних, особистих та ситуативних чинників, що призвели та сприяли їй. Вона повинна бути заснована на кращій достовірній інформації.

28. Оцінка ризику повинна бути проведена у доказовій, структурованій формі, включаючи відповідні затверджені інструменти і професійне прийняття рішень. Ті особи, які здійснюють оцінку ризику, повинні знати і чітко формулювати обмеження оцінки ризику жорстокості і прогнозування майбутньої поведінки, особливо в довгостроковій перспективі.

29. Такі інструменти оцінки ризику повинні бути використані для розробки найбільш конструктивного і найменш обмежувального тлумачення заходу або санкції, а також для індивідуалізованого втілення вироку. Вони не призначені для визначення вироку, хоча їх результати можуть бути конструктивно використані для визначення необхідності втручання.

30. Оцінки, проведені в ході реалізації вироку, повинні розглядатися, як прогресивні, і періодично переглядатися, щоб дозволити динамічну переоцінку ризику злочинця:

a. Оцінка ризику повинна проводитися на регулярній основі відповідно підготовленим персоналом для задоволення вимог планування вироку, або при необхідності з інших причин, що дозволяє перегляд обставин, які змінюються в процесі виконання вироку.

b. Практика оцінки повинна реагувати на те, що ризик, пов’язаний з правопорушенням особи, змінюється протягом часу: такі зміни можуть бути поступовими або раптовими.

31. Оцінки повинні бути об’єднані з наданням злочинцям можливості задовольнити їх особливі потреби, пов’язані з ризиком, та змінити їх ставлення і поведінку.

32. Злочинці повинні бути залучені до оцінки, і мати інформацію про процес і доступ до результатів оцінки.

33. Повинно бути зроблено чітке розходження між ризиками злочинця у зовнішньому суспільстві і у в’язниці. Ці два види ризиків повинні бути оцінені окремо.

Частина IVУправління ризиком

34. Втручання для попередження рецидиву повинні бути чітко пов’язані з триваючою оцінкою ризику окремого злочинця. Воно повинно бути заплановано для тюремних і громадських установ, забезпечуючи цілісність у двох контекстах.

35. Усі плани, розроблені з цією метою, повинні включати реабілітаційні і обмежувальні заходи для зменшення ймовірності повторного вчинення злочину в довгостроковій перспективі, водночас забезпечуючи необхідний рівень захисту для інших; заходи з підтримки особи для задоволення її потреб; заходи на випадок непередбачених ситуацій, для швидкого реагування на ознаки погіршення або неминучого правопорушення; і відповідні механізми реагування на ознаки позитивних змін.

36. Такий план повинен сприяти ефективному зв’язку, координувати дії різних відомств і підтримувати міжвідомчу співпрацю між тюремною адміністрацією, працівниками служби пробації, соціальних та медичних послуг та правоохоронними органами.

37. Плани повинні бути реалістичними і мати досяжні цілі, і мають бути реалізовані таким чином, щоб дозволити злочинцю чітко зрозуміти цілі втручання, і що від нього або неї очікують.

38. Вищевказані процеси повинні бути предметом регулярного огляду, з можливістю реагувати на зміни в оцінці ризиків.

39. На додаток до цих рекомендацій, управління ризиками в суспільстві повинне спиратися на принципи, які містяться в Рекомендації CM/Rec(2010)1 про правила пробації Ради Європи і Рекомендації Rec(2000)22 про поліпшення втілення європейських правил стосовно громадських санкцій та заходів.

Частина VЛікування і умови ув’язнення небезпечних злочинців

Умови ув’язнення

40. Тюремне ув’язнення, через позбавлення волі, є покаранням саме по собі. Умови ув’язнення і тюремні режими повинні керуватися принципами, що містяться в Рекомендації Rec(2006)2 про Європейські Тюремні Правила.

41. Заходи безпеки повинні бути встановлені в мінімальному необхідному обсязі, і рівень безпеки повинен регулярно переглядатися.

Лікування

42. Відповідне лікування у підходящій установі повинно бути підготовлено якомога швидше після надходження і після оцінки ризиків, конкретних потреб, пов’язаних з ризиками, і характеристик злочинця, у світлі знань, отриманих про окремі спеціальні потреби, пов’язані з ризиком, можливості і розпорядження. Це має взяти до уваги близькість до родичів і конкретні умови. Реалізація повинна бути під наглядом компетентного органу.

43. Лікування може включати медичну, психологічну та/або соціальну допомогу.

44. Ті у кого є або розвивається психічний розлад, мають отримувати відповідне лікування. Керівні вказівки в Рекомендації Rec(98)7 про етичні і організаційні аспекти охорони здоров’я у в’язниці повинні бути дотримані. Медичні або психіатричні служби, що працюють у пенітенціарних установах, повинні забезпечувати або сприяти медичному та психіатричному лікуванню всіх небезпечних злочинців, які потребують такого лікування.

45. Мета лікування небезпечних злочинців повинна бути такою, щоб підтримувати їх здоров’я та самоповагу, і до тих пір, як це дозволятиме термін ув’язнення, розвивати їх почуття відповідальності і заохочувати такі погляди і навички, які допоможуть їм вести самостійне життя, дотримуючись законів.

Робота, освіта та інша корисна діяльність

46. Особи у безпечному превентивному затриманні повинні мати доступ до корисної діяльності та доступ до роботи і освіти, керуючись принципами, що містяться в Рекомендації Rec(2006)2 про Європейські Тюремні Правила.

Вразливі люди

47. Тюремна адміністрація повинна приділити особливу увагу до особливих потреб літніх злочинців і до освіти молодих повнолітніх злочинців.

Частина VIМоніторинг, персонал і дослідження

48. Персонал і установи, що займаються небезпечними злочинцями, повинні бути предметом регулярного державного контролю та незалежного моніторингу.

49. Всі співробітники, у тому числі відповідні органи влади, установи, фахівці і асоціації, що беруть участь у оцінці та лікуванні небезпечних злочинців, повинні бути вибрані на основі певних навичок та компетенцій, і професійно скеровані. Вони повинні мати достатні ресурси і навчання в області оцінки і вирішення конкретних потреб, факторів ризику та умов цієї групи. Конкретні компетенції необхідні при роботі зі злочинцями, які страждають від психічного розладу.

50. Повинно бути встановлено навчання міжвідомчій співпраці між співробітниками всередині та поза межами в’язниць.

51. Дослідження з використання та розробки надійних інструментів оцінки ризику і потреб слід проводити з особливим посиланням на небезпечних злочинців.

52. Оціночне дослідження повинно бути проведено, щоб встановити якість оцінки ризику.

Частина VIIПодальші заходи

Європейський Комітет з проблем злочинності (ЄКПЗ) повинен зіграти важливу роль в ефективному втіленні цієї рекомендації. Він повинен зробити пропозиції для полегшення її цінного використання. ЄКПЗ повинен включити визначення будь-яких проблем. Він також має сприяти збору, аналізу та обміну інформацією, досвідом і передовою практикою між державами.

Перевод Харьковской правозащитной группы

Скачать текст можно по ссылке ТУТ

 Поділитися