Права Людини в Україні

http://khpg.org/index.php?id=1597906814


20.08.2020 | Наталка Ковальчук
Погляд

Незалежність України у дзеркалі соціології

Київ, 30 листопада 1991 року. Під час агітації в центрі української столиці у переддень Всеукраїнського референдуму за незалежність України (фото: Liu Heung Shing /AP)
   

До 29-ї річниці Незалежності Український інститут Національної пам’яті розпочав інформаційну кампанію до головного свята країни.

Зазначається, що підготовлено серію соціальних плакатів, які мають нагадати, що вже третє десятиліття поспіль ми творимо вільну країну, і що те, якою вона є нині і стане в майбутньому залежить від кожного з нас.

Ці плакати, розроблені українським художником Андрієм Єрмоленком, публікуватимуть у соціальних мережах. Українців заохочують ділитися ними, додавати у тематичні обкладинки свого профілю. Гасло інформаційної кампанії – «Незалежність – це ми!».

А хто ми насправді? Як ставилися і ставимося до незалежності своєї країни впродовж без малого трьох десятиліть?

Певні відповіді на ці питання може дати й соціологія, адже вона, мабуть, найкраще демонструє, як то кажуть, зріз суспільства.

Отже, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України більшістю голосів ухвалила Акт проголошення незалежності.

Це цілком відповідало тодішнім настроям українського суспільства. Адже 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі щодо незалежності України, у якому взяли участь більше 31 мільйона громадян, 90,3 відсотка з них проголосували за відокремлення від СРСР, тобто за незалежність України.

Такі ж настрої українці демонстрували задовго до проведення самого референдуму. Скажімо, за даними з різних джерел, бажання бачити свою країну незалежною зростало. Наприклад, за місяць до цих подій за це готові були проголосувати 64 відсотки виборців, які складали 89 відсотків з тих, хто на той момент визначився, що візьме участь у референдумі.

Минуло десять років. Новий шлях, яким пішла Україна, виявився доволі складним і не обіцяв швидкого благополуччя. Можливо, саме тому після першого десятиріччя настрої українців сягнули критичного мінімуму. За даними соціологічних досліджень Центру Разумкова, у 2003 році лише 46,5 відсотків українців сказали б незалежності «так». 29,8 відсотків віддали перевагу негативній відповіді, а 23,7 – взагалі не визначилися, як би вони проголосували.

Та вже у 2006 році, коли ми відзначали п’ятнадцяту річницю проголошення незалежності, настрої суспільства стали іншими.

Тоді у листопаді, в Києво-Могилянській Академії відбувалася прес-конференція Київського міжнародного інституту соціології (КМІС). Її тема – «Думки і погляди населення України напередодні Референдуму щодо незалежності та через 15 років». Як зазначалося, 70 відсотків виборців, які взяли б участь у голосуванні, на той момент готові були знову проголосувати за незалежність України.

Тобто, проминувши критичний рівень розчарування в обраному шляху, суспільство все ж не повернулося до тієї національної єдності, яку продемонструвало п’ятнадцять років тому – у 1991 році. Звичайно, це пояснювалося й певними внутрішніми причинами.

Однак під час прес-конференції науковці пояснювали такий стан справ також посиленням впливу Росії, збільшенням позитивного ставлення до цієї країни. Тут варто, мабуть, сказати, що спроби Росії впливати на Україну ніколи не припинялися, набуваючи різних форм, з використанням різних засобів. І весь час вони тільки посилювалися.

2011 рік. Двадцять років української незалежності. КМІС у листопаді провів всеукраїнське опитування громадської думки. За його результатами 82,6 % населення України підтримують державну незалежність України. Як зазначалося у звіті, одним з важливих показників стала кількість громадян, які у разі вибору між об’єднанням з Росією в одну державу і збереженням державної незалежності – підтримали збереження незалежності.

Якщо згадати той час, то справді, тодішня влада підтримувала дуже тісні зв’язки з Росією і готова була повністю здати інтереси України.

Все ж 70 відсотків опитаних вважали, що Україна має бути незалежною державою.

Науковці КМІС констатували, що всупереч економічним негараздам та політичним кризам, які переживала Україна, прихильність громадян до незалежності своєї держави збереглася і посилилася.

Треба сказати, що з того часу ставлення українців до своєї країни, як незалежної, завжди залишалося на високому рівні. Показники соціологічних досліджень могли дещо варіюватися у бік зменшення чи збільшення, але ніколи не сягали критичної межі.

Так, після 25 років з часу Референдуму 1991-го 76 відсотків українців знову підтримали б ідею незалежності. Це дані опитувань 2017 року.

Тоді ж, у 2017 році, соціологічною компанією GfK Ukraine на замовлення Центру «Нова Європа» за підтримки Фонду ім. Фрідріха Еберта було проведено дослідження «Українське покоління: цінності та орієнтири». Його респондентами стала молодь у віці від 14 до 29 років. Тобто переважна більшість українців, які вже народилися в незалежній Україні.

У цьому широкому дослідженні порушувалося значне коло питань. Правда, ставлення у молодого покоління щодо незалежності власної країни не з’ясовувалося. Однак чимало позицій опитування були дотичними і можуть дати картину того, як молодь ставиться до своєї країни і як почувається в українському суспільстві.

Ось одна з таких ілюстрацій: відповідаючи на питання щодо національності та мовної ситуації, 95 відсотків молоді назвали себе українцями (на Півдні – 94 %, на Сході – 88%). При цьому громадянство України мали 86 відсотків респондентів. Дехто з молодих людей на Сході та Півдні називали себе українцями попри те, що їхні батьки за національністю росіяни.

І ось ще трішки – і нам буде 30 років. За останні два роки – 2019, 2020 – проводилося чимало соціологічних досліджень громадської думки, у яких також прямо чи опосередковано йшлося, чи не розчаровані українці у своєму виборі.

У 2019 році таке опитування проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з КМІС, фінансово підтримане фондом «Відродження».

На запитання, якби референдум щодо проголошення незалежності відбувся б у серпні 2019 року, 89 відсотків респондентів вибрала б незалежність України.

Також у серпні 2019 року соціологічна група «Рейтинг» відслідковувала динаміку патріотичних настроїв у суспільстві. За даними опитування, 83 відсотки громадян вважають себе патріотами України.

Недавно, у липні нинішнього, 2020 року, Центр Разумкова провів соціологічне опитування щодо соціально-політичної ситуації в Україні.

Хоч у ньому не йшлося, власне, про ставлення українців до незалежності своєї країни на даний момент, та це дослідження – ніби портрет того, якими ми є сьогодні. Воно показує, що нам є куди рухатися і заради чого об’єднуватися.

І дуже гарно вписується в одне з ключових гасел, запропонованих Українським інститутом національної пам’яті до нинішнього Дня Незалежності України: «Ми різні, але єдині!».


Рекомендувати цей матеріал