Права Людини в Україні

http://khpg.org/index.php?id=1518180856


09.02.2018 | Володимир Глущенко

Пенсіонери як заручники воєнного конфлікту

   

Правовий аналіз законності позбавлення пенсійних виплат

Як добре відомо, з початком воєнного конфлікту уряд України припинив усі соціальні виплати, в тому числі і пенсійні, на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою.

З цією метою було прийнято постанови Кабінету міністрів України за №365 та 565 з наступними змінами та доповненнями до них. Виходячи із зазначених нормативно-правових актів, щоб в подальшому продовжувати отримувати пенсію та адресну допомогу пенсіонер мав переміститися на підконтрольну територію, звернутися до Управління праці та соціального захисту населенням за місцем переміщення, отримати довідку внутрішньо переміщеної особи та, відповідно, в подальшому подати заяву до пенсійного фонду про відновлення виплати пенсії. Ще необхідно було проставити штамп реєстрації місця перебування у територіальному підрозділі ДМС (на сьогоднішній день це положення вже не діє). На жаль, в той же час держава не веде статистику кількості літніх пенсіонерів, які зверталися за медичною допомогою в довгих чергах до омріяних пенсій, або просто померли в тій самій черзі.

07.11.2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва 11.02.2015 року своєю постановою визнав незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595.

8 червня 2016 року Кабінет міністрів прийняв постанову за №365, якою визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Однак, 14 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва, своєю постановою скасував постанову уряду за №365, як протиправну (постанова не набрала законної сили). Зокрема, суд зазначив, що порядок і підстави призначення (відновлення) соціальних виплат всім пенсіонерам або їх певним категоріям має бути передбачений безпосередньо в Законі, та не може запроваджуватися підзаконними нормативно-правовими актами.

Щодо конституційності постанов уряду

Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України).

Крім того, право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Частиною 3 ст. 22 Конституції України, передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У випадку визначення будь-яких інших підстав для припинення пенсій це має регулюватися виключно на законодавчому рівні.
У разі необхідності запровадження до законодавства додаткових підстав та процедур, пов’язаних з призначенням, зупиненням та відновленням пенсій Кабінет Міністрів України має скористатися правом законодавчої ініціативи, тоді як врегулювання вказаного питання на рівні підзаконного нормативно-правового акту є виходом за межі компетенції вказаного суб’єкта владних повноважень.

Отже, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається Відповідач, а саме № 509 із змінами та доповненнями від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб»; № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я».

Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу.

Рекомендувати цей матеріал

коментарі