пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200134
19.12.2001 | Олександр Степаненко, м.Чортків

Подія: Американська трагедія 11 вересня

   

Політична криза, розпочата подіями 11 вересня, може мати настільки глибокі глобальні наслідки, що уникнути їх не вдасться в жодному віддаленому від США куточку земної кулі. Тому, якщо ми вважаємо себе громадянами світу, необхідно говорити про те, що сталося. Говорити, не розраховуючи на відкриття якоїсь панацеї від насильства. Просто від усвідомлення, що такене повинно повторюватись. Просто тому, що "усі ми в одному човні".

Віримо, що єднання думок та зусиль мільйонів небайдужих людей може змінити хід подій. І справді — "дати Світові шанс".

"КАРФАГЕН ПОВИНЕН БУТИ" . ЗБУДОВАНИЙ.

Голівуд справді зіграв з нами злий жарт: дивлячись на те, як вибухають вежі Всесвітнього торгового центру, неможливо було позбутися враження якоїсь циклопічної сцени, грандіозної містифікації, кіномонтажу. Враження несправжності, неможливості того, що сталося, було майже непереборним. Відчуття щойно перегорнутої сторінки історії людства прийшло лише наступного дня .

Тим не менш усвідомити, що ж і чому сталося насправді, потрібно якнайшвидше. І американцям і усім нам. Але американцям в першу чергу, тому що єдина тепер супердержава визначатиме надто багато у подальшому розвитку світових подій. Тому що в коментарях багатьох ЗМІ не можна не помітити численних спрощень, а в висловлюваннях того ж Президента Дж.Буша — готовності до кроків "швидких і ефективних", тобто, скоріш за усе виключно силових. Ефекти від таких кроків можуть бути непередбачуваними. Емоційно зрозуміти їх можна, виправдати потім — складніше. А визначити невидимого ворога, зрозуміти мотиви його дій, уміти їх попередити — справді складно.

Якщо схематично окреслити ситуацію, перед США вимальовується дві перспективи. Перша — пережити трагедію, перебороти жах (до речі, сам латиномовний термін "terror" перекладається саме як "жах"), покарати причетних до трагедії відповідно до національних та міжнародних норм права, а найголовніше — намагатися окреслити нову модель світобудови, яка б зменшувала дієвість причин, що породжують тероризм як явище. Друга перспектива — просто комусь помститися, тобто відповісти насиллям на насилля, і таким чином надати новий імпульс маятникові чергових злочинів і чергових помст. На першому шляху знайдеться робота і для інтелектуалів, і для моралістів, і для правників, і для відповідальних політиків. Для спецслужб також. Зрозуміло, що перший шлях вимагатиме від Америки "дорослої" виваженості, ґрунтовного аналізу ситуації, вірності цивілізаційним нормам, які американці так завзято пропагують. При виборі другого шляху достатньо примітивного образу ворога і команди "яструбів". Решта — додасться автоматично.

То що ж сталося 11 вересня? Тут, здавалося б, оцінка самоочевидна — сталося потворне вбивство багатьох невинних людей, якому не може бути виправдання, якими мотивами не керувалися б вбивці. Теракт позначив черговий (після Чечні, Балкан, Палестини) обвал цивілізаційного поступу та вартостей, здавалося б, уже визнаних усім людством: гуманізму, ненасилля, права, сталого та безпечного розвитку. Правові, політичні та моральні висновки з цієї трагедії людство ще повинно виробити та усвідомити.

Але хто ж вбивця? І які конкретні особи і режими стоять за явищем, що іменують "міжнародним тероризмом"? Фактів поки що майже нема, тоді як газетних кліше — у надлишку. Найпопулярніше — "ісламський екстремізм". Чому саме ісламський? Чи може у сучасному світі бракує прикладів неісламського екстремізму? Чи теза про неминучість конфлікту між християнською та мусульманською культурами вже кінцеве доведена історичним досвідом? В міркуваннях з цього приводу відомого історика А.Тойнбі багато цікавого (і, ясна річ, не личить дилетанту сперечатися з такими метрами), але саме вживання термінів "протистояння цивілізацій", "конфлікт культур", здається мені, щонайменш, не зовсім коректним. Хтось може розцінити ці міркування, як рожевий ідеалізм, і все ж — різні релігії (культури, цивілізації) мають в собі значно більше спільного, аніж протилежного. Не проблема, що означуються ці спільні риси часто різними словесними формулами, адже завжди при цьому проглядається близький зміст.Чому ж контакт між культурами неодмінно повинен носити конфліктний характер? У чому полягає непримиренність вчень Магомета і Христа?

