Президентські вибори в Белорусі

Успішний політичний промоушн повинен мати відповідну стратегію. Але промоушн авторитаризму може мати тільки одну стратегію — системну брехню. Зразок реалізації такої стратегії з’явився в Інтернет-просторі України.

Цього тижня у моій e-mail скриньці з’явився лист невідомого мені пана Олександра з анонсом: "Уважаемые господа! Предлагаю вашему вниманию взгляд очевидца на события в Беларуси — информация из первых рук в статье http://users.i.com.ua/~pruzany/Policy/04_09_2001_impression.htm"

Маючи після тритижневої поїздки до Вітебська значний інтерес до цієї теми, я скористався адресою, що анонсувалася. Зміст того, що я там прочитав, здався мені дуже знайомим. А потім я здогадався, що саме здалося знайомим. Білоруські державні (чесні — за термінологією О.Лукашенко) ЗМІ усе літо писали саме такі речи.

То ж то, що пишеться у "ПРУЖАНЦЯХ", повністю відповідає стратегії передвиборчої агітації лукашенківської команди. Головні тези цієї агітації такі: в Білорусі найкращий з країн СНД економічний стан, Білорусь знаходиться на економічному підйомі, зростають ВВП, зарплата, зібрано рекордний врожай тощо; рівень життя білорусів постійно зростає; О. Лукашенко — успішний і відповідальний політик, self made man, як називає його автор "ПРУЖАНЦІВ", батько нації тощо; опозиція — це американські та західноєвропейські найманці, а лукашеністи — патріоти, що не дають імперіалістам зруйнувати країну.

Тобто є кілька дуже простих ідей, які зможе зрозуміти навіть неписьменний селянин, що спився десь у біловіжській глухомані. Звичайно ж, ці ідеї є суто конфронтаційними, що по суті закликають населення згуртуватися для захисту держави проти втручання зовнішніх сил та їх внутрішніх найманців. Заклик прийняти участь у бійці завжди мав належний відгук у серці люмпена. В дійсності все перераховане вище — здебільшого просто брехня. Причому брехня в гебельсовському стилі, коли наполеглива пропаганда стверджує речі, прямо протилежні тим, що пересічний громадянин спостерігає щоденно. Це одна з основ авторитаризму: соціально-психологічні установки повинні формуватися не як результат індивідуального досвіду, а як відгук на вимогу авторитарної системи.

В дійсності стан економіки Білорусі зовсім не є найкращим і знаходиться десь на рівні України (може, тільки трохи вище), і значно поступається стану російської економіки. Це не враховуючи зовсім благополучних у цьому плані прибалтів. Але якщо вже порівнювати Білорусь з Україною, то треба враховувати, що економіка першої сьогодні має стан української економіки зразка 1993-1994 років. Більшість підприємств дійсно працюють, але за невеликими виключеннями — збитково, на складах величезна кількість нереалізованої продукції. Торгівля більшою частиною державна і не конкурентноздатна, з дуже низькою якістю товарів. Сільське господарство виключно колгоспне, і майже усе — збиткове. Щоб якось підтримати його, у вересні планується масовий вивіз молоді на примусові сільгоспроботи. А на жнива частина палива для колгоспів було добровільно-примусово вилучено у нафтотрейдерів. Безкоштовно.

Фактично в Білорусі законсервовано стан економіки, який у нас був у 1994 році. А це дуже дорога справа, кошти для цього потрібні величезні. Звичайно, при збитковій в цілому виробничій сфері ці кошти можуть бути лише зовнішні. І вони знайшлися — за рахунок зіткнення тут геополітичних інтересів Заходу і Росії. О.Лукашенко зміг з великим успіхом скористуватися російським шовінізмом та слабістю режиму Б.Єльцина для вирішення власних економічних питань республіки. Легальні і нелегальні транзити (сумнозвісний приклад — завдяки митному союзу імпорт потрапляв на митну територію Росії через Білорусь без сплати акцизів в Росії, але зі сплатою митних зборів… в Білорусі. Російський бюджет втрачав, а білоруський — отримував великі кошти. Аналогічно — російський експорт, що йшов поза російські митниці. У тому числі реекспорт російських енергоносіїв, що поставляється в Білорусь за цінами, значно нижчими, ніж світові. Особливо добре це вдавалося при ліберальній політиці Б.Єльцина, значно гірше йдуть у Лукашенко справи при більш проросійському режимі В.Путіна.

