пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200129
19.12.2001 | Віктор Білодєд, м.Южноукраїнськ

Криза західної демократії

   

Пам’ятний початок третього тисячоліття для багатьох був пов’язаний з апокаліпсичними сподіваннями, які, проте, розвіялись, навіть не зважаючи на глобальний перехід комп’ютерного літочислення через число ?“. Проте світ у третьому тисячолітті таки змінився. Невідомо, хто перший сказав ці слова, але сьогодні політики один за одним повторюють їх.

Для розуміння цих важливих змін звернемося подумки до подій 15-річної давності. Вибух ядерного реактора в Чорнобилі став подією світового масштабу. Він не тільки прискорив розвал комуністичної імперії. Не тільки висвітлив брехливу сутність її політичної системи, що, незважаючи на смертельну небезпеку, продовжувала вводити в оману вражене радіацією населення, а принагідне й світову громадськість. Чорнобиль не тільки ще раз довів, що атом не буває мирним, а й те, наскільки мала наша планета, як пов’язані долі українців, росіян, білорусів, шведів, поляків, німців. Різними мовами заговорили про те, що всі ми в одному човні. Навряд чи що інше могло так протверезити „яструбів“ з обох боків „залізної завіси“.

Роззброєння. Кінець холодної війни. Кінець диктатури пролетаріату. Червоний від крові „призрак“, що блукав по Європі, згинув. Однак на окраїнах червоної імперії, як гриби після дощу, виникли нові воєнні конфлікти, від Таджикистану до Югославії: Нагірний Карабах, Абхазія, Чечня і знову Абхазія. Давнішня невигойна рана Палестини. Неважко спостерегти і їх географію — на межі мусульманського та християнського впливу.

Теракти 11 вересня в ЗСА, подібно Чорнобильській аварії, сколихнули весь світ, що раптом усвідомив оманливість видимого благополуччя та глобальної стабільності, недосконалість ідей гуманізму та сталого розвитку. Раптом забувся Статут ООН та її функції, право на територіальну недоторканність та суверенітет, презумпція невинуватості. Залишилось право сильного. І людство вкотре визнало легітимність права відплати, а наявність таборів для підготовки терористів — достатнім аргументом для неї (хоч закриті території для підготовки спеціалістів того ж фаху існують майже в кожній країні). Слово „тероризм“, що не має чіткого юридичного формулювання, стало виправданням агресії. Саме так до цього часу називався напад на суверенну державу. І інакше сприймається це очами афганців та багатьох азіатів, що не мають жодного уявлення про телебачення взагалі та про події 11 вересня зокрема. Західні політики, коментатори, оглядачі та юристи розгублені: „Треба скликати конференцію під егідою ООН, щоб визначити, що ж таке тероризм.“ Пізно, панове. Вже пізно. „Процес пошел“

Власне, він продовжується. Бо в міжнародній політиці, що придержується принципів гуманізму та, так званої „західної демократії“, вже давненько якось непомітно прижився подвійний стандарт. Власне кажучи, тотальний обман, який суттєво не відрізняється від того, що був під час Чорнобильської аварії. Саме так це бачиться знизу, очима простих жертв та спостерігачів. Різниця лише в масштабах.

Додався ще один військовий конфлікт, цього разу поруч з сучасною пороховою бочкою — ядерним потенціалом Пакистану. Особливе занепокоєння викликає непримиримість ідеологій ворогуючих сторін. Віровчення ісламу, що вимагає від своїх послідовників вести постійну війну з „невірними“, та формальне християнство, що стало основою західного світогляду. Століття мирного співіснування двох світових релігій всередині багатьох країн можна пояснити лише номінальним ісламізмом. Зрозуміти це явище легше на близькому нам прикладі номінального християнства. Наприклад, Л.Толстой розповідає про солдата, який прогоняє з паперті православного храму жебрака.

— Да нешто тьі, братец, Евангелие не читал? — соромить він служивого.

— Никак нет, барин! Целовать — целовали, а читать не приходилось, — відповідає той.

Дітохрещення, натільний хрестик, повита рушниками іконка в „святому“ кутку, фарбовані яйця на Великдень — оце й уся релігійність. А в душі — пусто. Нема Христа, нема спокою на серці та любові до ближнього. Нема віротерпимості. Чи віддасть така людина „живот за друга своя“, чи підставить іншу щоку, як вчить Христос? Ні. Так же і номінальний мусульманин не стане жертвувати життям, навіть не дивлячись на обіцяне Кораном блаженство для загиблих у війні з невірними — джихадом. Слід відзначити і принципово різний підхід до питання самогубства: Біблія стверджує, що самовбивці потрапляють в пекло, іслам же обіцяє рай для тих, хто свідомо віддав життя за праве діло пророка. Значною мірою це надихає терористів-самовбивць.

Але крім формальної релігійності існує й релігійний фанатизм, притаманний послідовникам різних релігій. Фанатиків об’єднує практичне відкидання вчення любові до ближнього та сліпа віра своїм релігійним вождям. Проте не релігійний фанатизм, притаманний багатьом епохам, вийшов сьогодні на світову арену. Небагато хто з фанатиків погодиться померти за ідею, оскільки відсутня внутрішня, особиста мотивація для цього. Страх смерті сильніший.

Щоб до кінця зрозуміти мотивацію поведінки терористів-самовбивць, які стали небезпекою №1 для західної цивілізації, варто звернути увагу на звіти деяких християнських місіонерів з мусульманських країн. Вони свідчать, що сила ісламу полягає не в переконливості вчення Мохаммеда, навіть не в крайній нетерпимості до проповіді християнства. Вона в окультній практиці його вождів. Тобто в їх спілкуванні з силами темряви, душами померлих та духами зла, що є мерзенним перед Богом. Віками проживаючи серед злиднів, безправ’я та безнадії, прості мусульмани з радістю сприймають ідеї потойбічного блаженства для „воїнів ісламу“. Однак ідеї замало. Адже існує природний, даний людині Творцем, інстинкт самозбереження на рівні підсвідомості. Ось тут і вмішуються надприродні сили, які підкоряють собі волю людини через його окультну практику. Відбувається це не без людської участі, тому далеко не всі мусульмани окультно залежні. Проте, досить і невеликого відсотку таких мусульман, з урахуванням їх загальної чисельності, для відчутної загрози. Фактично це зомбування.

Чи допоможуть цьому бомби та ракети? Небезпека вирішення духовних проблем військовими методами очевидна. Тут можлива лише боротьба духовна. Військові акції тільки озлоблять номінальних мусульман та збільшать кількість фанатиків. Раз розпочавшись, конфлікт не має перспектив закінчиться, як співає Булат Окуджава, „А когда война пойдет, пуля дырочку найдет“.

Яскравим історичним прикладом окультно-залежного політика став єфрейтор Шикльгрубер, більш відомий як Фюрер. Безприкладне людиноненависництво, підступність та жорстокість у поєднанні з владою, одержимість ідеєю нацизму, що закінчилась самогубством в бункері. Не тільки німецький народ, але й десятки мільйонів європейців стали жертвами його політичних авантюр.

Засуджуючи СРСР за 15-річне втручання в Афганістані, ЗСА, на мою думку, самі зможуть (навіть у випадку швидкого закінчення військових дій), наочно переконатися у безперспективності встановити демократію в родово-племінному середовищі пуштунів. Не допоможуть ніякі гуманітарні контейнери з печивом. До речі, зовсім неважко для вихованців Бен-Ладена чи талібів закласти в такі контейнери десяток протипіхотних мін для досягнення цілком протилежного ефекту.

Не варто забувати і про те, що в Афганістані масово вирощується опійний мак. Якщо ЗСА не можуть перемогти наркомафію на власній території, чи зможуть вони знищити клондайк міжнародної кримінальної структури? Адже наявність наркотичного впливу на учасників військових чи кримінальних конфліктів перетворює їх на біороботів з періодичною дозаправкою.

