Новий Процес: кафкіанське покарання за співпрацю з ЄСПЛ

На різних рівнях обговорюється, що слабке виконання рішень ЄСПЛ є головним недоліком всієї системи. Відсутність політичної волі урядів Договірних Сторін Конвенції співпрацювати з ЄСПЛ та Комітетом Міністрів часто вважається однією з ключових причин повільного виконання судових рішень та обмеженого впливу ЄСПЛ на стандарти захист прав людини в Європі. Один із способів забезпечити швидке впровадження Конвенції - це вдатися до дружніх урегулювань, де держава бере на себе відповідальність за очевидне порушення та виплачує відповідну компенсацію. Комітет Міністрів здійснює нагляд за виконанням цих дружніх урегулювань, хоча не завжди досягає максимального ефекту. Нещодавно Суд ввів новий обов’язковий період під час процедури в Страсбурзі, впродовж якого сторони повинні розглянути питання про дружнє врегулювання. Мабуть, Україна є єдиною Договірною стороною Конвенції, яка відмовилася від цієї процедури з причин, обговорених нижче. Дружнє урегулювання є дуже корисним інструментом, особливо у випадках повторних рутинних порушень. Цей блог намагатиметься передати два ключових повідомлення. По-перше, національна політика може зупинити ефективне впровадження прав людини навіть шляхом запобігання дружнім урегулюванням. Можливість національної політики впливати на права людини важко назвати оригінальним явищем, але історія, що відбувається в Україні, задала йому новий поворот. По-друге, те, що Рада Європи має обов’язок реагувати, коли репутація Суду, суддів та їх рішень підриваються.

Кримінальне розслідування дружнього урегулювання

Як я вже зазначив, дружнє урегулювання може бути корисним та ефективним методом вирішення численних та повторюваних порушень Конвенції. Ці порушення почасти є очевидними, і затримка у їх виправленні продовжує непотрібні страждання заявників. Однак, недавні події в Україні демонструють, що, коли уряд вирішує заключити дружнє врегулювання, запобігаючи визнанню очевидного порушення Конвенції, він повинен бути свідомий того, що такі дії можуть призвести до кримінального провадження проти зазначеного уряду. Такий химерний випадок розгулюється по Україні. Усі факти цієї справи взяті з відкритих джерел і провадження в Україні ще досі триває. Як було сказано на початку, увесь процес виглядає як покарання за співпрацю з Європейським судом з прав людини.

Впродовж тривалого часу, невиконання остаточних рішень національних судів розглядалося як структурна проблема прав людини в Україні. В цій категорії справ національні органи не змогли забезпечити виконання національних судових рішень. Таке невиконання означає явне порушення статті 6 (право на справедливий суд), а іноді також призводить до порушення статті 1 Протоколу 1. Таких рішень проти України були тисячі. Рішення Великої палати у справі Бурмич, яке обговорювалося в цьому блозі раніше, стосувалося саме цього питання. ЄСПЛ постійно виявляє порушення в цій категорії справ не лише проти України, пілотні рішення були також прийняті у подібних справах проти Росії та Молдови. І односторонні декларації урядів, що приймають порушення, і дружні врегулювання є звичними у таких випадках.

Справа ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» проти України, здавалося, не є незвичною. У 2013 році вона була надіслана Судом до уряду України як одна з 5000 подібних заяв. У цьому конкретному випадку компанія, яка є частково державною, взяла кредит у компанії-заявника, але не змогла повернути цю його вчасно. Національний суд постановив, що борг повинен бути повернутий, і хоча це рішення було остаточним та виконуваним, воно так ніколи і не виконалося на національному рівні. Заявник подав позов до ЄСПЛ, і ця справа була призначена стати однією з тих багатьох справ, де Суд визнає порушення. Однак у 2015 році уряд вирішив укласти дружнє врегулювання із заявником. Держава виплатила суттєву компенсацію в цьому випадку, але не за межами звичного (близько 2 мільйонів євро). Як результат, Суд закінчив провадження у цій справі. Через кілька років Національне антикорупційне бюро України розпочало розслідування, звинувачуючи урядового уповноваженого, власників компанії-заявника та навіть адвокатів, які представляли цю компанію, у тому, що вони змовилися та "витратили" національні ресурси, прийнявши це дружнє врегулювання. За твердженням бюро, навіть якщо було порушення Конвенції, це не повинно було бути вирішеним шляхом укладення дружнього врегулювання. Схоже, що це розслідування вплинуло на урядову стратегію, оскільки з того часу кількість дружніх урегулювань, укладених Україною, різко впала.

Це створює клопіткий прецедент, який обмежує розсуд національних органів, які справді бажають впровадити Конвенцію про права людини та основоположні свободи, не чекаючи, коли ЄСПЛ винесе рішення у дуже очевидних випадках. У випадку, про який йде мова, держава Україна повинна була б виплатити цю компенсацію так чи інакше, рано чи пізно, а дружнє врегулювання лише зробило процес більш швидким та простим для Суду. Більше того, процедура заощаджує дорогоцінні фінансові ресурси для держави-відповідача, оскільки, у рішенні Суду враховується також тривалість затримки виконання, що призводить до збільшення компенсації для потерпілої сторони.

Раніше зазначалося, що часто у процесі виконання виникають складності, коли внутрішня політика може втручатися в процес виконання судових рішень. Якщо є адміністративна інфраструктура для реалізації, цей політичний процес перетворюється на адміністративний з підвищеною ефективністю. Рада Європи може заохочувати держави запроваджувати адміністративні шляхи виконання та дозволяти політиці обирати стратегію виконання скоріше ніж впливати на виконання конкретних рішень.

ЄСПЛ часто вимагає провести незалежне та оперативне розслідування порушень прав людини, але це, мабуть, перший раз, коли кримінальне розслідування стосується розслідування дотримання прав людини.

Непотрібний тиск на Суд та його суддів

Ще однією цікавою деталлю цієї справи є те, що Антикорупційне бюро намагається встановити зв’язок між цим дружнім врегулюванням та відомим українським юристом, бізнесменом та політиком, який є чоловіком судді, яка зараз здійснює повноваження судді,  обраного від України. Незважаючи на те, що цей зв’язок видається слабким, це створює значний тиск на діяльність чинного судді. Попри те, що суддя Юдківська закінчує свою посаду в Страсбурзі, національний список  кандидатів на посаду нового судді ЄСПЛ, обраного від України, не був ідеальним, і вона може продовжити здійснювати свої в Страсбурзі ще деякий час. Навіть зараз держави і далі намагаються чинити тиск на суддів ЄСПЛ. Деякі з цих ситуацій, що виникають у різних державах-членах Ради Європи, відомі та задокументовані. Спроби чинити тиск на суддів були однією з причин того, що Протокол 14 до Конвенції змінив спосіб обрання суддів. До 2010 року, коли Протокол 14 набув чинності, судді обиралися строком на 6 років з можливістю переобрання одного разу. Кілька разів уряди не висували чинного суддю для переобрання через його незалежне суддівство. Тепер судді обираються на невідновлюваний термін 9 років. Однак, схоже, є й інші способи тиску на чинних суддів. Один із таких методів – можливо, розслідування щодо родичів суддів у справі щодо належного виконання державою своїх зобов’язань з прав людини. Якщо держави зацікавлені у підтримці незалежного законного трибуналу з прав людини, його суддів слід відповідним чином захищати.

Судді покликані часто виносити рішення проти держав їхнього обрання, і їх захист є дуже обмеженим, особливо після закінчення повноважень. Такі гарантії після виходу на пенсію неодноразово обговорювалися, але безрезультатно. Бувають випадки, коли незалежні та критичні судді виявляються безробітними після закінчення строку перебування на посаді в Суді. Хоча Протоколу 14 вдалося обмежити деякі можливості для втручання в роботу Суду, він не усунув усіх. Можна стверджувати, що політична гілка Ради Європи повинна реагувати на спроби тиску на суддів ЄСПЛ.

Переклад з англійської Харківської правозахисної групи. Див. оригінал тут: https://strasbourgobservers.com/2020/01/31/the-new-trial-kafkaesque-punishment-for-cooperation-with-the-ecthr/