пошук  
версія для друку
04.12.2001 | Борис Захаров

Тоталітаризм і свобода вираження поглядів у Північній Кореї

   

За угодою союзних держав, СРСР і США розділили Корею на зони військової відповідальності, їх війська повинні були прийняти капітуляцію японських збройних сил на півострові. У якості тимчасової демаркаційної лінії була намічена 38-а паралель. На південь від неї дислокувались війська США, а на північ – війська СРСР. Фактично це був поділ Кореї на сфери впливу між Радянським Союзом та Сполученими Штатами. В результаті утворилися дві держави.

15 серпня 1948 року на південь від 38-ї паралелі була проголошена Корейська республіка. А на півночі 9 вересня 1948 року перша сесія Верховних народних зборів Кореї проголосила створення Корейської Народно-демократичної Республіки (КНДР). Кабінет міністрів КНДР очолив Кім Ір Сен.

Південна Корея пішла західним шляхом розвитку, а у Північній Кореї був встановлений тоталітарний режим.

На думку автора [ Захаров Б. Порівняльний аналіз двох стадій радянського тоталітаризму – класичної та загниваючої. – Харків, ХДІК, 1994 г. – с.12 ], тоталітаризм – це суспільно-політична та культурно-ідеологічна система, що передбачає:

•  Юридично закріплену або фактичну однопартійність [Чернявский Г. Націонал-соціалізм і більшовизм: порівняльний аналіз двох форм тоталітаризму. – Харків: ХДІК, 1993. – С. 58];

•  Ідеологію на озброєнні [Бжезинський З. Великий провал. – Нью-Йорк: IMCA-PRESS, 1992 – С. 85], що проникає в усі сфери життя людини й суспільства.

•  Ідеологічну індоктринацію з використанням усіх сучасних засобів масової інформації (ЗМІ), за якими держава встановила повний контроль.

•  Монополію держави на професійну й економічну діяльність людини.

•  Державний апарат контролю, нагляду і придушення.

•  Масовий державний терор як засіб досягнення цілей.

Північнокорейська модель тоталітарного режиму цілком підпадає під це визначення: трудова партія Кореї – єдина в КНДР; ідеологія Чучхе, що нав’язується усіма ЗМІ країни; адміністративно-командна система керування економікою; силові структури, спрямовані на боротьбу як із "зовнішніми" ворогами, так і з "внутрішніми"; масовий терор тощо.

З 1958 року Північна Корея розпочала реалізацію програми поділу громадян на три основні класи – стрижневий, хитливий і ворожий, що, у свою чергу, поділяються на 51 категорію, хоча Пхеньян ніколи не визнавав це відкрито.

У правовому аспекті на Сході і на Заході режими виявляються по-різному. Основна відмінність східних режимів від західних – відсутність верховенства права.

У нацистській Німеччині були прийняті антилюдські закони, яким підпорядковувалося все суспільство з верху до низу. Законослухняні німці були засуджені на Нюрнбергском процесі, що, на думку Кроніда Любарського [ Любарський К. Історія розвитку правозахисної ідеї. //У зб. Історія і філософія правозахисної діяльності. – М.: "Московська Гельсінкська ], свідчить про пріоритет природного права над позитивним.

У КНДР законодавство абсолютно декларативне. Конституція 1948 року і нова Конституція 1972 року містять низку демократичних статей, виконання яких неможливо за тоталітарного режиму.

Стаття 53 Конституції КНДР 1972 року декларує: "Громадянам гарантується свобода слова, преси, зборів, об’єднань і демонстрацій. Держава гарантує умови для вільної діяльності демократичних політичних партій і громадських організацій".

Проте південнокорейський "Політичний словник" говорить: "Свобода вираження може бути широко гарантована тільки під керівництвом партії і контролем держави". [Політичний словник. – Пхеньян: "Суспільні науки", 1973, с.1306-1307]

Культурологічною основою тоталітаризму є спроба переривання природних культурних традицій і створення на базі культурологічних підмін і фальсифікацій нової, особливої, агресивної субкультури, що претендує на тотальність.

На зміну буддизму, християнству та іншим традиційним для Кореї релігійним і філософським навчанням прийшла ідеологічна система Чучхе. У її основі лежить такий принцип: "Творці історії, так само як і усього світу, і тому природу та суспільство можна змінити руками цих творців... Маси – рушійна сила революції... але вони можуть діяти як творці тільки під керівництвом великого вождя... " [Деякі проблеми виховання у дусі ідей Чучхе].

Культ особистості Кім Ір Сена і, меншою мірою, його сина і спадкоємця Кім Чен Іра є основою індоктринації у Північній Кореї.

У 14 статті Конституції 1948 року сказано: "Всі люди мають право на свободу віросповідання і релігійної діяльності". У новій Конституції додана фраза: "Громадяни мають свободу антирелігійної пропаганди".

У перші роки існування КНДР поступово було зруйновано 2000 церков і 400 храмів, у результаті чого 50 тисяч католиків, 300 тисяч протестантів і мільйони буддистів залишилися без культових споруджень. Зараз стверджують, що в Північній Кореї залишилося 10 тисяч буддистів, 15 тисяч католиків і 10 тисяч віруючих інших християнських церков [ Права людини у Північній Кореї. Реальність уявного раю. - М., 1993.- с.21 ].

Боротьба з релігією – один із ключових аспектів політики і пропаганди правлячої верхівки КНДР.

Умовою встановлення тоталітарного режиму є закрите суспільство, тобто таке суспільство, у якому зв’язки із зовнішнім світом підконтрольні державі, інформація про зовнішній світ проходить крізь призму державної пропаганди, а інформація про внутрішнє становище приховується та фальсифікується. Таким чином, за тоталітарного режиму суспільство ізолюється у часі (фальсифікація історії, переривання культурних традицій) та у просторі (інформаційна ізоляція суспільства від зовнішнього світу і влади від громадян).

Усі публікації, статті та радіопередачі в КНДР візуються із самого початку, щоб не припустити критики політичної системи чи урядової політики. ЗМІ велено діяти виключно як засобам для поширення політики, вказівок партії й уряду. Крім того, радіоприймачі виробництва Північної Кореи приймають тільки державні станції і радіопрограми. Навіть радіоприймачі іноземного виробництва спочатку проходять реєстрацію в Службі безпеки, де піддаються регуляції і настроюються тільки на одну хвилю – Центральної радіомовної станції Північної Кореї. Спецслужби перевіряють шкали усіх радіоприймачів країни раз на три місяці, і якщо пломба порушена, то вважається, що власник приймає радіопередачі Південної Кореї та інших "імперіалістичних" держав. Тоді він може бути покараний, як "ідеологічний правопорушник". Виняток становлять тільки радіоприймачі дипломатів інших країн. При цьому уздовж державних кордонів КНДР встановлені "глушилки".

Так само постають справи із телебаченням, хоча телевізори у сільських районах практично відсутні, у містах, за винятком Пхеньяна, їх теж небагато. Крім невеличкого числа представників елітної групи, населення Північної Кореї абсолютно не має уявлення про події за кордоном. ЗМІ КНДР зосереджені на тому, щоб створити у людей уявлення про становище у світі, яке потрібне владі. Про цей красномовно свідчить той факт, що населення Північної Кореї абсолютно нічого не знало про події у Центральній та Східній Європі наприкінці 80-х років і про возз’єднання Німеччини. Жителі Північної Кореї щиро вірять у легенди про стихійні лиха, що відбуваються виключно у капіталістичних країнах.

Стаття 60 Конституції Північної Кореї проголошує свободу творчості: "Громадяни вільні у заняттях науковою, літературною і творчою діяльністю". Проте при цьому вони не повинні відходити від методу соціалістичного реалізму. А стаття 56 Кримінального кодексу передбачає смертну кару і грошове стягнення з сім’ї страченого за:

1. Наклеп на урядову політику або поширення чуток контрреволюційного толку;

2. Видання, збереження і поширення контрреволюційних публікацій;

3. Складання текстів або поширення листів, призначених для збудження мас протиурядовими настроями.

Державною зрадою громадянина КНДР вважається навіть "надання такої допомоги, як послуги гіда, перекладача, створення комфорту або іншої матеріальної допомоги ворогу або тим іноземним організаціям чи особам, що виступають проти Північної Кореи", за що теж передбачена смертна кара (ст. 52 Кримінального кодексу).

Незважаючи на уривчасті відомості про ситуацію в КНДР, можна зробити висновок що її режим являє собою приклад класичного тоталітаризму із відсутністю всіх громадянських прав і свобод, зокрема свободи вираження поглядів.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори