пошук  
версія для друку
04.12.2001

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЖУРНАЛІСТІВ У 2000 РОЦІ

   

За повідомленням організації “Репортери без кордонів” у 2000 році:
26 журналістів було убито
329 журналістів було заарештовано
510 журналістам загрожували чи переслідували
295 ЗМІ були піддані цензурі
77 журналістів було ув’язнено


Для порівняння, у 1999 році:
36 журналістів було убито
446 журналістів було заарештовано
653 журналістам загрожували чи переслідували
357 ЗМІ були піддані цензурі
85 журналістів було ув’язнено

У 2000 року 26 журналістів було убито при виконанні їхньої роботи чи за свої думки, 329 було заарештовано, 510 журналістам загрожували чи переслідували і 295 ЗМІ стали жертвами цензури. На 4 січня 2001 77 журналістів знаходилося у в’язниці (у порівнянні з 85 на 1 січня 2000) за їхнє бажання вільно займатися своєю професією. Близько до третини населення світу проживає у країнах без будь-якої свободи преси.

77 ЖУРНАЛІСТІВ УВ’ЯЗНЕНО

Більше половини ув’язнених журналістів, знаходиться тільки в чотирьох країнах – Бірмі (у в’язниці 13 журналістів), Китаї (12), Ірані (9) і Ефіопії (9). У Китаї 12 журналістів отримали значні тюремні вироки, звичайно за “контрреволюційну пропаганду” чи “підривну діяльність”. Четверо з них були затримані з часу “Пекінських репресій” навесні 1989. Інший журналіст, Ву Ши Шен з гонконгської “Дейлі Експрес” і агентства новин “Сіньхуа”, були засуджені у 1992 році до довічного ув’язнення.

В Ірані двох журналістів, Гассана Йоссефі Ечкеварі із щомісячника “Іран-й-Фарда”, і Халіла Ростамхані з “Дейлі Ньюс”, імовірно, було засуджено до смерті. Обох звинуватили у приналежності до “мохареб” (борців проти Бога) за написання чи розповсюдження статей, що могли підірвати “національну безпеку”.

В інших країнах багато журналістів були ув’язнені в 2000 році, часто без будь-якого пояснення. У Демократичній Республіці Конго, наприклад, 25 журналістів були затримані у декілька етапів протягом року. У більшості випадків їх було заарештовано однією з дев’яти служб безпеки, що опікуються “національною безпекою”. Декого з них було побито, з ними погано поводилися чи навіть сікли під час їхнього затримання в одній з численних в’язниць Кіншаси чи інших великих міст країни.

На Кубі, де три журналісти– усе ще у в’язниці, 22 члени преси були заарештовані у 2000 році. Вони – частина сотні чи близько того незалежних журналістів, які вважаються органами влади “контрреволюціонерами”, і які залишаються улюбленою мішенню репресій.

Умови утримання деяких в’язнів залишаються сумними. У Бірмі тюремні органи влади відмовили у медичному обслуговуванні декільком журналістам. Сан Сан Нве розпочала свій сьомий рік ув’язнення в її камері, розміром десять квадратних метрів в жіночій секції в’язниці Інсейн в Рангуні. Вона відбуває десятилітній вирок за “поширення інформації, шкідливої для держави”. Влада в’язниці неодноразово відмовлялася від надання їй медичної допомоги, яку вона потребує. Вона страждає від високого кров’яного тиску і інфекції нирки. Ув’язнені в її секції змушені сидіти, схрестивши ноги, на землі зі схиленими головами з 6 ранку кожного дня. Один раз у день, протягом 15 хвилин, ув’язнені приймають “душ”, де їм дозволяється говорити. У Сирії двом ув’язненим журналістам подібним чином відмовляли у медичній допомозі. Нізар Найоуф, який працював для журналів “Аль-Хурійя” і “Аль–Ма’аріфа”, був затриманий ще у 1992 році. Він страждає від серйозних проблем з травленням, зламаного хребта і погіршення зору, і більше не може ходити без милиць. Його стан – результат повторюваного протягом часу ув’язнення катування.