Як не дивно, суттєво фінансує білоруську економіку, що знаходиться в стані стагнації, Захід: безповоротна допомога неурядовим колам нашого північного сусіда багаторазово перевершує аналогічну допомогу українській громадськості. Серед білоруських журналістів циркулює оцінка такого своєрідного інвестування Заходом Білорусі — 1,4 млрд. доларів.

Але попри все, кошти, що пішли на консервацію економічного стана, не привели до створення чогось нового, і навіть нічого не змінили. В економіці Білорусі ще 1994 рік — в промисловості і аграрному секторі країни не пройшли суттєві структурні зміни, проблеми поступово накопичуються, а закордонні кошти, що використовуються зараз на штучне годування великих, але вкрай неефективних заводів, можуть раптово скінчитися. І тоді буде колапс. Значно гірший, ніж в Україні 1995 року. Бо ресурси Білорусі вичерпані, і внутрішніх виробників прибутку майже немає.

Таким чином, економічного зростання в республіці сьогодні немає, це міф. Тут відсутні навіть підстави чекання такого росту. Навпаки, республіканські органи статистики повідомляють про суттєве зниження в цьому році об’ємів виробництва в натуральних показниках. До речи, і врожай в Білорусі зібрали лише трохи більшім, ніж той рік. На відміну від України і Росії. Що ж до зростання ВВП, то такі показники в умовах авторитарної фінансової системи держави робляться достатньо легко. І нічого не значать в дійсності.

Реальне економічне зростання спостерігається сьогодні в Україні і Росії і, на жаль, його немає в Білорусі.

Найбільш спекулятивним моментом в ідеології лукашеністів є теза про високий і зростаючий рівень життя білорусів. Але вже в перший день свого перебування в Вітебську я ненавмисно (в черзі в магазині) почув розмову двох похилого віку жінок. Одна з них сміялася: "Через недостачу коштів їм одну бульбу, а усе товста". Проте і бульба (картопля) в Вітебську значно дорожче, ніж в Україні (400 білоруських карбованців за кілограм при курсі гривні в серпні 270 рублів за гривню). Майже усі продукти харчування (крім молока та творога) дорожче чи значно дорожче, ніж в Україні. Особливо це стосується м’ясопродуктів та риби. Тверда ковбаса коштує в перерахунку на гривні 30-40 грн. за кг., варені ковбаси — 20-30 грн. При цьому якість білоруських товарів (особливо сиру, ковбаси, хліба, цигарок, горілки, коров’ячого масла) дуже низька. Сумлінні продавці державних магазинів Вітебська попереджують покупців — сир (ковбаса) вітчизняні. І радять йти в малочисельні приватні магазини, де ширше асортимент і є продукти з Росії (переважно виробництва підприємств Смоленської області).

Але особисто мене вразили магазини промислових товарів. На видному місті в кожному відділі Вітебського ЦУМу висять так звані асортиментні мінімуми — найменування товарів, які мають бути у продажі. Мінімум повинен виконуватись під загрозою відповідальності. Але відповідність асортименту вимогам не замінює можливість вибору товару. Роздивляючись стелажі, що від стелі до полу завішені, як у старі недобрі часи, наприклад, однаковими сорочками, розумієш, що буває, коли економіка є неринковою за суттю. Мій візит у ЦУМ мав на меті підібрати шкарпетки під колір костюму. Мені чемно пояснили, що сіренькі шкарпетки є тільки 25 розміру, а потрібного мені 27 — тільки чорні. До того ж ціни на промислові товари тут також значно виші, ніж в Україні. Наприклад, ті ж шкарпетки не дешевші 3,5 грн. Дивним в Білорусі є те, що тут не проста і знайома нам інфляція, коли знецінюється національна валюта. Інфляція, і значна, тут є, але водночас спостерігається ще одна тенденція — зростання цін на товари у доларовому еквіваленті. Вважаю, що це один з наслідків білоруського варіанту монетарної політики — може таким чином Лукашенко намагається підняти середню зарплату до 100 доларів.

А ось комунальні послуги в Білорусі, у порівнянні з Україною, дуже низькі, дешевше тут міський транспорт (60 крб. чи 22 українські копійки), суттєво дорожче міжміський транспорт.

Що стосується заробітної плати, то сьогодні її середній рівень становить близько 120 тис. крб. у виробництві та 90 тис. крб. у бюджетній сфері. Тобто 450 та 330 грн. відповідно. Це дещо вище, ніж у нас, але з урахуванням рівня цін, зарплата забезпечує той же рівень життя, що і в Україні. Але якість життя у нас вища, бо якість товарів та послуг — набагато краща. Що ж до пенсій, то моя вітебська знайома отримує 40 тис. крб. (148 грн.), і каже, що ледь животіє.

Взагалі рівень життя — річ порівняльна. Для сьогоднішньої Білорусі особливо важливо те, що рівень життя тут швидко знижується, тоді як в Україні — зростає. Ще рік тому білоруси жили суттєво краще, ніж українці, а у 1995 році взагалі середня зарплата в республіці складала 100 дол. на місяць, у нас у той час була 20. Тому невдоволення соціальними умовами життя тут в республіці достатньо велике. І намагання мінської пропаганди переконати населення, що насправді живеться йому добре — не дуже ефективні.

Більш результативні залякування тим, що буде ще гірше, якщо знову не оберуть О.Лукашенко. Саме для цього і треба уявлення, що Лукашенко — успішний президент, який вміло керує економікою, захищає країну від зловмисників з Заходу та не дає її розкрасти олігархам. І якщо до влади прийде людина типу Гончарика — чекай руїну та злиденність. Насправді ж О.Лукашенко, як і усякий керівник авторитарного типу — людина не дуже високого розуму, культури та освіти. Достатньо послухати, що і як каже президент Білорусі — блазень і тільки. Зрозуміло, чому в Білорусі "забута диктатура", бо такі вади, як брак достатнього рівня розуму, культури і освіти, приводить до формування комплексу неповноцінності, що невблаганно веде до хамства та самодурства. Нічого доброго така людина зробити для країни не може — не той час. Що ж стосується опозиції, то це тема окремої і дуже важкої розмови.

Поки ж треба задатися питанням — з якою метою лукашенківська пропаганда вийшла на інформаційний простір іншої держави? Хоча б і через інтернаціональний Інтернет? Чи не є це спробою оправдати ті чисельні порушення загальновизнаних норм виборчого права, що мали місце під час кампанії обрання президента республіки Білорусь цього року?

***

10 вересня у 4.15 ночі голова ЦВК Білорусі Лідія Єрмошина в прямому телеефірі оголосила попередні результати голосування після підрахунку даних, отриманих з 100% виборчих дільниць. За попередніми даними ЦВК Олександр Лукашенко набрав 75,6% голосів, Володимир Гончарик — 15,4%, Сергій Гайдукевич — 2,5%.

О пів на дев’яту нарешті з’явилася й інформація про підсумки паралельного підрахунку голосів, що проводила Громадська ініціатива "Незалежне спостереження". За даними, що навів голова Клубу виборців Білорусі Мєчеслав Гриб, різниця між попередніми даними ЦВК Білорусі та даними ППГ складає 10%, що мало б підтвердили перемогу Олександра Лукашенко у першому турі.

Але пізніше офіційний сайт ГІ "Незалежне спостереження" спростував цю інформацію. В заяві, що була розповсюджена через Інтернет-сайт, стверджується, що через перепони, що чинилися спостерігачам, данні ППГ не можуть підтвердити чи спростувати результати виборів, що були об’явлені ЦВК. Не визнало результатів виборів і ОБСЄ.

Як наслідок, Лукашенко тепер має кусати дулю. А інші постсовкові диктатори може зрозуміють, що не технології спостереження погрожують їх владі, а зовсім інші процеси. Незалежне ж спостереження лише гарантує народу його право на зміни шляхом демократичних виборів — якщо сам народ буде достатньо до цього готовий.

На жаль, в Білорусі, на відміну від України 1999 року (коли ППГ із великим успіхом був проведений Комітетом виборців України), проходив в умовах безпрецедентного тиску влади саме на систему спостереження. Особливо важким у цьому плані був день голосування 9 вересня, і початок 9 вересня.

Напередодні, 8 вересня, ЦВК Білорусі прийняло рішення про відміну акредитації спостерігачів, що були направлені правозахисним центром "Вясна". Рішення стосувалося близько двох тисяч осіб і було прийнято ЦВК у зв’язку з зверненням 4 громадян із скаргою, що до спостерігачів від "Вясни" вони були записані без їхньої згоди, і що вони не є членами "Вясни". Враховуючи, що після акредитації величезна кількість спостерігачів піддавалася грубому тиску, а дехто за участь у незалежному спостережені навіть лишився роботи, знайти цих 4-х громадян було не важко.

Дев’ятого вересня така ж доля чекала спостерігачів від фонду ім. Л. Сапеги. На думку, що 9 вересня висловив голова Білоруської Соціал-Демократичної партії (Народна Громада) Микола Статкевич, оптимістичні надії незалежних спостерігачів не виправдалися, дуже багато ділянок виявилися без спостерігачів. У цьому, за словами Статкевича, винна влада, що заборонила допускати на вибори спостерігачів від ОО "Вясна" і Фонду Лева Сапега.

Напроти, перший секретар ЦК БПСМ Юрій Соловйов був задоволений тим, як проведені вибори. В розмові із кореспондентом "Білоруської ділової газети" він сказав: "Говорите, спостерігачів не допускали до ділянок? Нічого про це не чув. На виборах було 7000 спостерігачів від БПСМ. Могли і більше, але пішли назустріч ЦВК".

Особливо важким видався день для координаторів програми незалежного спостереження, кілька з них були затримані, проти них порушені кримінальні та адміністративні справи. Так, цілий день перебував в КДБ координатор спостереження по Гроднінській області Сергій Мальчик, його було випущено лише біля шостої години, і можливо лише завдяки втручанню депутата російської Державної Думи Вадима Бондаря.

Свої дії співробітники спецслужб мотивують тим, що проводять розслідування кримінальної справи по факту появи листівок із закликом до насильницької зміни існуючого ладу. Листівки підписані міфічною організацією "Беларускає визвольнає війська", до якого ні активісти передвиборного штабу Володимира Гончарика, ні спостерігачі не мають ніякого відношення. Напередодні дня голосувань Гончарик навіть заявив, що з’явлення цих листівок — провокація. Проте, як і передбачалося, вони стали приводом для репресій проти активістів передвиборчого штабу єдиного кандидата від опозиції та спостерігачів.

"Водночас із затримками активістів спецслужби проводять обшуки в офісах демократичних організацій і політичних партій" — говориться в розповсюдженому 9 вересня повідомленні прес-центру Володимира Гончарика.

На час звільнення Мальчика затриманими лишалися ще координатори спостереження Світлана Нех та Вадим Саранчуков. Затримувалися також мінські координатори.

З вечора 8 вересня в Білорусі почалися "проблеми" з Інтернетом: перестала приходити пошта на деякі поштові адреси в домені .by. З цієї причини у Бєларусі була не видна більшість сайтів і не приходила пошта багатьом білоруським адресатам. Не йшла пошта і на деякі адреси за межі країни. Атака на білоруські інтернет-сайти продовжувалося увесь день дев’ятого вересня: приблизно в 13.00 за мінським часом білоруський провайдер-монополіст "Белтелеком" перекрив доступ білоруських користувачів до суспільно-політичних сайтів, що висвітлювали в прямому ефірі хід президентських виборів у Білорусії. До заблокованих раніше сайтів "Хартії-97", радіо "Свабода", газет "Наша воля", "Білоруської ділової газети" і "Білоруської газети" у 16-30 додався сайт громадської ініціативи "Незалежне спостереження", що надавав інформацію про масштабні порушення виборчого законодавства, а також сайти інформаційного агентства Белапан, радіо "Рація" і Володимира Гончарика.

Вечором, перед початком підрахунку голосів, почалися відключення телефонів у штабах по проведенню спостережень: у Вітебську близько 7-ї години вечора відключилися всі телефони обласного штабу незалежного спостереження і передвиборного штабу Володимира Гончарика. У такий спосіб практично була блокована передача інформації про виявлені порушення виборчого законодавства. У Гродно телефони було виключено не тільки у штабах, але й в особистих квартирах членів штабу й спостерігачів.

Близько 20.00 у редакції газети "Рабочий", де розташована прес-служба "Незалежного спостереження", були відключені обидві телефонні лінії. Розрахунок був дуже простий. Найбільш активна робота прес-центра повинна була початися саме після 20.00, коли виборчі комісії приступили до підрахунку голосів. На 10-у годину ранку ще не було зв’язку з координатором спостереження по Гомельській області, через відсутність зв’язку незалежне спостереження не може дати остаточні дані про результати виборів.

Такого тиску на спостерегачів у Європі мабуть ще не було.

Але доля виборів вирішується не спостерігачами, а виборцями. І в Білорусі вибори програли не спостерігачі, а опозиція. Непрофесійність, неорганізованість та пасивність були характерні для усієї кампанії, і особливо наглядними були події саме цієї ночі.

Біля дев’ятої вечора у Мінську водночас відбувалося кілька речей.

ЦВК рахувало голоси, на 23-00 тут було оброблено 25 % даних. Але у штабі ЛДПБ результат на цей час уже знали, тому спокійно відмічали завершення кампанії. Як повідомляє кореспондент БДГ, тут були наповнені келихи гарного 10-літнього віскі. Заступник голови партії Олег Маркевич підвів підсумки: "Будемо реалістами, — сказав він — перемогти було дуже складно. Проте, на наступних виборах нам не треба буде розкручувати нашого кандидата знову. Ми працюємо на наступні вибори. У 22.30 Гайдукевич планував їхати у ЦВК, але узнавши результат, не поїхав.

Спокій і впевненість були й у штабі Лукашенко, тут були переконані в перемозі.

А опозиція тим часом проводила на площі Жовтневій мітинг протесту проти фальсифікації результатів. Володимир Гончарик прибув сюди у 21-30, кількість людей, що тут зібралося, складала 3-5 тисяч чоловік.

У сторону площі виїхало шість вантажівок з озброєними омоновцями, ще біля двох рот ОМОНа знаходилися біля Володарьскої в’язниці Мінська. Бійці, озброєні щитами й кийками, сиділи у 6-ти автобусах "ЛАЗ", у 3-х вантажних критих автомобілях і одному автобусі "Ікарус".

Не зважаючи на заклик одного з лідерів опозиції лишатися тут до ранку, до 23.00 на Жовтневій площі лишилося не більше півтори тисячі громадян. В основному молоді, членів руху "Зубр". Звучали гасла "Живе Бєларусь!", "Незалежнасць!", "Геть Луку!". Міліція знаходилась у стороні і в події ніяк не втручалась.

Народ поступово розходився. В 2-40 на площі перед Палацом профспілок лишилося чоловік 200, та й ті мали намір найближчим часом розійтися. Гончарик знаходився на 2-му поверсі Федерації профспілок Білорусі і чекав результатів паралельного підрахунку голосів. На підставі цих даних Гончарик мав намір зробити заяву під час прес-конференції, яку назначив на десяту ранку. Павло Северінець, лідер "Молодого фронту", був розчарований відсутністю масовості акції біля Палацу Профспілок.

Що ж стосується 4-х колон, що повинні підійти в Мінськ з 4 міст Бєларусі, то вони можуть стати хіба що картинкою для ЗМІ, але реально навряд чи що-небудь вирішать. Атмосфера провалу стала зовсім відчутною.

У фойє Будинку Профспілок знаходився відомий білоруський поет Володимир Некляєв, що мешкає за кордоном, однак приїхав підтримати опозицію на виборах. Він розчарований тим, що керівник штабу Володимира Гончарика Валентина Полевикова відсутня там, де зібралися люди. На його думку, подібна ситуація була і в часи Семена Шарецького, коли стара номенклатура закликала до мітингів і маршів, однак сама брати участь у них відмовлялася.

В 5-й годині ранку активісти "Зубру" і "Молодого фронту" забралися на дах Палацу профспілок і встановили там "бел-чирвона-белий" прапор. За цією операцією на даху спостерігав кореспондент "БДГ". Але прапор майорів над Палацом профспілок ледве більш 5 хвилин. До Палацу рушила міліція, у рядах "зубрят" піднялася паніка. Прапор довелося зняти. Самі "зубри" кажуть, правда, що прапор зняли якісь провокатори, поки вони готувались до двобою.

Скоріш за усе, це і було кінцем цієї бездарної виборчої компанії.