Права Людини в Україні

http://khpg.org/index.php?id=1597416423


14.08.2020 | Наталка Ковальчук
Погляд

Чому українська пісня заважає російській владі? Або як Кремль знищує українську діаспору в Росії

Сірий Клин. Козаки куреня імені Гетьмана Петра Сагайдачного (фото надане Радіо Свобода істориком Романом Захарченком)
   

Новинні ресурси принесли повідомлення про те, що у Росії вирішили ліквідувати Сибірський центр української культури «Сірий Клин».

Центр знаходиться у місті Омську Російської Федерації. І саме Омський обласний суд зареєстрував заяву управління Мін’юсту РФ щодо ліквідації громадської організації «Сибірський центр української культури «Сірий Клин». Причини ліквідації Центру невідомі. Однак для російської влади не потрібні ні причини, ні приводи, аби прийняти будь-яке негативне рішення, особливо якщо воно стосується національних меншин.

Отже, дещо про «Сірий клин».

Мабуть, не помилюся, коли скажу, що переважна більшість українців вкрай мало знає про життя української діаспори у Росії. Зокрема і про Сірий Клин.

На відміну, скажімо, від Зеленого Клину, про який на теренах сучасної України все таки більше відомо, насамперед завдяки творам українського письменника Івана Багряного.

До речі, про Зелений Клин сьогодні також згадують і в Україні, і в Росії у зв’язку з протестами проти російської влади у Хабаровську. Деякі з кремлівських пропагандистів звинуватили саме українців у заворушеннях і у тому, що вони мають намір створити окрему республіку «Зелений Клин».

Якщо Зелений Клин, де, за даними перепису 1926 року, українці складали майже чверть населення, – це Приамур’я (Хабаровськ, Владивосток, Комсомольськ-на-Амурі, Уссурійськ), то Сірий Клин – неофіційна назва Південно-Західного Сибіру і Північного Казахстану, зокрема, частково території Омської, Новосибірської областей та Алтайського краю.

Ця територія має й іншу назву – Сіра Україна.

Тут, очевидно, свого часу були потужні українські настрої, бо у 1917–1920 роках у Сірому Клині розгорнувся рух за Українську Державну Автономію. А прапор Сірого Клину – синьо-жовте полотнище, на якому з лівого боку міститься сірий трикутник, який символізує гори – характерну особливість того краю.

Ці та деякі інші дані, зокрема про добровільну чи вимушену колонізацію українцями цих територій, можна знайти в Енциклопедії історії України на сайті Інституту національної пам’яті. Звучала свого часу тема Сірого Клину і на Радіо Свобода. Є статті і у вільній енциклопедії Вікіпедії та в інших джерелах.

Українці Сірого Клину і сьогодні намагаються зберегти свою національну ідентичність, не втратити культурного зв’язку з Батьківщиною. Тож в Омську 14 березня 2000 року було зареєстровано Омську регіональну громадську організацію «Сибірський центр української культури „Сірий Клин“». Як свідчать дані про реєстрацію, які є у вільному доступі на відповідних сайтах Росії, засновниками її стали 10 фізичних осіб та одна організація.

Працює український Центр у рамках бюджетної установи культури Омської області «Міжрегіональне національне культурно-спортивне об’єднання „Сибір“» (так званий «Дом Дружбы»).

На офіційній сторінці цього Дому Дружби про центр «Сірий Клин» зазначено, що він служить для збереження і розвитку українського етносу, розвитку соціальних, економічних і культурних зв’язків української діаспори Сибіру з Україною та українськими діаспорами в інших країнах. Завдяки центру було реалізовано проєкт «Збереження української культури у культурному просторі міста Омська».

При Сибірському центрі української культури «Сірий Клин» діють клубні формування для дорослих і молоді: народний хор української пісні «Сірий Клин», юнацький театрально-художній колектив «Цвітень», дитячий ансамбль «Смерічка». Ці колективи стають учасниками масових заходів, які проводяться в Омську, зокрема і в обласному фестивалі української культури «У душі звучать України мотиви».

У центрі відбуваються заходи, присвячені життю і творчості відомих українських письменників і поетів: Івана Франка, Лесі Українки, Олеся Гончара, Тараса Шевченка, Павла Грабовського.

Його активісти намагаються не втрачати зв’язку з Україною. У 2019 році взяли участь у відзначені 205 річниці від дня народження Тараса Шевченка у Львові.

Тобто – жодної політики, ніякого впливу на внутрішні чи зовнішні інтереси Росії. Тільки культосвітня діяльність, спрямована на збереження своєї національної ідентичності.

Але, як виявилося, московській владі заважає навіть українська пісня. І от центр виявився під загрозою закриття.

І це черговий наступ Кремля на українську ідентичність. Він потужною хвилею заливає і саму Україну. Тим більше за правом сильного московська влада розправляється з тими невеликими острівцями українських національних проявів, які ще залишаються в Росії. Досить згадати, як у Москві знищували Бібліотеку української літератури навесні 2018 року. Коли навіть журнал «Барвінок» потрапив у число заборонених видань.

У січні 2010 року рішенням Верховного суду Російської Федерації ліквідовано Федеральну національно-культурно автономію українців Росії, яка існувала з 1998 року під тим приводом, що Федерація «веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію».

Також у 2012 році Верховний суд Росії ухвалив рішення про ліквідацію Об’єднання українців Росії і виключив його з Єдиного держреєстру юридичних осіб.

Черговою жертвою російського свавілля стала національно-культурна організація «Сірий Клин».

Нині у Росії ще працюють деякі українські культурно-просвітницькі організації. Найбільша з них – Національний культурний центр України в Москві. Він проводить не тільки власні заходи, спрямовані на об’єднання українців російської столиці, а й координує діяльність схожих центрів у регіонах РФ у рамках проекту «Діаспора».

На офіційному сайті центру є повідомлення про творче, національно-культурне життя українців Удмуртії, Татарстану, Краснодарського краю, таких великих міст Росії як Мурманськ, Тольятті, Нижньокамськ, Томськ та інших. Тобто всіх тих, хто прагне зберегти свої національні корені чи то у Сірому Клині, чи в Зеленому, чи в Малиновому (Кубань, Ставропольський край), чи в Жовтому (Надволжжя).

Тут підтримують різноманітні заходи, зокрема й фестивалі за участю творчих українців Росії, здійснюють культурно-просвітницькі маршрути по Росії, зокрема за участі Української народної хорової капели, що існує в Москві.

«І в якому б напрямку не тримати шлях російськими просторами – скрізь, де живуть і працюють українці, діти і онуки тих, хто опинився тут з берегів Дніпра та Дністра, з донецьких степів і полтавських левад, провідниками Вам буде задушевна українська пісня і дорогу „наче долю“ Вам простелить рідний серцю кожного українці вишитий рушник», – це слова з того ж таки офіційного сайту Національного культурного центру України у Москві.

Але, схоже, бажання українців пам’ятати про те, що вони є таки українцями, викликає неймовірну злість у московських владців.

І хто знає, чи не виберуть там незабаром чергову жертву, аби тільки знищити ще один острівець України, задушити українську пісню і витерти брудні чоботи об вишитий рушник.

Адже репресії і винищення завжди були традиційною політикою російської влади щодо України і українців.


Рекомендувати цей матеріал