Права Людини в Україні

http://khpg.org/index.php?id=1551789474


05.03.2019 | Ірина Скачко

Незаконне збагачення: наслідки скасування закону

фото з сайту www.ccu.gov.ua
   

Скасування безвізового режиму і допомоги МВФ  – таку ціну може заплатити Україна через сумнозвісне рішення Конституційного Суду про скасування антикорупційної статті Кримінального кодексу України про незаконне збагачення.  «Велика сімка» та Світовий Банк теж незадоволені.

«Якщо системні законодавчі проблеми в Україні не буде вирішено і справи про незаконне збагачення залишаться без розгляду, значна кількість антикорупційних досягнень в державі стануть марними, – повідомила Делія Феррейра Рубіо, голова правління Transparency International. – Справи чиновників, звинувачених у корупції, необхідно розслідувати, а верховенство права має бути відновлено. Якщо рішення знайдено не буде, є всі шанси, що безвізовий режим з Європейським Союзом та фінансова допомога МВФ будуть заморожені, а це в свою чергу загрожуватиме економічному розвитку країни».

Не забарилися з реакцією і «Велика сімка» та Світовий Банк. Організації опублікували спільну заяву, в якій назвали скасування відповідальності за незаконне збагачення значною поразкою у боротьбі з корупцією: «Це послабило вплив всієї антикорупційної архітектури, включно з Вищим антикорупційним судом, який незабаром має бути створений і, як очікувалося, мав винести рішення щодо значної кількості справ про незаконне збагачення, а також вплинуло на спроможність Національного антикорупційного бюро розслідувати корупцію у вищих ешелонах влади».

Автори заяви наголошують, що у 2010 році незаконне збагачення було криміналізовано в 40 країнах світу. Відтоді подібні правові норми з’явилися в багатьох державах: «Суди в усьому світі визнали, що покарання за незаконне збагачення – це потужний інструмент у боротьбі з корупцією, який водночас зберігає повагу до основних прав людини та конституційних принципів, таких як презумпція невинуватості, гарантія проти примушення до самообвинувачення та правова визначеність».

Нагадаємо, минулого тижня Конституційний Суд України визнав статтю про незаконне збагачення невідповідною українській Конституції. Судді аргументували своє рішення тим, що закон порушував статті 8, 62, 63 Конституції України:

  1. «стаття 368-2 Кодексу не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності, а тому суперечить юридичній визначеності як складовій принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України”;
  2. стаття 368-2 Кодексу не узгоджується з конституційним принципом презумпції невинуватості (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України) та з конституційним приписом щодо неприпустимості притягнення особи до відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (право особи не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів) (частина перша статті 63 Конституції України)».

«Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі караються позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна»  –  саме ці рядки закону стали каменем спотикання для українського антикорупційного законодавства. Службовець вказує в електронній декларації мільйони гривень. Чи повинен він сам пояснювати, звідки вони надійшли, якщо очевидно, що ця сума значно перевищує його легальні фінансові джерела? Чи доведення винуватості – справа правоохоронних органів?

Дискусії з приводу того, як слід розуміти статтю про незаконне збагачення, точилися чи не з часів прийняття її останньої редакції, тобто з 2015 року. Попередні варіанти закону, кажуть спеціалісти, не викликали такого ажіотажу, бо по суті до Майдану закон майже не використовували. 12 грудня 2017 року 59 народних депутатів звернулися до Конституційного Суду із поданням щодо конституційності статті про незаконне збагачення. Цікаво, що частина з них колись голосувала за неї.

У червні 2018 року за вимогою Європейського Союзу з цього приводу було підготовлено висновок amicus curiae. Його автори – Генеральний секретар Конституційного Суду Литовської Республіки доктор Інгріда Данєлєнє, експерт з антикорупційних питань Дмитро Котляр і старший радник КМЄС/EUACI з питань боротьби з корупцією Клеменс Мюллер. У висновку зазначено:

«На відміну від формулювання Конвенції ООН проти корупції (КООНПК) («значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати»), стаття 368-2 КК не вимагає від обвинуваченого пояснювати походження своїх доходів чи надавати будь-яке інше підтвердження або інформацію. КК забезпечує більш високий рівень захисту для обвинуваченого, як порівняти з відповідним положенням КООНПК. Це положення стосується доказів, що мають встановлювати відсутність законних джерел для придбання значних активів, які належать державній посадовій особі. Такі докази, за правилами кримінального провадження в Україні, має збирати та представляти до суду державне обвинувачення. У справах, пов’язаних зі злочином незаконного збагачення, основна відповідальність за надання обґрунтованих доказів правопорушення покладається на обвинувача. Якщо обвинувачення доводить наявність достатньо серйозних доказів та в змозі продемонструвати, що державна посадова особа не могла придбати активи, використовуючи законні джерела доходу, то ця державна посадова особа має право довести законне походження зазначених активів».  

Втім, цей висновок ніяким чином не вплинув на Конституційний Суд України. Судді КС, безумовно, розуміли непопулярність свого рішення, а також його наслідки. Голова Конституційного Суду Станіслав Шевчук на брифінгу був вкрай збентежений:  «Звичайно, можу допустити, що не всі розуміють це рішення. Можливо, навіть більшість зараз не розуміє. Але ми захищаємо Конституцію. Хто з народних депутатів є фігурантом за цією статтею – ми не вивчали. Перед нами є подання, яке ми розглядаємо. Рішення відбувається тоді, коли є 10 голосів...»

Проти скандального рішення висловилися чотири судді Конституційного Суду: Сергій Головатий. Віктор Колісник, Василь Лемак та Ігор Сліденко. Сергій Головатий, зокрема, висловив «розбіжну думку»: «Я вважаю, що стаття 368-2 Кримінального кодексу не вимагає від обвинуваченої особи надавати будь-які пояснення та не зобов’язує, в прямій формі, надавати інформацію. Підсудний має право, але не зобов’язаний надавати пояснення щодо надходження активів, про незаконність яких стверджує сторона обвинувачення. Припис Кримінального кодексу per se не встановлює будь-якого тягаря доведення щодо надання доказів. Це є предметом регулювання виключно нормами кримінального процесуального права».

Згодом Голова Конституційного Суду Станіслав Шевчук, захищаючи рішення КС,  спробував на своїй сторінці у Facebook апелювати до міжнародного досвіду: «Хочу принагідно зауважити, що Сполучені Штати Америки, які зробили дуже багато у сфері протидії корупції, відмовилися криміналізувати незаконне збагачення та ратифікувати статтю 20 Конвенції ООН щодо незаконного збагачення саме через суперечність вказаної норми презумпції невинуватості, закріпленої у Конституції США… Американське правосуддя переслідує корупціонерів за кримінальними статтями, в яких відсутні неконституційні конструкції. Отже, і український законодавець має врахувати наведені доводи та приділити особливу увагу якості законів та відповідності їх Конституції України».

Проте американський аргумент не спрацював. В інтерв’ю «Український правді» прес-аташе США в Україні Рей Кастілло заявив: «США ратифікували конвенцію ООН проти корупції 30 жовтня 2006 року. І ми рішуче підтримуємо цілі конвенції і інструментарій, які вона надає… Ми використовуємо свідчення про незаконне збагачення як докази у наших кримінальних справах. І ми використовуємо незаконне збагачення як підставу для зняття корумпованих офіційних осіб з їхніх посад. Уряд США на усіх рівнях використовує цілу низку статутних документів, щоб боротися з корупцією і руйнівною атмосферою, яку вона породжує».

Результати скасування закону про незаконне збагачення нищівні для боротьби з корупцією.  У Національному агентстві із запобігання корупції “зависли” 500 декларацій, перевірки яких було запроваджено цього року. 65 кримінальних проваджень НАБУ  доведеться закрити.  «Таке рішення суду фактично дає держслужбовцям можливість легалізувати статки, що вірогідно були набуті злочинним шляхом, і не боятися кримінального переслідування, – зазначає Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Україна. – Окрім того, сенс електронного декларування посадовців, що було успішно запроваджене в процесі антикорупційної реформи, тепер зникне через відсутність кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Так само втратять сенс законодавчі норми щодо зумисного декларування неправдивої інформації, оскільки не буде необхідності приховувати статки».

***

  З точки зору конституційного права, тут норма трактується ізольовано від конституційного контексту, – вважає конституційний експерт ХПГ Всеволод Речицький. –  Це неправомірно. Коли не береться до уваги стратегія правової системи і Конституції, то можна втратити мету конкретної норми у кримінальному праві. Норма потрібна, щоб досягти певної мети, в цьому випадку мета боротьба з корупцією, очищення держапарату. Але якщо взяти її поза контекстом, як абстрактну юридичну форму, її дійсно можна атакувати і знайти в ній слабкі місця. Проте тлумачення норми при її вилученні з більш широкого контексту неприпустиме.

В Законі №368-2 зовсім не йшлося про те, що людину можна притягнути до відповідальності лише через те, що в неї багато грошей, запевняє Всеволод Речицький.

Це можна зробити лише в тому випадку, якщо суд на основі судового дослідження всіх обставин, даних попереднього слідства дійде висновку, що ці гроші було отримано незаконним шляхом. Підсудний, дійсно, доки немає рішення суду, перебуває під презумпцією невинуватості.  Відсутність пояснень про наявність багатства сама собою не призводить до обвинувачення. Суд має з’ясувати причину відсутності пояснень. Наприклад, згоріли документи. Треба дізнатися, чи була пожежа, де зберігалися документи, наскільки це взагалі ймовірно. І якщо ви побачите, що обставини дійсно такі, що він не може їх поновити, це треба дослідити в суді і суд дійде висновку, що людина винна або ні. Сумніви трактуються на користь підозрюваного.

До того ж, слід пам’ятати, що цей закон стосувався не звичайних громадян країни, а посадових осіб.

Це спеціальні суб’єкти. І ті питання, які їм ставлять, звідки гроші це зовсім не ті питання, які можна адресувати приватній особі. Якби йшлося про приватну особу, то діяла б класична презумпція невинуватості. Проте тут спеціальний суб’єкт. Це означає, що ті юридично значимі дії, які його оточують, є його середовищем. Ця юридична матерія підпорядковується певним процесуальним правилам.

***

Виникає питання, чому після звернення депутатів до КСУ ніхто у Верховній Раді не спробував внести зміни до закону, не чекаючи рішення Конституційного Суду? Так, Президент вже подав на розгляд Парламенту удосконалений законопроект, в якому, як він пообіцяв,  комар носа не підточить. Проте, зважаючи на те, що нова норма не матиме зворотньої  дії, всі активи, незаконно отримані до моменту прийняття нової статті, залишаться у своїх власників на цілком законних підставах. Тобто ми отримали таку собі амністію капіталу. Її можна було б провести через Парламент – складно, публічно, довго. Може, у Верховній Раді навіть побився би хтось. А зробили так – за зачиненими дверима Конституційного Суду, рішення якого остаточні і оскарженню не підлягають. На алтар цієї амністії і було покладено і відносини з ЄС, і співпрацю з МВФ, і рештки громадської довіри до Конституційного Суду.

Рекомендувати цей матеріал

коментарі