пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200122
21.12.2001 | Віктор Дзеревяго, м.Харків

Перші десять років відновленого храму

   

Серед численних цьогорічних ювілеїв хотів би виокремити дату "місцевого значення": 19 серпня 1991 року, на Преображення Господнє і у день, коли у тодішній столиці тодішньої нашої метрополії було проголошено про створення ГКЧП, харківська Іоанно-Богословська громада Української Автокефальної Православної Церкви вперше зібралась на службу Божу під стінами щойно поверненого владою храму, який перед тим та ж таки влада більше шістдесяти років використовувала як склад.

По телевізору вже декілька годин транслювали "Лебедине озеро" впереміжку із заявами самозваних рятівників "отєчєства", і було ясно: до влади прийшла сила, яка вже вмочила пазурі у крові Баку, Тбілісі та Вільнюса, і тепер шкіриться на Україну, роздратована її небажанням лізти до старого ярмау новій обгортці "оновленого союзного договору". Це для нас, для мешканців цієї землі в першу чергу, було відремонтовано концтабори у Сибіру та нароблено силу-силенну колючого дроту та наручників. У повітрі просто висіло передчуття муравйовщини 1918 року,коли на вулицях Києва вбивали за вишивану сорочку або за слово українською. І все ж таки люди прийшли в той тривожний день до церкви з виклично-самостійницькою назвою та українською мовою богослужіння! Це був їхній негучний, але рішучий протест проти намірів сил Зла, це була їх Позиція, яка, як мабуть багато хто з них тоді відчув, перебувала у повній відповідності до духу і літери Христового вчення.

На мою думку, саме високе, шляхетне емоційне навантаження того дня багато в чому визначило подальше життя громади. Відтоді Іоанно-Богословський храм для багатьох харків’ян є уособленням такої України, якої всі ми прагнули у 1991-у: традиційної без шароварності, толерантної без запопадливості, побожної без затятості та лицемірства, стійкої у принципах, боголюбивої та Богом береженої.

За ці десять років були і велелюдний молебень напередодні грудневого референдуму, і зимові неділі на початку дев’яностих, коли на літургію збиралося добре як десять парафіян (зараз самих тільки дітлахів щонеділі зазвичай буває вдвічі більше!). І дощ крізь занедбане попередніми "господарями" склепіння, і радість від перших досягнень у облаштуванні напівзруйнованої будівлі. Вінчання і похорони, смуток постів і піднесення свят. Все було. Не було і нема тільки розпачу, дратування та злості. Ось чому вже відчутно замалою стає більш-менш доведена до ладу частина храму. Ось чому в місті можна почути слушну, як на мене, думку про те, що Іоанно-Богословська громада зробила та робить для відродження справжньої України набагато більше, ніж харківські "Просвіта" та всі осередки національно-демо-

кратичних партій і рухів разом.

Вже "врятовано" стелю. І поволі, дуже поволі, набагато повільніше, ніж хотілося б, відновлюються стіни церкви, збудованої у 1885 році коштом мешканців тодішнього приміського села Іванівки, закритої 1930 року і за подальші 60 років занехаяної радянською владою. Відійшла у історію романтика перших років по відродженні, згадкою про яку – вірш, написаний на Водохреща 94-го:

Напівзруйнована церква на Сході.
Дякувать Богу – склепіння вціліло.
Холод від вікон, уквітчаних інеєм,
Холодом віє з щілин у підлозі.
Парох з амвона говорить про вічне.
Пара із вуст піднімається вгору.
Сльози в очах та натхненні обличчя.
Парафіяни підспівують хору.
Холод – страшенний. Та душі – зігріті.
Боже Великий, хрони Україну!
Щирим серцям, що до Неба відкриті
Допоможи у нелегку годину.
Парафіяни підспівують хору.
Гідність і певність – достойні поваги.
Матінко Божа! Прикрий омофором
Їхнє завзяття та їхню наснагу.

"Побутові проблеми" потроху минають – а настрій зберігся: від 19-го серпня 1991 року і до сьогодні у цих стінах панує Дух чистоти, гідності, терпеливості і любові. Дай, Боже, щоб мешкав він тут і повсякчас на віки вічні.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль