пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200128
19.12.2001 | Наталя Лебідь

   

16 вересня минув рік з дня зникнення Георгія Гонгадзе. Згадуючи Георгія, мимоволі ставиш собі запитання, чи захистила його трагічна доля інших журналістів, чи почуваються вони безпечніше після так званого „розслідування“ справи Гонгадзе? На жаль, цілком очевидною є негативна відповідь. Сплеск громадського обурення, викликаний подіями навколо Георгія, не виявився настільки потужним, аби позбавити державну владу важелів впливу на ЗМІ і викликати кардинальні перетворення в країні. Отже, все повернулось на круги своя. Вбито Ігоря Александрова. Журналісти продовжують працювати майже в екстремальних умовах — ті з них, хто не обслуговує інтереси владних тузів, ризикують повсякчас опинитися під дамокловим мечем небезпеки.

Його дотик відчула на собі і молода журналістка Тетяна Чорновіл, кореспондент відомого видання „Політика і культура“. Політичні уподобання привели Тетяну до Української Національної Асамблеї, де вона виконує обов`язки прес-секретаря УНА-УНСО, поєднуючи їх з журналістською діяльністю. На початку 2000 року Тетяна була однією з тих, хто організовував в Києві Чеченський інформаційний центр, який створювався спільними зусилля УНА-УНСО та правозахисної організації „Гельсінки-90“.

Центр мав на меті зібрати дані, які б всебічно та неупереджено висвітлювали дійсний перебіг подій російсько-чеченського конфлікту, оприлюднити отримані матеріали через ЗМІ, змалювати об`єктивну картину війни і тим самим збалансувати російську „версію“ того, що відбувалося на теренах Чечні. На той час подібні центри вже були відкриті в США, Голландії, Німеччині, Британії, в країнах Балтії та інших. Інформаційна діяльність в будь-якій цивілізованій державі викликає цілком адекватну реакцію. Проте факт існування чеченського інформаційного центру в Києві спричинив роздратування Москви, яка звикла дивитися на Україну як на свого васала. А оскільки українська влада виявляє готовність виконувати будь-які накази чи забаганки Кремля і орієнтує на це всі підпорядковані їй структури, СБУ почала впритул цікавитись діяльністю центра та його провідниками.

Тиск на Тетяну Чорновіл почався після її поїздки на Кавказ, до зони військового конфлікту, де вона перебувала в своїй професійній якості — як журналіст зустрічалася з цивільним населенням Грозного, спілкувалася з чеченськими командирами, мала розмови з російськими військовими. „В інформаційному відношенні подорож видалась дуже корисною, — зазначає Тетяна. — Я привезла багато цікавого матеріалу. Але на батьківщині на мене вже чекав неприємний сюрприз“. Відразу після повернення їй почали телефонувати з СБУ і „запрошувати“ до розмови. Тетяна тривалий час відмовлялася переступити поріг цієї установи без офіційно надісланої повістки, проте змушена була погодитись на усне „запрошення“ після того, як дзвінками стали турбувати ще й її батьків.

Як розповідає Тетяна, в СБУ її попередили, що проти неї можуть висунути звинувачення у вербуванні найманців для участі в бойових діях на території Чечні. Доказом Тетяниної провини служать свідчення тих самих найманців, яких вона нібито схиляла до служби в чеченській армії. Не варто й казати, що подібні свідчення, якщо вони взагалі існують, є звичайною фальсифікацією. Подальше „розкручування“ цієї кримінальної справи мало б для Тетяни непередбачувані наслідки.

Важко сказати, чому тоді, наприкінці 2000 року, тиск на журналістку не почав набирати нових обертів. Можливо, касетний скандал і зміна керівництва СБУ переключили увагу її працівників на інші проблеми? Не виключено також, що Тетяну Чорновіл (а в її особі і УНА-УНСО загалом) вирішили поки що потримати на мушці, а в разі необхідності скомпрометувати найбільш радикальний (а отже, і найбільш небезпечний для влади) загін опозиції звинуваченням у кримінальному злочині.

Втім, якщо казати про УНА-УНСО, наступ на цю організацію (попри те, що її провідники після відомих подій 9 березня вже знаходяться за? ратами) не припиняється. 30 серпня Громадське російське телебачення в черговий раз необґрунтовано звинуватило унсовців в підтримці чеченських бойовиків, в військових діях проти російської армії. Українська влада, яка зазвичай наслідує „старшого брата“, не забарилася зі своєю спробою очорнити УНСО, використавши для цього останні трагічні події в Америці. До всіх смертних гріхів, які нині приписані УНА-УНСО, додали ще й співчуття і підтримку терористам, які завдали стільки болю американському народу. УНА-УНСО зараз ослаблена репресіями проти її активістів, отже, декому варто було б пригадати прислів`я про те, що лежачого не б`ють. Проте в українській політиці діють власні моральні (а точніше — аморальні) закони.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори