Івану Дзюбі — 70 років

Іван Дзюба народився в родині робітника гірничого кар’єру. Батько загинув на фронті у 1943 році, мати — санітарка.

У 1949 р. Іван Дзюба вступив до Донецького педінституту, який закінчив у 1953 р. за фахом російська філологія. У 1953-1957 р.р.— аспірант Інституту літератури АН УРСР. З 1957 р. І. Дзюба — редактор відділу літературознавства і критики журналу "Вiтчизна". З 1959 р. — член Спілки письменників України.

У 1962 р. І. Дзюба звільнений з журналу "Вітчизна" "за ідеологічні помилки".

Іван Дзюба брав активну участь у роботі Клубу творчої молоді, створеного в Києві в 1960 р. під егідою міського комітету комсомолу. Поступово до роботи Клубу втягнулася молода творча інтеліґенція, духовним лідером якої був Іван Світличний. Інтелектуальними лідерами Клубу були Іван Дзюба і Євген Сверстюк.

У 1964-65 р.р. І. Дзюба — літературний консультант видавництва "Молодь". Звільнений за участь у протестах проти політичних арештів серед української інтеліґенції у 1965 р Найвідоміша акція протесту тих літ — виступ Івана Дзюби під час прем’єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Замість слів про фільм, він говорив про таємні арешти серед молодої інтеліґенції, що викликало переполох у рядах "офіційних осіб" і розгубленість у залі. І. Дзюбу підтримали В.Чорновіл, В.Стус, М.Коцюбинська та ін.

Ще в 1963 році у І. Дзюби виник задум написати працю про національну політику в Україні. За словами Івана Михайловича, тоді відчувалася невідкладна потреба такого аналізу.

Наприкінці 1965 року Іван Дзюба надіслав до ЦК КПУ листа з протестом проти арештів серед інтеліґенції, пояснюючи, що це не розв’язує проблем, які викликають критику влади з боку інтеліґенції. До листа було додано рукопис, який став пізніше дуже відомим, "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Залишаючись у межах радянської системи, не відступаючи від основних положень офіційної ідеології, Іван Дзюба намагався звернути увагу влади на становище української нації в СРСР. Найсильнішими місцями книги були сюжети, присвячені русифікації, прикладам українофобії, історії російської експансії і великодержавного шовінізму.

Книга швидко поширилася в самвидаві, її читали по всій Україні. У середовищі інтеліґенції з’явився справжній "культ Дзюби". Сам автор, людина дуже скромна і делікатна, не прагнув і не був готовий до такої популярності і такої ролі.

Досить швидко книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" потрапляє за кордон. У 1968 році видавництво "Сучаснiсть" у Мюнхені вперше видало працю Іван Дзюба книжкою. Потім книга була перекладена багатьма мовами і видана в багатьох країнах, що призвело до переслідувань автора.

Улітку 1966 р. Іван Дзюба був викликаний до ЦК КПУ, де йому запропонували виступити в пресі із запереченням "наклепницької" інформації на Заході про національні проблеми в СРСР. Але Іван Дзюба відмовився, і тоді в друку з’явилися статті зі звинуваченням його в "буржуазному націоналізмі". Спілці письменників України (СПУ) запропоновано було зробити висновки щодо Івана Дзюби "Товариська" розмова в СПУ теж не дала властям бажаного результату. Навпаки, за кордоном з’явився блискучий виступ Івана Дзюби на вечорі, присвяченому 30-річчю поета Василя Симоненка.

У вересні 1966 року, у день 25-ліття початку розстрілу євреїв у Бабиному Яру, Іван Дзюба разом з Віктором Некрасовим, Геліем Снєгірьовим і Володимиром Войновичем взяв участь у недозволеному траурному мітингу і виступив там.

У 1967 році Іван Дзюба був присутній на суді над Вячеславом .Чорноволом, а після процесу він, Іван Світличний, Надія Світлична і Ліна Костенко надіслали листа протесту першому секретареві ЦК КПУ П.Шелесту, де схарактеризували цей процес як суцільне порушення процесуальних норм і як помсту людині, яка інакше мислить та ще й сміє критикувати конкретні дії конкретних державних органів.

ЦК КПУ створив групу, яка написала для поширення за кордоном брошуру "Як і що захищає Іван Дзюба", підписавши її псевдонімом "Б.Стенчук". З огляду на непереконливість, її не стали розповсюджувати. У 1969 році Вячеслав Чорновіл написав працю "Як і що захищає Б.Стенчук, або 66 відповідей "інтернаціоналістові", де викрив недостойні методи ідеологічної роботи КДБ.

У грудні 1969 р. розглядалося питання про виключення Івана Дзюби з СПУ. Щоправда, на зборах письменників тільки двоє з багатьох промовців вимагали виключення Іван Дзюба, звинувачуючи його в розголошенні державної таємниці. На здивоване запитання Івана Дзюби, про яку таку таємницю йде мова, адже він не має доступу до держтаємниць, один із промовців обурено відповів: "Хіба розкриття національної політики нашої партії не є розголошенням державної таємниці?". На цих зборах виключити І. Дзюбу з СПУ не вдалося.

26.12.69 в листі до президії СПУ Іван Дзюба відмежувався від своїх зарубіжних видавців та коментаторів і засудив їх.

Президія врахувала це і залишила Івана Дзюбу в СПУ, але попередила, що він повинен узяти активну участь у літературному процесі на принципах марксистсько-ленінського вчення і непримиренної боротьби з буржуазною ідеологією.

26-27.03.70 р. в Політехнічному та Інженерно-будівельному інститутах у Києві були розкидані листівки з протестом проти виключення зі Спілки письменників Олександра Солженіцина і переслідувань Івана Дзюби.

12.01.72 р. Іван Дзюба прийшов до Івана Світличного — і нагодився на обшук та арешт його. Самого Івана Михайловича відвезли звідти додому і теж провели обшук. Потім упродовж кількох тижнів викликали на допити. Вилучили Повне зібрання творів Леніна з помітками на полях і підкресленими фразами.

Нові обшуки і постійні допити продовжилися у лютому.

02.03.72 відбулося засідання Президії СПУ. Розглядалася персональна справа а Дзюби. Цього разу його виключили "за порушення статуту СПУ і виготовлення та розповсюдження матеріалів, які мають антирадянський, антикомуністичний характер, виражають націоналістичні погляди, зводять наклепи на радянський лад і національну політику партії та радянської держави". Постанова була прийнята одностайно. Мова йшла в основному про написану в 1965 р. книгу "Інтернаціоналізм чи русифікація?", за що І. Дзюбу у 1969 р. вже намагалися виключити з СПУ.

18.04.72 р. Іван Дзюба був заарештований. Єдиний пункт звинувачення — праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?".

11-16.03.73 р. відбувся суд над Іваном Дзюбою і Київський обласний суд засудив його за ст. 62 КК УРСР до 5 років таборів і 5 років заслання. Іван Дзюба тоді мав відкриту форму туберкульозу, цироз легенів. У жовтні 1973 р. він звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Ураховуючи часткове визнання вини, 06.11.73 р. ПВР УРСР помилувала І. Дзюбу, він був звільнений.

У 1974-1982р.р. Іван Дзюба — коректор, літературний кореспондент багатотиражної ґазети Київського авіазаводу.

З 1982 р. — на творчій роботі. Автор багатьох літературознавчих книг.

З 1992 по 1994 р. — Міністр культури України.

Іван Дзюба — лауреат премії ім. О.Білецького (1987) і Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991).

Нині Іван Дзюба — академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства Національної Академії Наук України, редактор журналу "Сучаснiсть", президент Національної асоціації україністів, співголова Головної Редакційної колеґії "Енциклопедії сучасної України". Іван Дзюба — один з найавторитетніших і поважних діячів української культури.

***

Щиро вітаємо вельмишановного Івана Михайловича Дзюбу з ювілеєм! Бажаємо здоров’я, творчої наснаги, успіхів!

Редакція бюлетеню "Права людини"
Харківська правозахисна група