пошук  
версія для друку
04.12.2001 | Роман Романов

Права людини і європейська інтеграція України.

   

Із часу встановлення своєї державної незалежності Україна задекларувала одним із головних пріоритетів своєї зовнішньої політики – інтеграцію до Європейських та Євроатлантичних структур, що означає набуття членства в Раді Європи, спочатку асоційованого, а потім повноправного членства у Європейському Союзі та широке співробітництво у військово-політичній сфері з Північноатлантичним альянсом (НАТО).

На цей час Україна бере активну участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру". Кількість заходів, що відбуваються за участю України, щороку зростає: щорічні військові навчання "Сі-Бриз", створення спільного українсько-польського миротворчого батальйону, участь у миротворчих місіях НАТО на Балканах тощо. Проте Україна не подавала заявки на вступ до НАТО. Однією з головних причин цього є конституційна норма про позаблоковий статус держави.

Уже більше п’яти років Україна є членом Ради Європи. І це, напевне, стало найскладнішим для нашої держави випробуванням, своєрідним тестом на цивілізованість. За цей час неодноразово Парламентська Асамблея Ради Європи вносила до порядку денного своїх сесій питання про невиконання Україною своїх зобов’язань як держави-члена Ради Європи, що визначені у Висновку №190 Парламентської Асамблеї Ради Європи. Спочатку претензії Ради Європи до України стосувалися виконання смертних вироків, всупереч обіцянкам про їх негайне припинення. Потім виникли питання чесних виборів, проведення референдуму за так званою "народною ініціативою", свободи вираження поглядів, свободи маніфестацій тощо. На вересневій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи знову буде розглянуто питання щодо запровадження санкцій проти України через недотримання нею міжнародно-правових зобов’язань.

Якщо ключовими словами участі держави в Раді Європи є "демократія", "право", "права людини", то Європейський Союз скоріше ототожнюється із такими поняттями як "єдиний ринок", "фінансова система", вільне переміщення людей, товарів і послуг тощо. Саме тому членство у Євросоюзі передбачає наявність певного рівня економічного розвитку, а також уніфікації законодавства із державами-членами ЄС. Отже, шлях до ЄС є тривалим і складним. Більшість держав Центральної та Східної Європи прагнуть приєднатися до Євросоюзу, однак лише кілька з них реально до того наблизилися. Найбільш вірогідним зараз є прийом до ЄС Словенії, Естонії, Польщі, Угорщини і Чехії. Останній саміт лідерів держав-членів ЄС, що пройшов нещодавно у шведському Гетеборзі, дав "зелене світло" розширенню ЄС за рахунок держав Центральної та Східної Європи. Проте очікується, що це може статися не раніше 2004 року. Однак наші західні сусіди – Польща та інші – заявляють, що вони спроможні досягти необхідних для вступу до ЄС показників розвитку держави до кінця 2002 року.

Реалізація задекларованого курсу на вступ до Євросоюзу означає для України проведення значних змін у різних сферах громадського життя. Тим важливим комплексним документом, що визначає пріоритети у проведенні таких змін в Україні із передбаченими термінами їхнього виконання, є Програма інтеграції України до Європейського Союзу. СВіП публікує перші чотири розділи програми, що безпосередньо стосуються захисту прав людини й основних свобод, реформування судочинства та впровадження принципу верховенства права в українську правничу систему. Як свідчить досвід членства України в Раді Європи, наша держава не завжди сумлінно дотримується тих зобов’язань, які вона добровільно бере на себе. Якщо у випадку із Радою Європи існує Моніторинговий Комітет ПАРЄ і сама Парламентська Асамблея, що за допомогою постійного тиску домагається певного прогресу у дотриманні Україною положень Висновку №190, то навряд чи Євросоюз буде діяти таким чином. Отже, цей пресинг має бути створений всередині країни.

Дуже цікавими, зокрема, є підрозділи програми щодо захисту даних про особу та суспільної інформованості. У підготовленій урядом України Програмі констатується, що поточна ситуація в Україні не повною мірою відповідає стандартам Ради Європи та Європейського Союзу щодо захисту персональних даних і до кінця 2001 року мають відбутися значні зміни у цій сфері. Зокрема передбачена передача функцій реєстрації фізичних осіб і видачі документів, що посвідчують особу, від Міністерства внутрішніх справ до Міністерства юстиції. Також має відійти у минуле один із символів радянського минулого – інститут прописки за місцем постійного проживання. В той же час не можна не бачити, що ці зміни можуть призвести до ще більших порушень прав людини. Проект Закону про Державний реєстр фізичних осіб передбачає збирання, зберігання та застосування даних про особу за єдиним універсальним ідентифікаційним кодом. За таких умов створюється система тотального контролю за особистістю, коли можна буде за лічені секунди отримати повну інформацію про будь-яку особу в країні. Заслуговує на увагу рішення Конституційного Суду Німеччини, згідно з яким уведення універсальних особистих ідентифікаційних номерів може створити загрозу для людської гідності, відкриваючи шляхи для контролю за суспільством через зростаючі можливості обміну інформацією між базами даних та збором даних. Конституційний Суд Угорщини також визнав уведення універсальних особистих ідентифікаційних номерів грубим порушенням права на приватність. Варто підкреслити, що в тих країнах, де введені різні види особистих ідентифікаційних номерів, передбачений правовий захист приватності: відомствам забороняється обмінюватися зібраною інформацією про особу без її дозволу, створені інститути незалежного контролю, таких, як Уповноважені з захисту даних тощо.

Серед довгострокових пріоритетів визначено приведення законодавства України у сфері захисту персональних даних у відповідність до норм Ради Європи і Європейського Союзу. Це означає виконання всіх досить жорстких вимог Директиви ЄС 95/46, що забороняє передачу даних про фізичних осіб – громадян держав-членів Євросоюзу до країн, що не мають адекватного рівня захисту персональних даних. Одним із критеріїв є наявність незалежного органу з захисту персональних даних. А в нас уведення такої інституції в проекті Закону України "Про захист персональних даних" викликало спротив силових структур, і після узгодження законопроекту відповідну частину просто викреслили з тексту. Отже, слід сподіватися, що це протиріччя буде подолано і передбачене програмою "створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, структури для здійснення нагляду за дотриманням положень законодавства в цій галузі" буде виконано у повній відповідності до Директиви ЄС.

На мій погляд, не всі положення Програми є в достатній мірі зрозумілими, а передбачені заходи – належним чином конкретизовані. Так, наприклад, у підрозділі щодо суспільної інформованості передбачено "створення єдиної інформаційної системи України" і її подальша інтеграція у світову. Не зовсім зрозуміло, що мається на увазі, яким чином це буде реалізовано і як можна буде оцінити виконання цього положення. В цілому можна погодитися з тим, що українські закони, які регулюють правовідносини в інформаційній сфері, містять положення, які гарантують право на свободу вираження поглядів та вільний доступ до інформації, проте практика їх застосування далеко не завжди їм відповідає. Тому було би добре, якби програма передбачала більше практичних заходів, спрямованих на впровадження тих норм чинного законодавства, що вже існують, тих, які передбачається ухвалити, а також норм міжнародних угод, стороною яких є Україна.

Указ Президента України від 14 вересня 2000 року №1072/2000, яким схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу, передбачає проведення моніторингу виконання передбачених нею заходів. Отже, засоби масової інформації України та неурядові організації могли би допомогти у відстеженні того, наскільки сумлінно органи державної влади України дотримуються положень цієї програми.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори