Права Людини в Україні

http://khpg.org/index.php?id=1571562356


20.10.2019 | Євген Захаров

Декілька рефлексій щодо рішень Європейського суду з прав людини проти України

ЄСПЛ
   

Харківська правозахисна група (ХПГ), в якій я працюю більше 30 років, завжди приділяла велику увагу зверненням до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Спочатку це були десятки заяв про невиконання рішень національних судів – про порушення п.1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Ми з Іваном Ліщиною, тоді ще студентом, склали «рибу» – текст заяви до ЄСПЛ про це порушення, куди треба було тільки вставити свої дані, і поширювали його всіма можливими способами. Скільки людей скористалися цим зразком – сотні? тисячі? – ми не знаємо.

У 2001 році, коли до ХПГ прийшов адвокат Аркадій Бущенко, ми почали систематично займатися юридичним захистом жертв катувань та поганого поводження. У 2002 р. в ХПГ було створено Центр стратегічних справ (ЦСС), однією з ознак стратегічності була добра перспектива справи в ЄСПЛ. Під керівництвом Бущенка за десять років було подано 81 заяву до ЄСПЛ. У 2012 році Аркадій переїхав до Києва працювати директором УГСПЛ, і керівником ЦСС став адвокат Геннадій Токарев. І хоча склад ЦСС за 17 років оновився повністю тричі, він працював все інтенсивніше. Це не дивно: збройний конфлікт 2014-2019 рр. народив багато нових порушень прав людини за Конвенцією, а всі старі проблеми залишалися.

Станом на 1 вересня 2019 року юристами ЦСС загалом подано до ЄСПЛ 554 заяви. Виграно 136 справ, 74 справи пройшли комунікацію і чекають на розгляд по суті, 344 – чекають на комунікацію (в тому числі 11 заяв, підготовлених ще до 2012 року). 43 заяви – про порушення статті 2 Конвенції (право на життя), 312 заяв – статті 3 Конвенції (захист від катувань та поганого поводження), 199 заяв – за іншими статтями Конвенції (5, 6, 8, 10, стаття 1 Першого протоколу та інші). Заяви про порушення п.1 статті 6, які ми продовжуємо подавати, коли до ХПГ з цим звертаються, тут не враховані.

Останні три роки красномовно засвідчили, що загальна парадигма взаємовідносин Української держави з ЄСПЛ суттєво змінюється: найбільш важливим завданням стає виконання рішень ЄСПЛ. Все більше ситуацій порушення права, гарантованого Конвенцією, стають ЄСПЛ нецікавими: з ними все зрозуміло апріорі, вони не містять проблем права, в яких необхідно розібратися, щоб винести рішення. Відповідно, рішення ухвалюються не Палатою ЄСПЛ, а Комітетом з трьох суддів, чи одноосібно, а самі вони стають клоновими. Часто в одному рішенні ЄСПЛ об’єднує декілька справ. Кількість рішень проти України, ухвалених саме Комітетом, стрімко зростає. Сьогодні у пошуковій системі рішень ЄСПЛ hudoc.echr.coe.int міститься 2679 текстів рішень по суті, присуджених Палатою, і 1024 тексти рішень, ухвалених Комітетом. Розгляд Комітетом прискорює процес розгляду рішень, але проблеми з їх виконанням тільки наростають.

Першою такою ситуацією було порушення п. 1 статті 6 щодо невиконання судових рішень, ухвалених  українськими судами. Більше 90% рішень проти України – саме такі. Промучившись з нашою державою більше 15 років, Велика палата ЄСПЛ прийняла 12 жовтня 2017 року цілком ганебне для держави рішенняБурмич та інші проти України. Цим рішенням усі 12 143 подібні справи, які очікували на розгляд, були передані до Комітету міністрів Ради Європи для виконання, а всі нові такі справи так само будуть передаватися для виконання без розгляду по суті.

Наступна за кількістю група клонових рішень стосується п.1 статті 6 внаслідок порушення вимоги розумного строку розгляду справ в суді та статті 13 Конвенції з-за відсутності ефективних засобів юридичного захисту в національних судах. Прикладом може слугувати нещодавно ухвалене рішення ЄСПЛ Нестеренко та інші проти України, в якому об’єднано 4 різні справи. Тут я вперше побачив справу, яку ЄСПЛ розглядав менше року: четвертий заявник надіслав свою заяву 8 січня 2019 року, а рішення винесене 3 жовтня.

Багато які порушення статті 3 Конвенції (загалом на hudoc.echr.coe.int 708 текстів) також цілком зрозумілі ЄСПЛ, і він вже не вдається до їхнього правового аналізу. Це стосується поганих умов утримання під вартою в місцях позбавлення волі (див., наприклад, рішення Лисенко проти України), відсутності адекватної медичної допомоги в місцях позбавлення волі. У 2017 році було винесено одне рішення про відсутність медичної допомоги, у 2018 році – два, а за перші сім місяців 2019 року – 12 рішень у 20 справах. ЄСПЛ вочевидь припинив розглядати такі скарги індивідуально, він ставиться до поганих умови утримання та відсутності належної медичної допомоги в українських в’язницях як до звичайного стану речей (див., наприклад, рішення Солопова проти України). Стандартною також стала констатація порушення процедурних аспектів статті 3 та статті 2 – відсутність ефективного розслідування заяв про катування чи про смерть. ЄСПЛ вже добре знає, що заяви про розслідування злочинів, вчинених державними службовцями, в Україні фактично не розслідують.

Те ж саме відбувається з розглядом заяв за статтею 5 Конвенції, яка захищає право на свободу та особисту недоторканність. До порушень призводить нестримне бажання агентів держави, яких підтримує в цьому велика частина суспільства, посадити за грати якомога більше правопорушників, і одразу після затримання. Правових проблем у цих порушеннях ЄСПЛ не вбачає, він виносить рішення, базуючись на попередніх ключових оцінках. А ситуація з порушеннями статті 5 тільки погіршується, тут ані виконавча влада, ані судова не бажають визнати свої помилки та змінити політику в цьому питанні. Вчорашнє остаточне рішення Апеляційного суду м. Києва про утримання під вартою протягом двох місяців Сергія Пашинського без права внести заставу – обернеться, на мою думку, визнанням порушення статті 5, якщо заява до ЄСПЛ буде подаватися.

То що, будемо чекати виконання сотень рішень ЄСПЛ без розгляду по суті в описаних ситуаціях? До цього йде. Чи, може, все ж таки держава замислиться над викоріненням причин таких порушень статтей 2, 3, 5, 6?

Що ж до недержавних правозахисних організацій, то має змінитися характер роботи тих, хто намагається захистити права людини в ЄСПЛ: мало виграти справу, необхідно домогтися виконання рішення ЄСПЛ державою. Це не означає, що ми маємо уповільнити підготовку заяв до ЄСПЛ чи взагалі відмовитися від них – ні, заяви мають подаватися у всіх випадках порушень прав, гарантованих Конвенцією, наскільки вистачає наших ресурсів. Проте без виконання рішень ЄСПЛ вони будуть ставати все більш ілюзорними і все менше будуть задовольняти заявників. Просто тому, що, окрім виплати суми справедливої сатисфакції, призначеної ЄСПЛ, вони не побачать відновлення порушеного права чи хоча б пом’якшення наслідків цього порушення, а головне для багатьох жертв порушень – притягнення до відповідальності винуватих у цьому державних службовців.

Рекомендувати цей матеріал

коментарі