MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Секс — це круто, але смерть путіна краще. Дайджест російських протестівПам’яті героїв Празької весни та Оксамитової революції: закінчення 4-го циклу меморіальних конвертівКрим: Бекиров заявив у суді, що хоче жити, але це скрутно в умовах СІЗОФізичних осіб можуть визнавати банкрутами: що має знати про новий Кодекс з процедур банкрутства кожен українець«Школа супергероїв»: як в Україні освіта стає доступною для тяжкохворих діточокНезрозумілим стає, про яку «зухвалу операцію» йдеться, коли ти приїжджаєш в «героїчно звільнене» Новолуганське...21 листопада – День Гідності та Свободи. Герої не вмираютьТому, що є Воїни Світла…Сьогодні в Україні святкують День пам’яті героїв Крут«ПРОПУЩЕНІ» або Хто відповість за те, що сільський голова при ліквідації наслідків жахливого смерчу крутила, як циган сонцем, а чверть жителів села не отримали допомоги?Хто робить Кам’янець землею героївПро славу й гріховність героїв та про верховенство Божих законівНащо така крутня?Одчайдушна славаЖурналісти перекрутили дані опитування про ксенофобіюПиячити – це не круто!Крутько проти УкраїниЮщенко відкрив Меморіал пам’яті Героїв КрутДепутаты продлили срок пребывания Ольги Крутушкиной под стражей еще на месяцБуковина: «своя» і «чужа» преса, або «вороги» і «герої» революції

Невивчені уроки, або як розбудити історичну пам’ять?

26.01.2018   
Наталка Ковальчук

Сто років тому біля залізничної станції Крути на Чернігівщині відбувся бій між 4-тисячним російським більшовицьким військом та загоном київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», яких було близько чотирьох сотень.

У історичних джерелах називається неоднакова кількість українського війська, виставленого проти тисячних більшовицьких загонів. Але історія розпорядилася так, що основну навалу «червоних» прийняла на себе мало підготовлена військової справи українська юнь.

Мужність сміливців, які зуміли ціною власного життя бодай на короткий час призупинити рух чотиритисячної більшовицької колони на Київ, їх подвиг практично відразу стали легендою.

«…на охорону столиці станула горстка одважних студентів і гімназистів проти тисяч диких північних орд з метою загинути, а врятувати честь нації, що в найтяжчу хвилину не зуміла поставити армії на охорону своїх границь», - ці слова знаходимо у спогадах генерала Віктора Зелінського, фундатора відомої синьожупанної дивізії. Його книга «Синьожупанники» видана у Берліні в 1938 році. http://diasporiana.org.ua

Так, про події під Крутами писали в історичній, мемуарній літературі. Але це все було на Заході. Пам’ять про цей подвиг жила завдяки українській діаспорі.

В Україні, яка знаходилася під радянською окупацією, про події під Крутами правди не говорили ні в 30-ті, ні в 40-і, ні в подальші роки.

Навпаки, якраз у 30-ті роки, з ініціативи більшовицької влади цвинтар на Аскольдовій могилі, де у березні 1918 року перепоховали полеглих під Крутами українських вояків, було зрівняно із землею і на його місці влаштовано парк для прогулянок.

Про подвиг української молоді під Крутами було забуто на довгі десятиліття.

Комуністична ідеологія рівняла з землею не тільки могили українських героїв, вона настійливо викорчовувала й національну історичну пам’ять.

Ми не знали не тільки про Крути. Ми взагалі мало що розуміли про події, які відбувалися в той час і котрі ввійшли в світову історію як Українська революція. Ми то й визначення такого донедавна не чули.

Те, про що хоча б дотично згадувалося стосовно цього періоду, у радянський час подавалося викривлено, неправдиво, часто зневажливо.

Можна сказати, що ці події залишилися невивченим уроком не тільки для кожного з нас, хто жив у радянській Україні, а й для суспільства в цілому.

Згадки про українські національні змагання, що відбувалися сто років тому, так ретельно витравлювалися з нашої свідомості, що навіть за роки своєї незалежності ми не змогли чи не захотіли заново вивчити і зрозуміти цих уроків історії.

Чимало моментів вказують на те, що темна печать радянського, комуністичного сприйняття лежить на розумінні цих подій і сьогодні.

Скажімо, минулий 2017 рік було проголошено роком Української революції. У зв’язку з цим відбувалися різні події, переважно ініційовані і впроваджені Інститутом національної пам’яті.

Наприклад, наприкінці року в Києві було відкрито виставку «100 років боротьби: Українська революції 1917-1921 років». В цій експозиції представлено більш ніж 250 унікальних документів і світлин. https://day.kyiv.ua, https://ukrinform.ua

Разом з тим ця подія, як і інші, які проводилися в рамках інформаційної кампанії, приуроченої до 100-річчя Української революції Інститутом національної пам’яті, не знайшли надто широкого висвітлення у вітчизняних ЗМІ. Особливо у регіональних та місцевих, котрі, скидається, й досі нерідко живуть за стандартами радянського часу.

Не так давно довелося познайомитися з інтерв’ю для https://radiosvoboda.org історика Гарвардського університету, автора багатьох праць з історії України Сергія Плохія.

У розмові йшлося про те, що Україна, яка однією з перших проголосила незалежність на початку 20-го століття, не відзначає цю подію як свято на державному рівні. Незважаючи на те, що національний поштовх, який поклав початок української державності у січні 1918 року, багато літ залишався потужною інтелектуальною ідеєю, яка вигранилася у здобуття незалежності в 1991 році.

Як зазначив історик, і в сучасній Україні «…дається взнаки традиція думання в рамках певного радянського дискурсу», відчувається певний пострадянський, постколоніальний синдром.

Тобто, ми і далі не хочемо належно вивчити ті уроки нашого минулого, які зможуть розбудити історичну пам’ять, дадуть змогу зрозуміти власну історію з українського точки зору, а не з позицій комуністичної ідеології.

На жаль, цю понівечену більшовизмом пам’ять ми передаємо й молодим поколінням.

Так, недавно до рук випадково потрапило кілька навчальних посібників, виданих як додаткові матеріали до шкільних підручників, рекомендованих Міністерством освіти України. Подано в них і тему Української революції.

Подано по-різному, десь ширше, у якомусь з посібників – вужче, а в деяких навіть з відвертим замовчуванням тогочасних подій, або так, як вважали за потрібне автори.

Скажімо, Інститут національної пам’яті подає чітку періодизацію Української революції, котра охоплює 1917-1921 роки. http://memory.gov.ua

Разом з тим в одному з посібників власне періоду Української революції відводять час з березня 1917 до початку 1918 року. Зазначається, що розширена трактовка національної революції немає належних підстав.

Очевидно, автори відразу кількох посібників не знайшли належних підстав для того, щоб, наприклад, згадати про всі російські більшовицькі експансії, які здійснювалися проти України у період 1917-1921 років. Не подано навіть періодизації більшовицьких воєн проти УНР.

Ніде не зазначено, що кожен з цих військових конфліктів мав на меті окупацію України. Більше того, у деяких з цих посібників, передбачених для освітньої мети, цілком в стилі радянської ідеології можна знайти тези про «переможний наступ Червоної Армії» чи про… «звільнення Червоною Армією» української території…

Хоч насправді багатьма історичними фактами доведено, що російські окупаційні війська під проводом більшовицьких воєначальників зовсім не звільняли, а захоплювали все нові й нові території, грабуючи і визискуючи на користь Росії.

І це далеко не всі приклади, коли навчальна література, на титульних сторінках якої ще й зазначено поважних рецензентів з науковими ступенями, подає історичну правду неповно або викривлено.

Відтак ті уроки історії, які мали б формувати усвідомлення національної гідності і честі, за котру загинули герої Крут, знову залишаються невивченими.

 Поділитися