Та й загалом, як на мене, конкретні носії культури крайнє рідко бувають агресивними. Тотальні війни породжуються не культурами, а їхнім хворобливим переродженням в ідеологеми, що людство не раз "проходило" у 20-му столітті. Абсолютно не претендую на академічність цих викладок, але справа, очевидно, у тому, що традиційні великі культури (а також і релігії: однаково християнство, іслам, буддизм, іудаїзм) зберігають в собі багатовіковий історичний досвід, зв’язок з Природою, потужний позитивно заряджений інтуїтивний імпульс. Якби вони містили потенціал агресії у таких хворобливо-збочених формах, про які сьогодні йдеться, то і самі культури і їхні носії-етноси давно б уже самознищилися. Ідеології ж зростають на мотиваціях конкретного історичного періоду, досить часто — на нездорових амбіціях певного класу, нації, або владної верхівки. В них більше ірраціонального, хоча натовп часто вдається переконати у тому, що саме ця "наша"ідеологія є істиною в останній інстанції. Отже, саме там, де відбувається підміна загальнолюдських вартостей, що є основою будь-якої релігії і культури, на черговий амбіційний "-ізм" виростають деспотії.

Насильство властиве людському роду від часів Каїна. Певною мірою можна говорити і про героїзацію насильства, як елемента мужності, лицарської вдачі (згадаймо хоча б Гомерове: "Гнев, богиня, воспой Ахиллеса, Пелеева сына" — російський переклад Гнедича). Але ніколи до 20-го століття насильство не було настільки сліпим, тотальним, технологізованим, спрямованим на мирних людей, на цілі нації. Більш того, не що-небудь інше, а саме культура завжди створювала систему своєрідних табу, які утримують агресію в межах, що не загрожують продовженню роду людського.


Культури не воюють. Просто інколи зовнішню, знакову, чуттєво-емоційну атрибутику культури, або ж релігії використовують конкретні "вожді" народів для розпалення агресивної ксенофобії, і в кінцевому результаті — для утвердження владних та загарбницьких амбіцій. В кожній з релігій гуманістичний ідеал є визначальним. Кожній — властиво зачудування величчю і гармонією світу, як Божого задуму. Тому релігійна людина не може бути вбивцею. Воюють дикуни — із значно примітивніших мотивацій: за рабів, за "сфери національних інтересів", за надприбутки, нафту врешті-решт. Бог тут явно не винен. Вбивають хворобливі фанатики, осліплені ідеологією, окрім якої у них нема нічого. Початково агресивним є невігластво, і не має жодного значення, вимахує воно в бою тим чи іншим релігійним символом, або ні.

Тому й варто відразу облишити посилання на "релігійний екстремізм" при тлумаченні причин сучасного міжнародного тероризму.

Що ж тоді сталося у 20-у столітті з людством, яких деформацій і чому зазнала свідомість "цивілізованої" людини, чому стали можливі Голокост, братовбивча "романтика громадянської війни", ГУЛАГ, бомбардування Дрездена та Хіросими, теракти в Палестині, і тепер — в Америці?

Відчуття втрати пропорцій сучасною цивілізацією, її чисто ілюзорної стабільності та сили, можливо, найгостріше вловлюють письменники та поети. "Усі ми живемо в полоні хибних уявлень та клопотів. і якщо не почнемо займатися реальним станом Світу, історія нам цього не вибачить",— вважає чеський літератор Іван Кліма. Для більшості ж обивателів сучасність просто сповнена незрозумілих парадоксів. Чому матеріально багате та "освічене" людство не стало автоматично духовно багатим та гуманним? Чому настільки загрозливим виявився темп наукового розвитку у відриві від пошуку морально-етичного? Чому новітні технології в руках недемократичних суспільств із блага перетворилися на інструмент самознищення? Чому урбанізована свідомість вкупі з сучасними інформаційними можливостями викликала навалу уніфікованої ерзац-культури (а від тоталітаризму в культурі — чи далеко до тоталітаризму в суспільстві загалом?) Чому революційне зло в ім’я майбутнього добра і справедливості, як правило, і майбутнє наповнює тільки злом? Обиватель задумується над цими парадоксами після гірких уроків історії. Політик – часто не рахується і з тими уроками. Та ще коли "науково-технічний геній" 20-го століття тільки спинався на ноги, коли лунало "мы наш, мы новый мир построим", поети передрікали майбутнє рокове сп’яніння людства від небувалих технічних та реформаторських можливостей і кризу дегуманізації (нібито усе просто і закономірно: набуває рис культу ставлення до речей, технологій, грошей, порожнього абсолютизованого знання, революційних та політичних ілюзій — девальвується Людина. збільшується її відрив від чогось цілісного, самодостатнього, чим є Бог та Природа. тиражування усього і вся девальвує саме поняття унікальності — і унікальності життя в тому числі). Майже забутий нами М.Волошин іще на початку століття у розгвалтованому революціями Криму писав: "Ступени каждой в области познанья ответствует такая же ступень самоотказа: доля вещества должна уравновеситься любовью" (його поему "Путями Каина", нажаль, тут неможливо дати, як суцільну велику цитату).

Отже, тепер не в останню чергу витоками для глобального сплеску насильства можна вважати варварську спокусу силоміць і водночас переробити світ (разом із ближнім своїм) у відповідності до власних примх, намагання взяти від Землі більше, ніж це можливо і потрібно, та ще — втрату сакрального ставлення до людського життя. Якого вповні не збагнути нікому, яке дається Богом один раз, і ніхто, ні за яких обставин не вправі цього життя відбирати. У дикості коріниться насильство, ніяк не в культурах. Сучасний варвар (неандерталець з комп’ютером) небезпечний тим, що легко привласнює собі зовнішню атрибутику культур та озброюється досягненнями технічного прогресу. І причини дегуманізації світового суспільства (разом з усіма проявами цього явища, у тому числі з тероризмом) — насамперед світоглядного порядку, вони — у деформаціях цивілізаційного розвитку в 20-у столітті. Сучасне людство гостро потребує переосмислення погляду на себе і Природу та ґрунтовної зміни власного способу життя.

Зрозуміло, мої міркування є досить таки загальними і вельми не новими (приміром, думка про те, що подібно до фатальних хвороб тіла існує хворобливий спосіб життя, у тому числі суспільного, висловлювалась іще, здається, Демокрітом за п’ять століть до народження Христа).

Але що ж має протипоставити сваволі терористів сьогоднішній цивілізований світ? Слід думати, боротьба з конкретними терористами — то справа служб безпеки, спецназу та поліції. Якщо в ході трагедії 11 вересня зловмисникам вдалося одночасно вкрасти десять літаків і жоден з випадків викрадення не був попереджений, сам собою напрошується висновок, що якась із перелічених структур елементарно не відпрацьовує витрачені на неї гроші платників податків. На питання, чи може бути визнаною за метод боротьби з тероризмом застосування суто воєнних методів, як мені здається, достатньо інформації дає досвід палестинської кризи (ракетні обстріли ізраїльтянами арабських селищ у відповідь на черговий теракт лише додають аргументів прихильникам терору). У США колосальні військові можливості, але не дай Боже їм бути задіяними проти мусульман у той спосіб, як це було, приміром в Сербії.

Але ж, зрозуміло, ув’язнити певну кількість терористів — то ще не означає подолати тероризм, як такий Сучасний тероризм, порівняно з тероризмом часів Брута чи народовольців — то багатоголовий змій. Ні для кого не секрет, що в терористів 20-го століття є рахунки в міжнародних банках, тренувальні бази найманців, сучасні засоби комунікації, сучасна зброя, політичне лобі (і ймовірно, не лише в урядах так званих "країн-ізгоїв" — цікавий термін, чи не так? — а й у колах цілком респектабельних політиків). Можливо, є й свої люди в спецслужбах і розвідках. В терористів велика армія співчуваючих їм людей — з числа тих, хто постійно голодує, чиї діти помирають через відсутність елементарної медичної допомоги, хто позбавлений можливості отримувати нормальну освіту, хто бачить, як за безцінь вивозиться національне багатство у країни "золотого мільярду". Чим виправдані існуючі колосальні диспропорції економічного та гуманітарного розвитку ? Хтозна, чи далеко ще та Богом покладена межа терпіння і чи не чекає людство глобальний вибух гніву "ізгоїв" ?

Чому так сталося? Чому подвійний стандарт пронизав усі сфери політики? Перед телекамерами декларуються вартості гуманізму, верховенства права, сталого розвитку, справедливості, тоді як дійсними мотиваціями є надприбутки, наркотики усіх видів, владні інтриги, новий поділ світу на сфери впливу, інші неблаговидні речі.Чи не час перекрити канали, що живлять злочинний бізнес та терор? Нема потреби громити банки, ані розпускати ЦРУ, що виплекало феномен бін Ладена — варто лишень змусити їх працювати проти будь-якого тероризму, а не лише проти тероризму чужого. Можливо, досить вже продавати зброю і небезпечні технології за логікою вседозволеності прибутку? Хіба не важливо, у які руки ця зброя попаде? Сьогодні втратили міру у смакуванні кривавих видовищ кінорежисери Голівуду — що за цим? Звичність, майже буденність вбивств на екрані робить майже буденним і справжнє вбивство. "Ефектні", "майстерно зроблені" сцени віртуального насильства прокладають стежку "майстерно виконаним" терактам з тисячами реальних жертв.

Час настійливо вимагає нового рівня всеохоплюючої самоорганізації світового співтовариства, з тим аби витримувати нові темпи розвитку і протистояти новим викликам.Одному з них — глобальному сплеску насильства повинні бути протипоставлені відповідні за масштабом зусилля. Зусилля в основі своїй — творчі, не руйнівні.Зусилля Об’єднаних Націй і структур, згуртованих розумінням того, що немає "наших" або "чужих", "червоних" або "нацистських" (чеченських, українських, польських. і т. ін.) терористів. Є просто терористи, діям яких не може бути виправдання. Є зло, безвідносно до того, вписується воно в чиїсь національні симпатії, міфи, геополітичні пасьянси, або не вписується. Є зло, породжене не ісламом, не ідеєю соціальної рівності, не особливостями будь-якої національної психології, або культури. Просто зло, що, подібно до злоякісної пухлини, виросло в наш час, у домі нашої цивілізації. Наше зло.

Але ж в своєму домі не воюють. Свій дім відбудовують у відповідності до загроз, перед якими він повинен вистояти. Саме так, "Карфаген повинен бути. збудований".Помилки у назві статті нема. Нехай лише вибачить мені римський сенатор Катон вільне поводження з його крилатою фразою. А читач — розміри статті.


Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори