MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Залежність та незалежність

21.12.2001   
Віктор Білодєд, м.Южноукраїнськ

Наближається 10-та річниця незалежності України. Як завжди, відбудуться "врочистості" в столиці, в унісон відгукнеться обласне керівництво, піднатужиться вільна преса, відображуючи офіціоз. А що ж відчуватиме наш незалежний український народ – селяни і міщани? В своїй переважній більшості він здвигне плечима: незалежність? так-так, вихідний сьогодні…

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Спитай сьогодні пересічного українця, навряд чи відповість хто, що ж трапилось саме 24 серпня. Про 23 лютого знають всі. "Це ж під Псковом і Нарвою Красна Армія!" (Міф, звичайно, але хоч міф знають). А ось 24 серпня? Спогади подій 1991 р. вражають своєю буденністю.

Трапилось так, що 19 серпня 1991 р. я заніс в редакцію міської газети пропозицію громадської екологічної організації про перейменування Комуністичного проспекту в Комуністичний же спуск. (Вірніше було б тупик, але там по географії є проїзд). – Що трапилося? – запитую. —…? Преса не знала. Влада теж. Міжміський зв’язок теж "чомусь" не працював. Сам міський голова поїхав на дачу збирати помідори (!), – подалі від гріха та політичних спокус, залишивши заступника, який для цього й існує. Він теж нічого не знав, крім того, що у нас є свій президент. Що ж робив того ранку не зайнятий виробництвом простий люд під "Лебедине озеро?" Звичайно ж, обурювався біля телевізора. Як це так! Скільки можна! Чому не по програмі показують! Тут кіно має бути… Неподобство! О 16-й годині в міськвиконкомі – чергова нарада. Та ба! – про зміну державного ладу – ані слова. Не діждавшись кінця обговорення поточних справ, я побіг на рейсовий автобус в село.

На п’ятому році "перебудови" жилося сутужно, доводилось тримати отару "дрібної рогатої". В політиці вони ні бе, ні ме, проте спробуй не погодуй – відразу піднімуть буржуазну революцію. І дуже добре, що поїхав до своїх баранів. Інакше неодмінно звів би у місті барикаду або ж потрапив до буцегарні за "дрібне хуліганство". Це вже неодмінно. Так що 24 серпня з борців за незалежність України я виявився єдиним представником міста білястін Верховної Ради. Там з 50 млн. українців було присутніми чоловік 300-400. Чимало приїжджих, студенти. Стояли, напружено чогось чекаючи, розмовляли. Запам’ятався плакат "Говорит Одесса". Поки у Верховній Раді йшли баталії і рухівці розпікали партійну більшість за державну зраду, натовп біля входу тримав на своїх плечах здоровенне жовто-блакитне полотнище. Якийсь піп правив чи то молебень, чи то освячував прапора… Але символом тих подій став для мене пан Михалко з Комітету порятунку Голосіївського лісу. Він сумно та самотньо стояв на порожній вулиці з якимсь плакатом, а навпроти нього здіймались монументальні колони будинку ЦК КПУ без жодних ознак життя, але щільно оточеного доблесною міліцією. Ми мирно поспілкувались, хоробро не звертаючи уваги на охоронців ЦК.

Він залишився на своєму бойовому посту, а я повернувся до Верховної Ради, яка під вечір впустила в сесійний зал прапора, що раптом з буржуазно-націоналістичного перетворився в національний. Депутатів, що впріли і зірвали голоси в боротьбі, нарешті випустили на свіже повітря. Проходячи по одному крізь вузький прохід у натовпі, вони тут же отримували і оцінку своєї діяльності: то – "Слава!", то – "Ганьба!"

Незалежність відбулася.

ЗАЛЕЖНІСТЬ

Та світла мета, за яку роками борються пригнічені народи, проливаючи кров, просто так, нагло впала на нашу голову. Політичне значення цієї події, вважаю, змогла оцінити лише ота жменька небайдужих українців біля стін парламенту. Мабуть, вони й відчули себе вільними. А як же решта? Решта народу залишилася у рабстві минулого – ідеології, свідомості, економіки. Бо незалежність – це не прапор, не гімн і не власний Президент та парламент.

Незалежність – це стан свідомості. Але ж український народ був вихований в комуністичних школах, вузах, на соціалістичному виробництві. Тому комуністичним світоглядом пронизані і нинішні нормативні акти, правові відносини, мораль. Народ, що продовжує ходить по Комуністичних проспектах і центральних вулицях Леніна, міркує тими ж минулими категоріями, і ще й досі дивиться у своїх мріях саме туди, куди вказує рука вождя світового пролетаріату. Так навчили змалку. "Прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете, и бесплатно покажет кино", – співають по дитсадках українські діти. Мрія ця закарбовується на все життя. Не зважаючи на реальні здобутки соціалізму, солоденька брехня про світле майбутнє продовжує отруювати свідомість (саме тому таким популярним і є вчення релігійної організації Свідків Єгови). На мою думку, слова з Біблії "раб лінивий та лукавий" найбільш влучно характеризують стан, до якого привів нашу націю комуністичний вибір. Коли ж, згідно з власним критерієм істинності, він на практиці довів свою облудність, народ замість покаяння і визнання помилково вибраних орієнтирів, конституційно відмовився від будь-якої ідеології. Що це? Спустошеність, повна відсутність варіантів розвитку суспільства? Ні! Це не що інше, як замаскована орієнтація на минуле. Адже на фоні безідейності, вседозволеності та реклами чутливості і тваринного споживання життєвих благ, що швидко і неодмінно принесе свої отруйні плоди, завдяки притаманному людині потягу до визначеності та гармонії спогади про комуністичні "ідеали" та "здобутки" засяють новими гранями. Саме тому сьогодні така велика небезпека повернення до влади на усіх рівнях відкритих апологетів марксизму-ленінізму, що означатиме нові експерименти в політиці та економіці, нові страждання народу.

Незалежність – це незалежна економіка. Це високий рівень технологій, низька собівартість продукції, конкурентноздатні товари і участь у міжнародному розподілі праці. За "залізною завісою" відбувся занепад і відставання планової економіки, незважаючи на героїчні зусилля та жертви народу, незважаючи на пропагандистські намагання довести протилежне. (Цікаво, що сьогоднішні "ліві" ніяк не пов’язують крах світової соціалістичної системи з розвалом так званого соціалістичного "базису". Чи "Капітал" Маркса вже ними анульовано?) За 10 прийдешніх років не раз робились спроби стати економічно незалежними. Проте Україна була і залишається залежною. Маючи вкрай монополізовануважку індустрію та несприятливий інвестиційний клімат, вона приречена відставати у її модернізації та конкурентноздатності продукції. Орієнтація на енергозатратні виробництва та відсутність вітчизняних енергоносіїв означає подальшу політичну залежність від Росії. Україна залежить також від міжнародних кредитів і давно сплачує неабиякі проценти по них. Не претендуючи на повноту аналізу економічного стану, зауважу ще й традиційно низьку продуктивність праці на великих підприємствах та досі колективному сільському господарстві. Хоча й з’явилась і реалізується подекуди можливість працювати ефективно, вона не є визначальною. Спроби стати економічно незалежними продовжуються. Західні експерти, кредити, урядові програми. Чи є успіхи? Так. Про них регулярно доповідає кожен уряд, але через рік-півтора виявляється, що цей уряд не справився… Наступний уряд пропонує парламенту ще кращу програму. Чи вірить він у її успіх так, як заявляє? Не думаю. Адже існує безліч "але", що не залежать від уряду. Мене особисто завжди цікавило питання, як можна взагалі працювати урядовцю, знаючи, що протримається в кріслі максимум рік? Що можна встигнути зробити за цей час у масштабах країни? А тоді чи варто й починати? Чи в уряді працюють самі патріоти? Чи фанати? Чи аматори? Навряд. Скоріше за все, звичайні радянські люди, що думають про свій завтрашній день. Підводячи підсумок коротеньких роздумів про економіку України, слід зауважити, що реальна картина, на мій погляд, ще гірша завдяки браку специфічної інформації. Якщо ж я глибоко помиляюсь і хтось зможе вказати мені макроекономічні успіхи нашої держави, то перепрошую, хай розкаже про них українському народу. Мені ж вбачається абсолютна безперспективність подібних зусиль. Україна безнадійно залежна. Чи є у нас шанси на кращу долю?

НАДІЯ

Розмірковуючи досі про долю України, я свідомо виходив з притаманного переважній більшості українців матеріалістичного світогляду. І дійсно, в рамках такого підходу, коли першопричиною і рушійною силою розвитку суспільства є виключно матеріальні потреби, боротьба класів, що логічно випливає з тваринного походження людини, перспектив не передбачається. Хоча й досі є чимало розумників, що не погодяться з таким висновком, а вірять у "геніальні" ідеї ощасливити Україну (а може й все людство) через якісь технічні чи адміністративні винаходи. Іноді вони потрапляють до влади, і тоді народ на практиці пересвідчується у "геніальності" чергової ідеї, як не раз траплялося за останні 10 років. Ці намагання приречені на невдачу з однієї простої причини – через ігнорування об’єктивної реальності цього світу – її Першопричини і Творця. Так-так, саме реального Бога, діючої сили Всесвіту, що, як запевняє Біблія, "создал сердца всех их и вникает во все дела их" (Пс.32.15) І це при тому, що майже 90% українців вважають себе віруючими, а перші особи держави не так давно засвідчили українському народові свою повагу до християнської віри. Проте, вже більше 10 років ми не чуємо відкритої атеїстичної пропаганди – важливої складової частини комуністичного вчення. Натомість, хоч із великою натугою, звучить проповідь Божого Слова, друкуються і розповсюджуються сотні тисяч Євангелій. І це вселяє надію, що живе Боже Слово не повернеться до Нього назад, але виконає свою місію. Надію на покаяння в помилках та гріхах минулих років. Надію на прийняття ідеалів християнської віри як ідеалів нації. Надію на духовне відродження, без якого годі сподіватись на економічні зрушення. Чи реально це? Так. Досить одноосібно спробувати пройти цим шляхом, щоб переконатись у реальності Божої помочі та благодаті. А що заважає зробити це кожному? Більш, ніж реально нашому президенту, уряду та парламенту визнати: так, ми не спроможні своїми зусиллями зупинити занепад нашої батьківщини. Більш, ніж реально, щодня, приступаючи до своїх нелегких обов’язків, просити розуму у Бога: допоможи, Господи, в ім’я Ісуса Христа, покерувати сьогодні цим народом. Кажуть, що в сенаті США є спеціальне приміщення (капличка), де сенатори мають змогу наодинці молитовно звертатися за допомогою в державних справах до Бога. Жаль, не довелось мені бувати в тих краях і перевірити цей факт. Але й звідси видно наслідки – Боже благословення цій країни. Америка стала могутньою світовою державою, яка сьогодні допомагає колишнім своїм ворогам. Америка, започаткована президентами з Біблією в руках. Вони використовували її на практиці і до цього ж закликали народ. Наш же народ вожді довгий час закликали догнати та перегнати Америку. Сьогоднішні ж лідери країни не насмілюються взагалі до чогось закликають. А шкода. Я не маю змоги звернутися до українського народу, але дуже б хотілося закликати його сьогодні взяти приклад хоч би й з Америки та навернутися до Бога. В цьому полягає його надія на краще майбутнє. Єдина і остання надія.

 Поділитися