пошук  
версія для друку
Діяльність › Кампанії
19.12.2001 | Євген Захаров, Харківська правозахисна група

Проти катувань

   

4-15 листопада Комітет ООН проти катувань розглянув четверту періодичну доповідь України про виконання Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Контрольний механізм ООН передбачає, що всі країни-учасниці Конвенції ООН проти катувань зобов’язані кожні чотири роки звітувати про заходи, які мають запобігати катуванням - змінювати законодавство, переглядати практику, гуманізувати систему виконання покарань тощо. На жаль, четверта періодична доповідь була підготовлена державними органами в парадному стилі, в ній навіть не зазначалися проблеми, які існують в Україні в цій сфері, зате багаторазово стверджувалося, що Україна неухильно дотримується політики пріоритетів інтересів особистості. Тому коментувати четверту періодичну доповідь важко, замість цього Харківська правозахисна група підготувала звіт, у якому даний незалежний аналіз дотримання положень Конвенції ООН проти катувань.

Варто зауважити, що четверта періодична доповідь й інші подібні документи готуються державними органами без участі громадськості, не публікуються і не обговорюються. На нашу думку, процес звітування держави перед контрольними інституціями ООН, Ради Європи й інших міжнародних інституцій обов’язково має бути публічним.

Звіт підготовлено на підставі отриманої нами офіційної інформації, аналізу українського законодавства, досвіду роботи ХПГ з надання допомоги громадянам, чиї права порушені, повідомлень неурядових організацій України (Севастопольської та Вінницької правозахисних груп, регіональних відділень асоціації "Зелений світ", Донецького і Львівського "Меморіалу", Луганського суспільного комітету захисту конституційних прав і свобод громадян, Луганського відділення Комітету виборців України, Комітету "Гельсінкі-90", Української секції Міжнародного суспільства прав людини, регіональних відділень Союзу солдатських матерів України й інших організацій) і публікацій у пресі про факти катувань і жорстокого поводження з особами, підозрюваними у вчиненні злочину, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також військовослужбовцями, біженцями й іншими особами. Огляд цих джерел інформації приведено у додатку до звіту, виданому окремою 272-сторінковою книгою "Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань". ХПГ надіслала звіт російською і англійською мовами та додаток до нього до Комітету ООН проти катувань й інші міжнародні правозахисні інституції, які вивчають проблему застосування катувань.

Для того, щоби дати огляд міжнародних механізмів запобігання катуванням і продемонструвати їхню дію на прикладі України, ХПГ підготувала ще одну книгу - "Проти катувань. Міжнародні механізми запобігання катуванням і жорстокому поводженню", в якій надруковані Європейська конвенція захисту прав людини та основних свобод та Протоколи до неї, матеріали щодо звернення до Європейського суду з прав людини, Європейська конвенція запобігання катуванням та нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Конвенцію ООН проти катувань, третю періодичну доповідь України 1997 року і матеріали її обговорення в Комітеті проти катувань, коментарі до неї, підготовлені "Міжнародною Амністією" та українськими правозахисними організаціями, четверту періодичну доповідь України.

Для висвітлення проблеми застосування катувань в Україні напередодні розгляду четвертої періодичної доповіді в Женеві ХПГ разом з Інформаційним офісом Ради Європи в Україні організувала і провела в Києві 17-18 жовтня семінар "Європейські стандарти стосовно запобігання катуванням і жорстокому поводженню та вдосконалення українського законодавства". Цей захід фінансувався Директоратом з прав людини Ради Європи та Національним фондом підтримки демократії (США). В семінарі взяли участь представник Директорату Тетяна Термачіч та експерт Ради Європи багаторічний співробітник Європейського Комітету запобігання катуванням Марк Келлі. 19 жовтня ХПГ провела прес-конференцію в Інформаційному прес-центрі IREX ПроМедіа, присвячену проблемі застосування катувань в Україні.

У конференції взяли участь 4 іноземця (два представника Ради Європи, представники посольств США та Франції) та 88 громадян України, представників державних і недержавних інституцій. 46 з них - правники, серед них 13 викладачів юридичних ВНЗ (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Академія СБУ, Університет внутрішніх справ, Інститут адвокатури при Київському університеті імені Тараса Шевченка, Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Інститут правничих студій), 3 працівника Академії правових наук і 7 адвокатів. 18 учасників - держслужбовці, серед них 7 представників міністерства юстиції України, 3 - СБУ, 2 - апарату Уповноваженого з прав людини, по 1-му представнику від Адміністрації Президента, Міністерства оборони, МВС, Генеральної прокуратури, Департаменту з питань виконання покарань, Головної податкової інспекції. 37 учасників - активісти неурядових правозахисних організацій, 16 - журналісти, в тому числі представники журналу "Право України", журналу "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі" та газети "Юридичний вісник України".

Кожний учасник семінару отримав інформаційні матеріали, зазначені вище.

Семінар почався з виступу Тетяти Термачіч, яка зазначила актуальність теми, що розглядається, і важливість зусиль неурядових організацій, спрямованих на збір, оприлюднення і аналіз даних про застосування катувань в Україні. Темі співробітництву України з Радою Європи була присвячена доповідь директора Інформаційного офісу Ради Європи в Україні Олександра Павличенка. Різні аспекти діяльності Європейського Комітету запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню були висвітлені в доповідях Марка Келлі та Володимира Євінтова, віце-президента Комітету, доктора юридичних наук. Марк Келлі наголосив на тому, що українська держава не дала згоди на публікацію жодного з трьох звітів Комітету про візити в Україну в 1998, 1999, 2000 роках. Така позиція держави, зауважив пан Келлі, псує її репутацію в Європі й підсилює негативне ставлення до України, як до країни, яка не хоче досягти прогресу в галузі прав людини. В іншій доповіді Марк Келлі дав огляд практики європейського суду з прав людини по статті 3 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод, яка захищає свободу від катувань та жорстокого поводження. Судовій практиці по статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) були присвячені доповіді виконавчого директора Севастопольської правозахисної групи Романа Романова та головного редактора журналу "Практика Європейського суду з прав людини. рішення. Коментарі" кандидата юридичних наук Юрія Зайцева. Доцент Національної юридичної академії кандидат юридичних наук Олександр Толочко розповів про напрямки вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Він звернув увагу присутніх на те, що право на доступ затриманого до лікаря в законодавстві навіть не згадується, і законопроекти, що готуються також не містять відповідних норм. Євген Захаров зробив короткий огляд Конвенції ООН проти катувань та її виконання в Україні.

Учасники семінару були солідарні в тому, що проблема застосування катувань потребує пильної уваги як державних органів, так і суспільства, що необхідні зміни в законодавстві і практиці, зокрема, введення незалежного органу для розслідування скарг на застосування катувань, законодавча заборона проведення допиту затриманих без адвоката і використання судом зізнання, отриманих за допомогою катування, як доказів та інші.

ПЛ друкує резюме звіту, підготовленого ХПГ, та попередню версію документу "Висновки і рекомендації Комітету ООН проти катувань", який був прийнятий Комітетом 21 листопада. В повному обсязі звіт ХПГ і матеріали обговорення четвертої періодичної доповіді України в Женеві 14-15 листопада ми плануємо надрукувати у другому виданні книги "Проти катувань. Міжнародні механізми запобігання катуванням та жорстокому поводженню".

КАТУВАННЯ В УКРАЇНІ: ЖОРСТОКО Й КОЖНОГО ДНЯ

З часу розгляду третьої періодичної доповіді в квітні 1997 р. в Україні відбувся ряд позитивних змін. Конституційним судом визнано, що страта суперечить Конституції, замість неї введено довічне ув’язнення. Катування визначене як окремий склад злочину в новому Кримінальному кодексі України, що вступив в силу з 1 вересня 2001 р. Новий Кримінальний кодекс розширив застосування санкцій, не пов’язаних з позбавленням волі, що дозволяє сподіватися на зменшення кількості ув’язнених у майбутньому. Зусиллями правозахисних організацій проблема катувань і жорстокого поводження стала привертати значно більшу увагу засобів масової інформації, особливо "Дзеркала тижня" й "Кієвських вєдомостєй" .

У той же час не можна не бачити, що повідомлення про катування в Україні під час дізнання і попереднього слідства учащаються, а дії міліції стають більш жорстокими. Відомі факти смерті в результаті катувань. Як і раніше відсутня система незалежного розслідування скарг на жорстокі дії працівників органів внутрішніх справ. Службові розслідування проводяться тим же відомством - МВС, і їх важко назвати безсторонніми й ефективними, домогтися ж порушення кримінальної справи прокуратурою украй важко. Судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів ніяк не можна визнати ефективним, а громадський контроль, як і раніше, залишається дуже слабким.

На жаль, часто жорстоке поводження і застосування катувань, які забороняються статтею 28 Конституції України, залишаються безкарними чи, що ще гірше, сприймаються як норма.

Такими порушеннями статті 28 Конституції України й Конвенції проти катувань, що мають систематичний, масовий характер, є, на наш погляд:

катування і жорстоке, нелюдське поводження з особами, підозрюваними в здійсненні злочину, в період проведення дізнання і попереднього слідства;

умови утримання в слідчих ізоляторах (СІЗО), ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ) і деяких установах виконання покарань (УВП);

так звані нестатутні відносини в армії ("дідівщина"), коли старослужбовці знущаються із солдатів першого року служби і принижують їх.

Харківська правозахисна група підготувала коментар до четвертого періодичного звіту і додаток до нього - 272-сторінкову книгу, де даний огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань. Наведені дані про 174 конфлікти під час дізнання і досудового слідства, у яких, на наш погляд, дії співробітників міліції можна кваліфікувати як застосування катувань, причому в 26 випадках катування привели до смерті підозрюваних, і дані про 27 конфліктів, дії міліції в яких можна кваліфікувати як жорстоке і нелюдське поводження. Найчастіше недозволені методи для "добування" визнань застосовуються на стадії дізнання, ще до пред’явлення обвинувачення. Домогтися покарання працівників міліції за незаконні дії дуже важко. В описаних 202 випадках вдалося домогтися осуду винних тільки в найбільш голосних і очевидних ситуаціях, при цьому тільки 17 працівників міліції були позбавлені волі, практично усі по статті 166 КК "Перевищення влади чи службових повноважень". За заявою Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової, за 11 місяців 2000 р. Львівська обласна прокуратура порушила 14 кримінальних справ із приводу застосування катувань до ув’язнених, однак до суду дійшло тільки 7 таких справ. Зате 129 скарг на протиправні дії працівників міліції залишилися без відповіді. А в Харківській області до обласного управління МВС в 2000-му році було подано 575 таких скарг, 50 з них знайшли своє повне підтвердження, 102 - часткове, до дисциплінарної відповідальності притягнуто 76 співробітників, засуджено за посадові злочини 3 особи.

На нашу думку, ситуацію на краще змінили би законодавчі заборони проводити допити затриманих і арештованих без участі захисника та використання судом в якості доказів зізнання, дані внаслідок катування.

Залишається дуже гострою проблема переповненості СІЗО і деяких УВП, хоча будуються нові СІЗО і вводяться в експлуатацію нові камери. Дані за станом на 1 січня 2001 р., приведені тодішнім начальником Державного департаменту з питань виконання покарань Іваном Штанько, такі: у 180 установах Департаменту містилося 222,3 тис. чоловік, у тому числі в 128 установах виконання покарань - 171 тис. засуджених, у 11 колоніях для неповнолітніх - 3,3 тис. підлітків, у 32 СІЗО - 46,2 тис. осіб й у 8 лікувально-трудових профілакторіях - 1,8 тис. чоловік. Однак, поки що кількість засуджених, що надходять щорічно в установи виконання покарань, значно перевищує кількість вивільнюваних, і не допомагають навіть амністії, у ході яких звільняється щорічно в середньому 35 тис. чоловік. Так, наприклад, у 1999 р. було позбавлено волі 83 399 чоловік, а звільнилося 60,2 тис. чоловік. Число осіб, термін покарання яких менш ніж три роки, складав усі ці роки близько 59%. Поки що репресивний характер кримінально-правової політики в цілому зберігається. Недарма кількість виправдувальних вироків усі ці роки стійко тримається на рівні 0,33-0,35%, і, як і раніше, частка засуджених на термін до 3 років, що містяться в УВП, складає близько 30% від загального числа тих, що відбувають покарання. Іншою причиною жорстоких умов утримання позбавлених волі є катастрофічно недостатнє фінансування, особливо якщо врахувати, що кількість персоналу СІЗО й УВП не може бути менше третини від кількості позбавлених волі. Вартість утримання одного в’язня приблизно складала у 1998 р. 70 грн. на місяць, в 1999 р. - 78 грн. на місяць, в 2000 г. - 77 грн. на місяць, в 2001 г. - 115 грн. на місяць. Проте існуючі об’єктивні причини жорстоких умов утримання не можуть бути визнані як виправдання такої ситуації.

Хоча установи виконання покарань стали більш відкритими, ніж раніше, кримінально-виконавча система залишається все ж таки загалом закритою. Наприклад, з засудженими важко поспілкуватися віч-на-віч. І коли отримуєш скарги на жорстоке поводження з засудженими з того чи іншого УВП, важко зрозуміти, що саме відбулося. Звернення до керівництва Департаменту з питань виконання покарань результатів не дає: звичайно "факти не підтверджуються", а у автора листа неприємності посилюються. Необхідно ввести інспектування таких УВП комісіями, до яких разом з працівниками Департаменту, прокуратури і апарату Уповноваженого ВР з прав людини входили б члени недержавних правозахисних організацій.

Як і раніше, гострою є й проблема "дідівщини". Хоча, за нашими спостереженнями, випадків нестатутних відносин усе-таки стало менше. Про це неодноразово писалося й у пресі. Так, наприклад, за словами начальника Головного управління виховної роботи міністерства оборони Олексія Проценко, з 1995 р. по 2000 р. число злочинів, пов’язаних з нестатутними відносинами, знизилося на 69%. На наш погляд, поліпшення ситуації сталося насамперед внаслідок принципової позиції Міністерства оборони, що уважно розслідує всі скарги, активно і доброзичливо співробітничає з правозахисними організаціями, зокрема, з регіональними відділеннями Союзу солдатських матерів. Представники громадських організацій можуть відвідувати військові частини, зустрічатися із солдатами, командирами, проводити опитування і т.д. Словом, керівництво Міністерства оборони не замовчує проблеми, а прагне їх обговорювати. Про такий рівень відкритості в кримінально-виконавчій системі можна тільки мріяти.

А ось органи прокуратури не поспішають повідомляти про свої успіхи в нагляду за законністю дій правоохоронних органів. Так, на наш запит до Генеральної прокуратури про кількість працівників органів внутрішніх справ, які були засуджені за статтями 166 та 175 КК України 1960 року,нас чемно відправили за відповіддю до Міністерства юстиції. Більшість обласних прокуратур на запити стосовно кількості скарг на незаконні дії працівників органів внутрішніх справ в 1998 - 2000 pp. і першій половині 2001 р., кількість задоволених скарг і кількість працівників, яких було притягнуто в зв’язку з цим до дисциплінарної відповідальності взагалі не відповіли, грубо порушуючи закон "Про інформацію". А прокуратури Севастополя і АРК відповіли, що ця інформація не розголошується, оскільки має гриф "Для службового користування". Отже, дані про те, які правопорушення скоюють працівники міліції - за наші кошти! - становлять таємницю, що охороняється законодавством. Цікаво, що більшість обласних управлінь МВС, на відміну від прокуратури, на ці питання таки відповіло. Вимальовується цікава картина, яка заслуговує на окрему публікацію. Взагалі, складається враження, що нове керівництво МВС дійсно хоче змінити ганебну ситуацію з застосуванням катувань на краще. Про це, зокрема, свідчить спільний квітневий наказ МВС та Департаменту з питань виконання покарань про заходи щодо контролю за дотриманням законності. Проте, зазначимо, необхідний контроль з боку незалежного органу. Прокуратура, вочевидь, ці функції сьогодні виконує погано.

Для виправлення ситуації необхідна зміна діючого законодавства і правозастосовчої практики:

уточнити кваліфікацію катування в КК України відповідно до визначення катування, даного в ст.1 Конвенції ООН проти катувань;

домогтися того, щоб усі затримані особи інформувалися про їхні права, у тому числі право оскаржити жорстоке поводження;

забезпечити негайне повідомлення близьким про затримання;

законодавчо заборонити допитувати затриманих і заарештованих без участі адвоката;

законодавчо обмежити підстави для попереднього затримання;

законодавчо обмежити терміни перебування під вартою на всіх стадіях розслідування і судового процесу, зокрема, знизити максимальний термін попереднього ув’язнення з 18 до 9 місяців і обмежити сумарний час перебування під вартою у період слідства і суду до двох років, після чого перебування під вартою повинно бути замінене на інший запобіжний захід, який не припускає позбавлення волі;

законодавчо заборонити суду використовувати як доказ зізнання, зроблені під катуваннями;

прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс, який забезпечує право на захист на всіх стадіях карного процесу й ефективний судовий контроль над дізнанням і слідством;

забезпечити своєчасний, неупереджений медичний огляд осіб, які заявляють про застосування до них катувань чи підданих катуванням;

провести незалежну правову експертизу відомчих нормативних актів в області дізнання, попереднього слідства і виконання покарань;

змінити судову практику, набагато ширше застосовувати міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі;

прийняти новий Виправно-трудовий кодекс, який відповідає міжнародним стандартам для пенітенціарних установ;

зняти гриф ДСК з інформації про скарги на дії правоохоронних органів і про результати розгляду цих скарг, публікувати ці дані з інтервалом один раз у 6 місяців;

ввести в програму професійної підготовки співробітників правоохоронних органів і військовослужбовців курс прав людини, і зокрема, вивчення документів про катування і жорстоке поводження;

ознайомити персонал правоохоронних органів і офіцерів української армії з положеннями Конвенції проти катувань;

розширити правові основи судового і цивільного контролю за діяльністю правоохоронних органів.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори