Найшкідливіше для роботи — звітність про неї
І це не нонсенс, а соціальний закон. Такий же об’єк-тивний, як і інші. Адже звітність змушує працювати саме на неї, а не на кінцевий результат. Тобто спричиняє формальний підхід. І не тому, що окремі особи чи групи недостатньо свідомі, а як закономірність.
Достатньо згадати "потьомкінські села". Або приписки у радянський час та нескінченну боротьбу з ними за адміністративно-командної системи, коли навіть була відповідна стаття у Кримінальному кодексі. На жаль, вони не зовсім відійшли в минуле.
Викривленню звітністю цілей, мети та змісту діяльності немає меж. Зусилля заради звітності неминуче призводять до руйнації праці як такої, уражаючи й інформаційну складову. Звітність почасти є визначальною інформацією при прийнятті рішень. Як наслідок, втілені в життя, вони виявляються деструктивними.
Крім того, звітність має здатність до саморозростання, подібно раковій пухлині: все більше місця займає звітність, все менше — власне робота. Тільки один приклад. У 1989 році автор, працюючи слідчим, при відправленні до суду кримінальної справи на 300 епізодів посадових розкрадань заповнив десять аркушів облікових карток. А в 1998 році, по справі на 90 епізодів йому довелося заповнювати вже сто аркушів.
Але, мабуть, найголовніше те, що звітність розхитує моральні принципи. Кому з менеджерів не доводилося включати у звіт як виконану майже закінчену — останній гвіздок залишився — роботу? І кому не знайома непоборна здатність цих "гвіздків" до накопичення? І це ж — чи не найневинніший варіант дії "звітного вірусу".
Та чи можна загнуздати це чудовисько, нейтралізувати його негативну дію? Такі засоби є.
Звітності немає, є дезінформація. Це положення обґрунтовувалося попереду. Очевидно й те, що без звітності обійтися неможливо. Проте є засоби пом’якшити її негативний вплив.
1. При прийнятті рішень не варто обмежуватися даними самозвітів.
2. Аналізувати звіт потрібно за даними споживача продукції. Оцінювати виробництво цегли, наприклад, — за даними будівельників, а роботу останніх — за інформацією про прийняття зведених будинків. Контролюючих же відомств — тільки за даними буцегарні.
3. Вся звітність повинна бути прозорою та загальнодоступною. Екземпляри звітів повинні відразу надходити і в публічні бібліотеки.
4. Ніяка звітність за об’єктивністю та повнотою інформації ніколи не замінить простого огляду в натурі — цеху, поля, ферми, робочого місця та продуктів праці рядового працівника. Якщо, звичайно, їх попередньо не готувати. Звідси фундаментальна, принципова роль незалежних ЗМІ як відокремленого від звітності джерела інформації. Вони повинні, перш за все, об’єктивно та всебічно доносити до громадян те, що бачили журналісти — реальну, фізичну картину подій та процесів у всій її повноті.
5. Винятки з положення про відкритість можуть визначатися тільки "Законом про державну звітність", який варто прийняти. Законодавча регламентація звітності дозволить підвищити рівень її об’єктивності та локалізувати її негативні аспекти.
6. Пропонується також відновити кримінальну відповідальність за перекручування державної звітності, поширивши її й на соціальні параметри.