Нарешті, уявимо собі, що підозрюваний Бен-Ладен дійсно не був організатором чи замовником терактів 11 вересня. Взагалі, в справах такого роду негайно знищуються усі причетні. Тоді очолювана ним організація терористів неодмінно займеться „помстою“. І не обов’язково ЗСА, державі з потужним поліційним апаратом, а скоріш за все країнам-сателітам з числа бідніших, адже це простіше і масштабніше.

Від терактів постраждали непричетні до великої політики американці. Від авіабомбардувань — мирне населення: жінки, діти, люди похилого віку. Їх чекає голод, холод, хвороби та смерть годувальників. Чи ж є у політиків альтернатива? Так, є. Закінчуючи своє звернення до американського народу з приводу терактів, президент сказав: „І Бог благословить Америку“.

Я ж так не думаю: якщо уважно почитати Нагірну проповідь Христа, то блаженство чекає смирних та лагідних, що визнають свою духовну вбогість, знедолених та бідних. Гордим Бог противиться. Христос сказав: „Горе вам, багатії, бо ви вже отримали свою втіху!“ Його друзями були прості рибаки та митники, люди зневажені у суспільстві. Не вибуху патріотизму чекає Господь від американського народу, а покаяння в своїх гріхах та примирення. Помилки у світовій політиці виникають саме з тієї причини, що про Бога згадують у останню чергу, коли рішення вже прийнято. Тобто, легковажно, порушуючи третю з десяти заповідей.

З погрозою ісламського тероризму боротись ракетами — справа безнадійна. Насильство веде лише до більшої жорстокості. Бог Біблії, навпаки, проголошує любов. Ця істина християнства має силу класти край конфліктам, примирювати, дає силу прощати. Війна — це завжди несправедливість, насильство, ненависть та невинно пролита кров. Рани кровоточать десятки років. Вбитих не повернеш, покалічених не вилікуєш. Єдиним способом мирного співжиття з мусульманським світом є не тільки проповідь християнської любові, але її реальне втілення в справах милосердя, допомозі голодним та хворим. Тобто реальної допомоги країнам, що розвиваються, з боку західних держав. Інших шляхів завоювати прихильність мусульманського світу, ізолювати терористів-самогубців та зупинити загрозу появи нових — не існує.

Коментар „ПЛ“:Ми ніяк не можемо погодитися з однією суттєвою тезою шановного п.Білодєда. Автор статті, на наш погляд, помиляється в розумінні канонічного ісламу, приймаючи його за релігію, яка, виходячи із своїх положень, потенційно налаштована на тероризм. Насправді, терористичні організації найчастіше створюються лівими ісламістами, що виходять не з букви та духу Корану, який категорично забороняє самогубство та вбивство мирних мешканців.

Вони виходять із націонал-соціалістичної ідеї, а Кораном лише загороджуються і трактують його так, як вигідно прихильникам цієї ідеї. Світ зараз, на наш погляд, зіткнувся із варіантом націонал-соціалізму, який не має, на відміну від Німеччини початку 30-х років ХХ століття, чітких кордонів та загальних засобів для реалізації своїх претензій.

Терористи спотворили і поняття „джихад“, яке в законодавстві шаріату є обов’язком кожного мусульманина захищати від зовнішньої агресії своютериторію і свіймусульманський світ. Жодних канонічних релігійних підстав для терактів 11 вересня 2001 року у фанатичних так званих „ісламістів“ не було. Але порушивши букву і дух релігійного канону 11 вересня, фундаменталісти отримали подарунок від ЗСА у вигляді бомб та ракет. Зараз, і тут ми згодні з автором, мусульманський світ може об’єднатися, використовуючи канонічний іслам, забувши про причини жорстокої відповіді з боку Америки. Про небезпеку того, що відбувається в Афганістані, ми писали раніше і пишемо у цьому числі „ПЛ“.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори