MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Виступ на круглому столі «Московська Гельсінкська група і значення Гельсінського руху в ретроспективі»

02.06.2016   
Людмила Алексєєва
Другий виступ на експертній конференції «40-річчя Гельсінського руху та його майбутнє. Сьогоднішні виклики безпеці взаємодії в Європі », Берлін, 31 травня.

Гельсінські угоди без перебільшення змінили світ. Це був незвичайний міжнародний договір – не тільки по числу країн, що до нього включені (всі європейські країни, США, Канада). Це був перший в історії дипломатії договір між державами, дотримання якого енергійно вимагали не тільки причетні до влади політики, а й громадяни країн, які його підписали. Це сталося через те, що в тексті Гельсінкських угод безпеку країн-учасників було пов’язано з дотриманням прав людини в них. Ідея про цей взаємозв’язок народила в країнах-партнерах по Гельсінських угодах правозахисні організації, які добивалися дотримання прав людини в СРСР і країнах радянського блоку, де порушення прав людини, перерахованих у третьому кошику, було зухвалим.

Гельсінкські угоди сприяли розвитку правозахисного руху в авторитарних державах-учасницях Гельсінкських угод і об’єднанню правозахисників демократичних країн Заходу з правозахисниками в СРСР і країнах радянського блоку. Виник міжнародний правозахисний рух, який справедливо отримав назву Гельсінкського.

Під впливом Гельсінкського руху уряди демократичних країн, які підписали гельсінкські угоди, до 1980 року згуртувалися і стали дуже солідарно і наполегливо вимагати від СРСР і його сателітів чесного дотримання гуманітарних зобов’язань в повному обсязі. Радянська сторона стала посилатися на те, що взаємини влади і громадян в кожній країні є її внутрішньою справою, і дипломати не повинні втручатися в це, оскільки дипломати завжди займалися тільки зовнішньою політикою – відносинами партнерів з їх країною. У відповідь на це в 1986 році на Віденській конференції гельсінкських країн була прийнята резолюція, в якій говорилося, що порушення прав людини в кожній країні не є її внутрішньою справою, оскільки ставлять під загрозу безпеку інших країн і тому вимагають втручання всіх партнерів по Гельсінкським угодах.

 Тоді ж, на Віденській конференції, радянська сторона повідомила, що в СРСР прийнято рішення про звільнення політв’язнів, оскільки радянське керівництво розраховує, що це поліпшить відносини між СРСР і демократичними країнами Заходу. У 1987 році були звільнені близько трьох тисяч засуджених за переконання і за релігійними статтями. У 1989 році радянські громадяни отримали право вільно залишати свою країну і повертатися до неї.

Таким чином, активна участь громадян гельсінкських країн в дотриманні гуманітарних зобов’язань за Гельсінкськими угодами призвела до демократизації режиму в СРСР і країнах радянського блоку. Виникнення міжнародного Гельсінкського руху та його вплив на гельсінкський процес я вважаю головним результатом Гельсінкських угод.

Чи можливо зараз, через сорок років, що-небудь подібне? У нинішніх умовах це має теж бути згуртований громадянський рух, але вже на основі Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод і Європейської соціальної хартії, які включають широкий спектр громадянських і соціальних прав. Нинішній, згуртований на міжнародному рівні правозахисний рух, як і Гельсінкський рух, має підтягувати країни, де постійно порушуються основні права людини, до рівня найдемократичніших країн сучасного світу. Не менш важливо допомогти населенню бідних країн подолати бідність. Тобто необхідно займатися не тільки громадянськими, а й соціальними правами. Це дуже важке завдання. Щоб домогтися успіхів, знадобляться роки і роки зусиль. Але тільки рішення обох цих проблем убезпечить світ від воєн, а благополучні країни – від великого переселення народів з країн, охоплених війною, і бідних країн усього світу.

Як і сорок років тому, рішення цих грандіозних завдань не під силу тільки урядам і політикам. Для цього треба об’єднати зусилля активних громадян всіх країн, насамперед –  країн ОБСЄ, які вже мають досвід такого об’єднання, і, безумовно, необхідна підтримка громадських зусиль урядами цих країн. Хочеться сподіватися, що така солідарність влади і суспільства можлива якщо не у всіх, то в значній кількості країн. І хочеться сподіватися, що багаторічні зусилля щодо дотримання прав людини і подолання бідності дадуть помітні результати. Адже свого часу саме завдяки масовій підтримці домоглася успіху крихітна Московська Гельсінкська група, яка поставила перед собою мету, здавалося б, нездійсненну: примусити СРСР і країни радянського блоку дотримуватись зобов’язань щодо третього кошику Гельсінкських угод. Цей досвід вселяє надію на можливість успіху у вирішенні тих проблем, які постали перед нами сьогодні.

Дякую за увагу.

 

31 травня 2016 року

 

Переклад Євгена Захарова

 Поділитися