Права Людини в Україні

http://khpg.org/index.php?id=1554751803


08.04.2019 | Марко Сировой

Альтернативна освіта. В Україні планують визнавати сертифікати онлайн-курсів

   

(Ілюстрація: soarcollective.com)

У сучасному світі право на освіту є ключем до повноцінної реалізації усього спектру соціально-економічних прав. Із розвитком технологій стало очевидно, що класична система освіти у форматі «школа-коледж-ВНЗ» перестала бути єдиним варіантом. Ще з кінця минулого сторіччя активно поширюється концепція альтернативної освіти. Вона включає у себе 2 формати: неформальну та інформальну. Перший являє собою здобуття освіти у неофіційних навчальних закладах за певною систематизованою програмою, яка, однак, юридично не визнається. Другий – самостійну освіту поза межами будь-яких навчальних закладів та програм.

Завдяки розвитку даної концепції мільйони людей із різних куточків світу активно здобувають альтернативну освіту онлайн. У мережі можна знайти безліч інформаційних порталів, які пропонують найрізноманітніші віртуальні курси: від дизайнера до звукорежисера. Такий підхід має свої переваги. По-перше, лекції можна відвідувати прямо із власного ліжка за допомогою онлайн-платформи. Це значно економить час студента та дозволяє суміщати здобуття освіти із роботою. По-друге, навчальна програма є більш практичною та вузькоспеціалізованою. Вона не триває 4-5 років, як у ВНЗ, а, як правило, займає декілька місяців. До недоліків же альтернативної освіти можна віднести не завжди високу якість здобутих навичок у силу відсутності якого б то не було контролю за якістю послуг, що надаються освітніми онлайн-порталами. Також слід розуміти, що окрім знань та навичок, реалізація права на освіту передбачає не менш важливий бюрократичний аспект – отримання документу, який посвідчує здобуту кваліфікацію. За допомогою нього особа може підтвердити свою кваліфікацію задля задоволення вимог роботодавця при працевлаштуванні. Ненадання ж «альтернативним студентам» загальновизнаних документів, які підтверджують кваліфікацію, є ахілесовою п’ятою неформальної освіти та у певному розумінні дискримінаційним фактором.

Комп'ютерний стіл замість парти та монітор замість конспекту - типове навчальне місце здобувача альтернативної освіти (Ілюстрація: mumbrella.com.ua)

У світі звернули увагу на цю проблему ще на початку нового тисячоліття. Відтак, аспекти визнання неформальної освіти стали з’являтися у програмах ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи. Особливий акцент на важливості альтернативної та безперервної освіти робиться у ЄС. Відтак, у правовій системі ЄС ще із 2004 року діють Загальні європейські принципи визнання (валідації) неформальної та інформальної освіти.

Україна активно адаптує внутрішнє право до стандартів ЄС. Це прямо випливає як з міжнародних зобов’язань за Угодою про асоціацію, так і з євроінтеграційного зовнішньополітичного курсу. Стосується це і проблеми визнання альтернативної освіти. Так, задля її вирішення ще 5 грудня минулого року, на підставі ст. 38 ЗУ «Про освіту», Постановою КМУ № 1029 було створено Національне агентство кваліфікації. Однак, до нещодавнього часу це орган існував тільки де-юре, оскільки не було визначено його складу. Ситуація зрушилася із мертвої точки 3 квітня. Розпорядженням КМУ № 219-р було затверджено склад Агентства та розтлумачено 2 основні напрями його діяльності. А саме:

Вироблення механізму визнання альтернативної освіти  та призначення на підставі неї часткових професійних кваліфікацій

Задля вирішення вищерозглянутої проблеми, в Уряді обіцяють, що новоутворене агентство розробить модернізовану Національну систему кваліфікації. Вона враховуватиме європейські освітні стандарти, а також взаємозв’язки між результатами навчання за відповідними рівнями освіти та ринком праці.

Складовою Системи також буде механізм визнання неформальної та інформальної освіти. На підставі такого визнання здобувачам альтернативної освіти присвоюватиметься часткова професійна кваліфікація. Тобто особа має пройти певне оцінювання, яке дозволить оцінити відповідність її знань і навичок конкретній кваліфікації. «По суті це означає, що людина, яка отримала певну кваліфікацію чи самостійно, чи на роботі, чи на окремих курсах, зможе швидко підтвердити її та отримати відповідний офіційний документ без додаткового навчання в закладі освіти», – роз’ясняють у прес-службі уряду.

Гармонізація української та європейської системи рівнів кваліфікації

Для українських освітян загадка, ким є «Ph.D» у вітчизняній системі кваліфікації. У той же час у західноєвропейських колег виникають запитання, як їм розглядати нашого «кандидата наук». Таких невідповідностей насправді ще більше. Це пояснюється тим, що в Україні і досі діє радянська система рівнів кваліфікації. Це не тільки плутає науковців, а й значно ускладнює для наших співвітчизників як доступ до здобуття освіти, так і процес їхнього працевлаштування за кордоном.

Дану проблему пропонують вирішити за допомогою закріплення у Національній системі кваліфікацій загальновизнаних у західноєвропейських країнах кваліфікаційних рівнів. У КМУ розраховують, що це сприятиме спрощенню процесу взаємного визнання професійних кваліфікацій між Україною, ЄС та іншими західними країнами, оскільки він більше не вимагатиме додаткових бюрократичних процедур.

Дана ініціатива Уряду має яскравий утилітарний підхід, що є однією із складових західного типу філософствування та характерною рисою ринкової економіки. Заплановані нововведення можна сформулювати однією тезою: «неважливо, як і де особа отримала знання – головне якість цих знань». Такий підхід цілковито відповідає сучасним тенденціям та водночас може бути повністю нівельований українською корупцією. Саме від того, наскільки успішно новостворене Національне агентство кваліфікації зможе уникнути ризиків українського сьогодення та втілити у життя поставлені завдання, залежить: стане ця ініціатива для українців реальною допомогою у реалізації освітніх і трудових прав або буде черговим розчаруванням у амбітних ідеях влади.

Рекомендувати цей матеріал

коментарі