БЛИЗЬКО ДВАДЦЯТИ ЗМІ ПІДДАВАЛИСЯ ЦЕНЗУРІ ЩОМІСЯЦЯ

У 2000 році діяльність близько 300 ЗМІ була піддана цензурі або призупинена, насамперед в Ірані і Туреччині. За один рік іранські суди, очолювані консерваторами, заборонили більше ніж 30 реформістських публікацій. 23 квітня вони наказали призупинити вихід дев’яти щоденних видань (включаючи “Aср-й-Азадеґан” і “Фат”), три щотижневики і двотижневий “Іран-й-Фарда”. У комюніке, виданому офіційним агентством новин, суди підтверджували, що вирішено було закрити ці газети для того, щоб “зменшити занепокоєння людей, керівництва Ісламської республіки і духовенства”. У Туреччині “RTК”, орган влади, який регулює телерадіомовлення, призупинив діяльність десяти радіостанцій і телевізійних каналів загальним обсягом більш ніж на 4200 днів. У більшості випадків ці ЗМІ були звинувачені у “підбурювання до насильства, терору і етнічної дискримінації”. Діяльність однієї стамбульської станції, було припинено на два з половиною роки, головним чином за звинувачення Рауфа Денкташа, президента Турецької Республіки Північного Кіпру (визнаної тільки Туреччиною) у тому, що він має у власності “значну кількість нерухомості на півночі острова” і отримував гроші від “банд, втягнутих у проституцію”.

У Марокко, 2 грудня, міністр культури і зв’язку оголосив “категоричну заборону” трьох щотижневиків, “Ле Джорнал”, “Ассахіфа” і “Демейн” за “підрив державної безпеки”. “Ле Джорнал” і “Ассахіфа” опублікували листа, що належав колишньому опоненту Могамеду Басрі, в якому стверджувалося, що марокканські ліві були втягнуті у спробу державного перевороту у 1972 році проти короля Гассана II, до якої був безпосередньо залучений діючий прем’єр-міністр Абдурахман Юссуфі.

ЖУРНАЛІСТИ, ВЗЯТІ У ЗАРУЧНИКИ

Протягом року кілька журналістів були взяті у заручники збройними повстанськими групами. У Колумбії близько 20 журналістів були викрадені партизанськими рухами, звичайно для того, щоб не дати висвітлювати ведення ними війни у ЗМІ. На Філіппінах, в період між 13 травня і 20 вересня, було захоплено у заручники 25 журналістів на острові Джоло повстанською групою Абу Сайяф. Двох журналістів з французького телеканалу “Франс 2” утримували заручниками більше двох місяців, перш ніж їм вдалося втекти.

Іншим значним звільненням у 2000 році було звільнення 12 червня Брайса Фльото. Після його прибуття у Париж він заявив, що його “утримували різні групи” і “він пережив дуже важкі часи, але його не катували”. Французького фотографа утримували у Чечні з жовтня 1999 року.

ІНТЕРНЕТ ПІД КОНТРОЛЕМ

Хоча Інтернет залишається вагомим знаряддям обходу цензури (наприклад, туніська газета “Халіма”, видавалась “он-лайн” після її заборони в країні), усе більше урядів намагаються встановити системи контролю цих засобів комунікації. Усунення доступу до приватних провайдерів – один із методів, що використовується. Таким чином у Туркменії, у травні 2000, міністр зв’язку припинив дію ліцензій всіх приватних Інтернет-провайдерів за, ніби-то, “порушення закону”. Держава може тепер вивчати сайти і робити деякі сайти недоступними для користувачів Інтернету в країні. Вона також контролює обіг усієї електронної пошти у країні. У Тунісі єдині два провайдери знаходяться в руках сімейства президента чи його близьких друзів.

Китайський суд засудив Куі Ян Чена, головного редактора “он-лайн” журналу “Консультейшенс”, до чотирьох років ув’язнення. Це – найтяжчий вирок винесений “кібердисиденту”. Його утримують з 2 вересня 1999 року. Два інших китайських користувачі Інтернету були затримані без суду. У 2000 році уряд Китаю оприлюднив нові закони, які визнають поширення “підривної” інформації через Інтернет правопорушенням.

В Україні, директор “он-лайн” видання зник на три місяці. 16 вересня, Георгій Ґонґадзе, засновник і головний редактор газети http://www.pravda.com.ua – дуже критичної до уряду – зник, хоча його дружина і дві доньки очікували його додому. Незадовго до зникнення журналіста у листі до прокурора, він повідомив, що його “навмисно залякували, щоб злякати чи покласти край його діяльності”. На своєму сайті він опублікував статті, в яких засуджував корупцію серед деяких вищих посадових осіб України. Обезглавлене тіло, знайдене у листопаді 2000 року у районі Таращі неподалік від Києва, могло належати йому. Результати експертиз усе ще не оприлюднювалися.

ЖУРНАЛІСТИ, ЯКІ СТАЛИ ЖЕРТВАМИ ГРУП ПОВСТАНЦІВ ЧИ МІСЦЕВОЇ МАФІЇ

(Найбільше загиблих у Колумбії, Росії, і Сьєрра-Леоне)

У багатьох країнах безкарність залишається правилом у справах убивств журналістів. Наприклад, у Буркіна-Фасо ті, хто відповідальний за убивство у грудні 1998 року журналіста Норберта Зонго, усе ще не були покарані. Коли члени організації “Репортери без кордонів” планували відвідувати Уагадугу з нагоди другої річниці його смерті, посольство у Парижі відмовилось надати візу членам організації. Втішні новини у цьому відношенні прийшли лише з Аргентини, де після того, як минуло три роки після убивства фотографа Хосе Луїса Кабезаса, відповідальні за це були засуджені до довічного ув’язнення.

З 24 журналістів, убитих за їхню роботу у 2000 році, згідно з інформацією Комітету Захисту Журналістів (КЗЖ), щонайменше 16 були убиті, переважно у тих країнах, де убивці знають, що вони можуть безкарно убивати журналістів. Ця кількість зменшилася з 1999, коли КЗЖ визнав, що 34 журналіста були убиті за їхню роботу, 10 з них у розірваному війною Сьєрра-Леоне.

Хоча війни і громадянські заворушення роблять журналістику небезпечною професією, безкарність породжує ризик, відзначила виконавчий директор КЗЖ Енн Купер. “Якщо люди, які хочуть мовчання преси, знають, що вони не будуть визнані винними, вони скоять убивство – і підуть”,– сказала вона. У декількох справах, таких як справи Георгія Ґонґадзе в Україні і Карлоса Кардосо у Мозамбіку, соціальний протест і громадський тиск на розслідування позначають ерозію безкарності, яка вселяє надію. Але навіть у таких помітних справах, сказала Купер, “організації, метою яких є свобода преси, повинні підтримувати тиск на правосуддя таким чином, щоб усі журналісти могли виконувати свою роботу без страху насильницьких репресій”.

У Колумбії, країні розколотій громадянською війною протягом майже чотирьох десятиліть, дослідження КЗЖ зареєстрували у 2000 році трьох журналістів, убитих за їхню роботу, усі застрілені убивцями. КЗЖ продовжує досліджувати справи чотирьох інших журналістів, убитих у Колумбії, чия смерть торік, можливо, була пов’язана з їхньою професійною діяльністю. Жодних арештів не було зроблено в будь-якій справі. У минулому десятилітті 34 колумбійських журналісти були убиті в результаті їхньої діяльності.

У Росії, іншій країні, де убивці, які убивають журналістів, рідко притягаються до суду, ще три журналісти були убиті в 2000 році: один – взятий заручником і застрелений чеченськими повстанцями, іншого – побили палицею біля його московської квартири, очевидно через його публікації у виданнях, третій – убитий в Чечні при поїздці в автомобілі, який було підірвано.

Триваюча боротьба в Сьєрра-Леоне також забрала трьох журналістів у 2000 році – місцевого репортера у Фрітауні, і двох журналістів міжнародних телеграфних служб, які були піймані повстанцями із засідки. Роком раніше Сьєрра-Леоне була ганебно відома як найсмертоносніша країна у світі для журналістів; 10 загинуло там у 1999 році, більшість з них були вистежені і убиті силами повстанців, розсерджених на них за їхні повідомлення про порушення прав людини.

На думку КЗЖ, можливо, що зниклий журналіст, оператор Білоруського телебачення Дмитро Завадський, був убитий у 2000 році. Завадський зник 7 липня у Мінському аеропорту. Офіційне розслідування, яке проводилось у таємниці, тепер, здається, зупинено.

Наступний перелік – короткий підсумок обставин, що супроводжували смерть кожного з 24 журналістів, убитих за їхню роботу торік.

ЖУРНАЛІСТИ, ВБИТІ У 2000 ЧЕРЕЗ ЇХНЮ РОБОТУ

БАНГЛАДЕШ: 2

Мір Іллайс Хоссейн (Mir Illias Hossain), “Даінік Бір Дарпан”, 15 січня, Джхенайдах.

Хоссейн, 43-літній редактор газети “Даінік Бір Дарпан”, був убитий у південно-західному місті Джхенайдах трьома нападниками. Видання висловлювалося проти войовничої діяльності лівих в регіоні, наводячи докази проти насильства і підштовхуючи до участі в демократичному процесі.

Шамсур Рахман (Shamsur Rahman), “Джанаканта”, 16 липня, Джессоре

Рахман, 43 роки, спеціальний кореспондент національного щоденного видання “Джанаканта” і частий учасник бенгалімовної служби “Бі-Бі-Сі”, був убитий двома озброєними людьми, які увійшли до його офісу і розстріляли його впритул.

Рахман періодично одержував смертельні погрози за його повідомлення про банди злочинців і збройні політичні групи в цьому регіоні. Місцева поліція звинувачувала у підготовці цього вбивства банду контрабандистів. Поліція здійснила ряд арештів, але всі підозрювані були згодом випущені.

БРАЗИЛІЯ: 1

Жежінго Кажужа (Zezinho Cazuza), Радіо “Ксінґи Еф-Ем”, 13 березня, Канінде де Сго Франциско

Кажужа, журналіст із місцевої радіостанції “Ксінґи Еф-Ем” у місті Канінде де Сго Франциско, був застрелений після того, як він залишив вечірку. Кажужа регулярно звинувачував мера, Ґенівалдо Ґаліндо да Сілва, у корупції. Журнал “ISTO” повідомив, що Ґаліндо привселюдно погрожував убити журналіста. Двома днями після убивства поліція заарештувала чоловіка, який сказав, що мер найняв його, щоб убити Кажужа, майже за 1500 американських доларів.

ГАЇТІ: 1

Жан Леопольд Домінік (Jean Leopold Dominique), Радіо “Ханті Інтер”, 3 квітня, Порт-о-Пренс

Домінік, 69 років, власник і директор Радіо “Ханті Інтер”, була застрелена у ранкову годину 3 квітня, коли вона прибула, щоб зробити ранкові новини. Охорона станції також була убита. Домінік була найбільш визначним політичним журналістом Гаїті і давнім захисником свободи висловлювань.

ҐВАТЕМАЛА: 1

Роберто Мартінес (Roberto Martinez), “Пренса Лібре”, 27 квітня, Ґватемала-Сіті

Мартінес, 37 років, фотограф щоденного видання Ґватемала-Сіті “Пренса Лібре”, був убитий, коли приватні охоронці відкрили вогонь по бунтівниках, які протестували проти збільшення плати за проїзд в автобусі. Жінка, що стояла біля Мартінеса, була також убита, і серед людей, які були поранені, також було двоє журналістів. Під час нападу Мартінес і його колеги несли камери й інше професійне обладнання, яке ясно ідентифікувало їх як журналістів.

ІНДІЯ: 1

Прадіп Бхатіа (Pradeep Bhatia), “Зе Хіндустан Таймс”, 10 серпня, Шрінаґар

Бхатіа, 31 рік, фотограф “Зе Хіндустан Таймс”, був одним з більше ніж дюжини людей, убитих під час вибуху бомби в столиці Кашміру, Шринаґарі. Воєнізована група “Хезб-уль Муахедін” узяла на себе відповідальність за вибух, у якому постраждало, принаймні, шість інших журналістів. Більшість з них були на сцені, повідомляючи про бомбу, що вибухнула 15 хвилин раніше.

ІСПАНІЯ: 1

Хосе Луїс Лопес де ла Каль (Jose Luis Lуpez de la Calle), “Ель Mundo”, 7 травня, Андоейн

Лопес де ла Каль, 63 роки, хронікар, член регіонального редакційного комітету і постійний автор Баскського, базованого в Мадриді, щоденного видання “Ель Mundo”, був застрелений біля його будинку у Андоейні. Посадові особи Міністерства внутрішніх справ приписали злочин Баскській сепаратистській збройній організації за незалежність Ескада та Аскатусуна (ETA). Лопес де ла Каль був відвертим критиком насильницької кампанії ЕTА за баскську незалежність і одержував смертельні погрози від цієї групи.

Це убивство було частиною ряду зростаючої кількості насильницьких нападів з боку ЕТА проти цивільного населення. ЗМІ і журналістам регулярно загрожують чи критикують в “чорних списках”, що видаються рухами, близькими до ETA.

КОЛУМБІЯ: 3

Хуан Каміло Рестрепо Ґуерра (Juan Camilo Restrepo Guerra), Радіо “Ґалаксіа Естерео”, 31 жовтня, Севілла

Рестрепо, 26 років, директор суспільної радіостанції, був застрелений, як підозрюється, воєнізованим правим угрупуванням. Державні слідчі повідомили КЗЖ, що журналіст був, очевидно, убитий у відповідь на його гостру критику місцевої адміністрації. Брат Рестрепо, який став свідком убивства, переховується. Місцеве джерело відмовилося подавати інформацію про убивць, сказавши: “Це було б подібно підписанню мого смертного вироку”. Не було зроблено жодного арешту.

Густаво Рафаел Руїз Кантілло (Gustavo Rafael Ruiz Cantillo), Радіо “Ґалейн”, 15 листопада, Півіяй

Руїз, кореспондент регіональної радіостанції Ґалейн, був обстріляний і вбитий двома озброєними особами, коли він перетинав ринкову площу у Півіяй. Колеги сказали, що бандити були членами воєнізованої банди правого спрямування, фінансованої “багатими людьми регіону”. Відповідно до одного з джерел, члени банди сказали Руїзу, який висвітлював політичні, кримінальні і загальні новини, “припинити роботу великого рота”. Не було зроблено жодного арешту.

[Обидва журналісти засуджували корупцію і насильницькі методи воєнізованих груп. Оскільки конфлікт стає більш радикальним, журналісти усе більше і більше розглядаються в якості “військових мішеней” як партизанами, так і угрупованнями, підтримуваними армією.]

Альфредо Абад Лопес ( Alfredo Abad Lуpez), “Ла Воз де ла Селва”, 13 грудня, Флоренсія

Абад, 36-літній директор місцевої радіостанції “Ла Воз де ла Селва” (“Голос джунглів”), був застрелений двома, як підозрюють, воєнізованими бандитами на мотоциклах, коли він прощався зі своєю дружиною зовні їхнього будинку.

Нещодавно Флоренсія стала базою влади воєнізованих антикомуністичних сил, зв’язаних з Об’єднаними Силами Самооборони Колумбії (AUC) Карлоса Кастадо. Не було зроблено жодного арешту.

МОЗАМБІК: 1

Карлос Кардосо (Carlos Cardoso), “Метікал”, 22 листопада, Мапуту

Кардосо, 48 років, редактор щоденного інформаційного факс-бюлетеня “Метікал”, був застрелений. Два убивці, маючи в рухах AK-47, обстріляли його, коли він залишив свій офіс у столиці, Мапуту. Він був відомий за його вагомі повідомлення про політичну корупцію й організовану злочинність у Мозамбіку, країні, яка усе ще відчуває наслідки 17-літньої громадянської війни. Хоча Кардосо співчував керівництву партії FRELIMO, він часто суворо критикував уряд у своїх статтях на перших шпальтах. “Метікал” також повідомив нещодавно про, нібито, порушення у Мозамбікському Комерційному Банку. Хоча уряд Мозамбіку засудив убивство Кардосо і обіцяв повне розслідування, місцеві журналісти говорять, що поліція робить це без бажання.

ПАКИСТАН: 1

Суфі Могаммад Хан (Sufi Mohammad Khan), “Уммат” , 2 травня, Великий Шаді

Хан, 38 років, допитливий репортер з базованого в Карачі щоденного видання “Уммат”, який енергійно висвітлював злочинні дії місцевої мафії, зокрема, торгівлю наркотиками і організовану проституцію, був застрелений, як вважають, торгівцем наркотиків в місті Великий Шаді, південна провінція Сіндх. Як повідомляється, убивця відвідав будинок Хана і попередив його не публікувати більше ніяких історій. 2 травня, після іншого розслідування Хана, яке з’явилося в “Уммат”, убивця перестрів його і відкрив вогонь. Незабаром після цього, убивця здався поліції і зізнався в убивстві. За іншими джерелами, поліція заявила, що вони заарештували трьох убивць, зокрема Айяза Хаттака, сумно відомого торгівця наркотиками.

РОСІЯ: 3

Володимир Яцина, ІТАР – ТАСС, 20 лютого, Чечня

Яцина, 51 рік, фотограф з російського агентства новин ІТАР-ТАСС, був убитий чеченськими бійцями, які взяли його у заручники. Два колишніх заручники сказали, що вони бачили, як чеченські охоронці розстріляли Яцину після того, як він відстав на форсованому марші. Яцину було викрадено 19 липня 1999 року, перед останньою російською воєнною кампанією проти чеченських сепаратистів. Місяцем пізніше, викрадачі зажадали викуп у 2 мільйони американських доларів від його родини; пізніше вони вимагали таку ж суму від ІТАР–ТАСС.

Олександр Єфремов, “Наше врємя”, 12 травня, Чечня

Єфремов, 41 рік, фотокореспондент Західно-Сибірської газети “Наше врємя”, був убитий у Чечні, коли повстанці підірвали військовий джип, у якому він їхав. Після попередніх відряджень Єфремова вітали як переможця за фотоновини про розідраний війною регіон.

Ігор Домніков, “Новая Ґазєта”, 16 липня, Москва

Домніков, 42 роки, репортер і редактор спеціальних проектів для двотижневої московської газети “Новая Ґазєта”, зазнав нападу 12 травня в під’їзді його житлового будинку, отримавши неодноразові удари по голові важким предметом, і був залишений без свідомості в калюжі крові. Він помер 16 липня, після двох місяців перебування у комі. І поліція, і колеги Домнікова були впевнені, що напад був пов’язаний з його професійною діяльністю або діяльністю “Новой Ґазєти”

СОМАЛІ: 1

Ахмед Кафі Аваль (Ahmed Kafi Awale), Радіо Сомалійського народу, 26 січня, Могадішо

Аваль, репортер “Радіо Сомалійського народу”, підконтрольного воєначальнику Гуссейну Могамеду Аідіду, був застрелений під час свого відрядження на ринку Бакара в Могадішо. Випадкова куля вразила Аваля, коли злодії, що втікали від охорони ринку, відкрили вогонь для того, щоб розчистити свій шлях. Три інших особи були вбиті в цьому випадку, а семеро були серйозно поранені.

СЬЄРРА-ЛЕОНЕ: 3

Саоман Контех (Saoman Conteh), “Нью Тебліт”, 8 травня, Фрітаун

Контех, 48 років, журналіст із незалежної щотижневої “Нью Тебліт”, був застрелений під час висвітлення демонстрації біля резиденції лідера Революційного Об’єднаного фронту (РОФ) Фадея Санко у Фрітауні. Охоронці Санко відкрили вогонь по юрбі, що протестувала проти викрадення 3 травня миротворців ООН Революційним Об’єднаним фронтом. Щонайменше 19 осіб були убиті.

Курт Щорк (Kurt Schork), “Рейтерс”, і Міґуел Ґіл Морено де Mora (Miguel Gil Moreno de Mora), “Ассошіейтед Пресс”, 24 травня, вузлова станція Роґбері.

Щорк, 53 роки, ветеран воєнної журналістики, кореспондент агенції “Рейтерс”, і Ґіл Морено, 32 роки, оператор з “Ассошіейтед Пресс Телевіжн Нетворк”, були убиті з засідки повстанцями з Революційного Об’єднаного фронту (РОФ). Журналісти подорожували у двох транспортних засобах із солдатами від Армії Сьєрра-Леоне (АСЛ), коли сили РОФ відкрили вогонь по них на схід від вузлової станції Роґбері, 54 милі від Фрітауну. Ця область недавно була сценою жорстокої боротьби між повстанцями і про-урядовими силами. Чотири солдати АСЛ були також убиті, а два інших журналісти “Рейтерс” були поранені.

УКРАЇНА: 1

Георгій Ґонґадзе, “Українська правда”, 16 вересня, Київ

Ґонґадзе, 31 року, редактор Інтернет-новин “Українська правда” (www.pravda.com.ua), що часто подавали статті, критичні до Президента Леоніда Кучми й інших українських посадових осіб уряду, зник 16 вересня у Києві.

На початку листопада безголовий труп було виявлено неподалік від міста Тараща. Базуючись на прикрасах, знайдених на місці і рентгені руки трупа, який показував старе пошкодження, відповідаюче пошкодженню, завданому Ґонґадзе, його колеги вважають, що тіло насправді належало Гонгадзе.

Наприкінці листопада опозиційний лідер оприлюднив аудіокасету, яка, ніби-то, свідчила про приналежність Кучми і двох високопоставлених посадовців до зникненні журналіста. 29 грудня “Дойче Прессе-Аґентур” повідомив, що німецький судовий аналіз, здається, зв’язував труп із зниклим журналістом. У той час, як український уряд заявляв, що проводиться тест на ДНК, звинувачення, що це була організація прикриття, здається, створюють серйозну політичну загрозу Кучмі.

УРУГВАЙ: 1

Хуліо Сезар Да Роза (Julio Cesar Da Rosa), “Радіо дель Центро”, 24 лютого, Балтазар Брум

Да Роза, власник і редактор незалежної станції “Радіо дель Центро”, був убитий колишнім місцевим посадовцем Кармело Нері Коломбо, який розстріляв журналіста, а потім спрямував зброю на себе. Напад був, очевидно, викликаний натяком Да Роза у ефірі на те, що Коломбо непридатний для балотування на державну посаду.

ФІЛІППІНИ: 2

Вінсент Родригес (Vincent Rodriguez ), “dzMM” Радіо, 23 травня, Сасмуан

Родригес, кореспондент базованої в Манілі радіостанції “dzMM”, був убитий під час відрядження до Сасмуану, коли партизани напали із засідки на караван кораблів, у якому він подорожував. Родригес висвітлював візит урядовців, присвячений проектам розвитку села. “Реболюсйонаріонг Хукбонг Баян” (РХБ), група повстанців, узяла на себе відповідальність за напад, але принесла вибачення за убивство журналіста. Вони сказали, що наміченою ціллю була місцева поліція.

Олімпіо Халапіт-молодший (Olimpio Jalapit), “dxPR” Радіо, 17 листопада, Паґадіан-Сіті

Халапіт, 34 роки, господар ранкової програми на місцевій радіостанції “dxPR”, був застрелений у Паґадіан-Сіті, під час його шляху на зустріч з урядовцем. Він одержував численні смертельні погрози за ці роки. У ранок убивства на його автовідповідачеві було залишено повідомлення: “Я уб’ю тебе сьогодні”. У програмі Халапіта обговорювались вразливі проблеми, такі як політична корупція, незаконні азартні ігри, торгівля наркотиками і збройні сепаратистські рухи у південних Філіппінах.

ШРІ-ЛАНКА: 1

Милваґанам Німалараджан (Mylvaganam Nimalarajan), “Бі-Бі-Сі”, “Віракесарі”, “Равая”, 19 жовтня, Джаффна

Німалараджан давав репортажі з міста Джаффна, що перебувало в облозі, для таміло- і зінгаламовної служб “Бі-Бі-Сі”, таміломовного щоденного видання “Віракесарі” і зінгаламовного щотижневика “Равая”. Він був застрелений пізно ввечері через вікно його студії, де він працював над статтею. Супротивники також кинули гранату у його будинок, серйозно поранивши батьків Німалараджана і його 11-літнього племінника. Убивство було, очевидно, викликане репортажами Німалараджана щодо підтасування бюлетенів і залякування протягом недавніх парламентських виборів.

Усі показники (журналістів убитих, заарештованих, на яких нападали чи яким загрожували) знизилися у порівнянні з 1999 роком. Кількість ув’язнених журналістів у даний час також найнижча протягом останніх років. Кількість країн, у яких свобода преси не існує, стійко зменшується. Тим не менше майже у 20 країнах світу держава продовжує переслідувати журналістів, ув’язнюючи і катуючи їх просто тому, що вони написали, зробили запис чи поширили повідомлення чи результати розслідування, які викликають невдоволення у органів влади. Переважна безкарність стосовно убивств чи арештів журналістів продовжують надзвичайно турбувати.

Покласти кінець цій безкарності – саме таким повинен бути пріоритет наступних кількох років.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори