MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Сьогодні Міжнародний день пам’яти про геноцид у Руанді

07.04.2020   
ХПГ-інформ
Протягом приблизно ста днів було знищено принаймні 20 % населення країни і 70 % народності тутсі. Цього року відзначається 26-а річниця трагічних подій.

Геноцид у Руанді – масові вбивства у 1994 році представників народности тутсі та поміркованих представників народности хуту, що здійснювалися хуту, які складають етнічну більшість у країні. Це були дії тимчасового уряду, що прийшов до влади в результаті військового перевороту, у яких брали участь представники армії, жандармерії, провладних міліцій, громадських спільнот хуту.

Протягом приблизно 100 днів – з 7 квітня до середини липня – близько мільйона людей загинули, щонайменше 250 000 жінок були зґвалтовані, була зруйнована інфраструктура країни. Знищено принаймні 20 % населення і 70 % тутсі в Руанді.

Черепи жертв у церкві, у якій люди шукали притулку. Тепер тут меморіял (Нтарама, Руанда). Фото: Scott Chacon (джерело: britannica.com)


У перші роки після геноциду більш ніж 120 000 людей були притягнуті до кримінальної відповідальности за участь у вбивствах. Також був розпочатий процес національного примирення, спрямований на відновлення Руанди, а також на забезпечення правосуддя, визначення істини і створення умов для майбутнього миру і безпеки у країні.

Уряд Руанди вжив ряд заходів, спрямований на досягнення мирного співіснування усіх руандійців. Наприклад, у Конституції сказано, що тепер усі руандійці мають рівні права. Також були ухвалені закони, спрямовані на боротьбу з дискримінацією та ідеологією геноциду, що викликає розкол.

Міжнародний день пам’яти про геноцид у Руанді впроваджений Генеральною асамблеєю ООН 23 грудня 2003 року у зв’язку з десятиріччям з початку трагедії і відзначається 7 квітня, починаючи з 2004 року. У Резолюції № A/RES 58/234 Генасамблея зокрема «звертається до всіх держав із закликом діяти відповідно до Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього для забезпечення того, щоб події, подібні до тих, що відбулися в Руанді в 1994 році, більше не повторилися».


Як додаток пропонуємо фрагмент матеріялу адвокатки Правозахисного центру «Меморіял» Марини Агальцової. І хоча стаття – на іншу тему, пропонований уривок стосується трагічних подій у Руанді. Розмова відбувається в Сараєві у 2016 році.

Праворуч сидів Чарльз з Руанди. З вигляду типовий тутсі – під два метри на зріст і дуже худий.

Чарльз – єдиний з родини залишився живий після геноциду. У 1994 році хуту – етнічна група в Руанді – організовано вбивали іншу етнічну групу – тутсі. За три місяці різанини хуту вбили близько мільйона тутсі. І зґвалтували близько 500 тисяч жінок-тутсі.

– Чому не вбили тебе? – запитала я та здивувалася недоладності питання.

– Не встигли. Коли зарізали сім’ю, ватажок місцевих хуту раптом показав на мене пальцем і сказав: «Не чіпайте його. Він буде останнім тутсі, якого вб’ємо. Нехай наші діти запам’ятають, якими були з вигляду ці зрадники». Так я вижив. А за три місяці у громадянській війні виграв Патріотичний фронт і геноцид скінчився.

Чарльз говорив розмірено і майже без емоцій. Французька, на якій велася бесіда, надавала його словами мелодійности й легкости. Сторонньому слухачеві бесіда могла видатися світським базіканням. Але від почутого нудило, у горлі стояв неприємний клубок, а в грудях нило.

– За три місяці хуту вбили 1/11 країни… Як після цього тутсі могли жити поруч із убивцями та ґвалтівниками? – переборовши клубок, запитала я.

– Новий уряд грамотно працював із народною пам’яттю. До геноциду поділ на етнічні групи був скрізь: у пашпортах, у школах, на роботі. Після геноциду уряд скасував поділ на групи. Об’єднання руандійського народу стало національною ідеєю та головним політичним наративом.

Руандійці хотіли правди: як сталося, що за сто днів убили мільйон безневинних людей. Ще вони хотіли знайти тіла вбитих родичів, знайти й засудити злочинців («génocidaires», тобто тих, хто скоїв геноцид).

До 2000 року в Руанді очікували суду 130 тисяч génocidaires. Державним судам потрібно було близько 200 років, щоби «переварити» таку кількість обвинувачених. Тому у країні заснували 12 тисяч неформальних, «трав’яних» судів, які й розбирали справи катів. Сутність цих судів – докопатися до правди й відновити мир. Починаючи з 2004 року, через ці суди пройшло 850 тисяч обвинувачених у геноциді.


Використано зокрема матеріяли сайту ООН

 Поділитися