пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200116
23.12.2001 | Інна Сухорукова, м.Харків

Закон про страхову медицину потрібно було прийняти позавчора, вчора було вже пізно, а зволікати сьогодні — це вже божевілля

   

Коли я почула, що Верховна Рада вже вкотре перенесла розгляд закону "Про страхову медицину", в мене знову з’явилося відчуття, що ми живемо в перевернутому світі, де все, що нагально потрібно будь-якому суспільству в цілому і будь-якій людині окремо — нехтується і владою, і суспільством, і, навіть, самими громадянами нашої країни. Про це свідчить і анкетування, яке проводив бюлетень "ПЛ" на початку цього року. З приблизно 800 читачів нашого бюлетеню на наші запитання стосовно існуючої системи медичного обслуговування та деяких аспектів реформування цієї системи, відповіді надіслали лише 10 %. Причому серед тих, хто надіслав відповіді, дуже великий відсоток лікарів, тобто тих, хто безпосередньо, так би мовити, у повному обсязі відчуває на собі "розвиток" нашої системи охорони здоров’я.

Ми неодноразово писали, що стан нашої медицини порушує фундаментальне право — право на життя. Але не тільки. Про яку повагу до гідності людини, що задекларовано в статті 28 Конституції України, може йти мова у палаті лікарні, де лежать одинокі старі люди? Вони годинами кричать від болю, але щоб їм допомогти, в лікарні немає знеболюючих ліків, бо немає грошей, щоб ці ліки придбати. Медики черствішають, а ті, які не витримують, покидають лікарні або самі починають хворіти від постійних стресових ситуацій.

Багато хто розуміє, що незабезпечення нормального рівня медичного обслуговування масово порушує право на життя, але позов до суду з таких причин — це надзвичайне явище. Навіть, у випадках, коли постраждалі від ненадання достатньої та кваліфікованої медичної допомоги добре розуміють це. Може тому ви не знайдете серед наших юристів фахівців з медичного законодавства, які є в, так званих, розвинутих країнах. Нерозвинута законодавча база тягне за собою параліч всієї інфраструктури галузі. А інколи довести, що пацієнту було нанесено шкоду не важко, бо ситуація свідчить сама за себе.

Ось випадок з нашого досвіду. В Харківському науково-дослідному інституті неврології і психіатрії ім. Протопопова після обстеження призовника Н. за направленням облвійськкомату, хлопцю зняли діагноз "епілепсія", що стало підставою для відміни протиепілептичних препаратів. Через це стан здоров’я хлопця погіршився, він двічі падав на вулиці, отримував серйозні травми, двічі перебував у лікарні. Мати повністю задовольнило те, що сина признали непридатним до служби в армії, а медичний заклад ніякої відповідальності за свої дії, які завдали шкоди здоров’ю хлопця, не несе.

З призовниками постійно трапляються майже анекдотичні ситуації, і це було б смішно, якби не було сумно. Так, Київський РВК м. Харкова визнав придатним до служби в армії хлопця із спадковою хворобою нервової системи і тяжкими дефектами слуху. З’ясувалося, що у лікарні, де обстежували хлопця, ніхто не перевірив ані його нервову систему, ані слух. 20-та студентська лікарня м. Харкова взагалі видає час від часу такі неврологічні діагнози, які потім не підтверджує жодна лікарня міста. Лікарі 27-ої міської лікарні вже тричі тільки за останні роки визнають "практично здоровими" хворих на алергію, яких обстежують за направленнями військкоматів. Потім один з них через декілька місяців потрапив в ту ж лікарню з важким загостренням хвороби, двоє інших були обстежені в інших медичних закладах міста, лікарі яких підтвердили наявність важкої форми алергії. Більш того, 27-а лікарня всупереч ст.23 Закону України "Про інформацію" не надає відомостей про обстеження ані самим призовникам, ані їх батькам. І знову, на жаль, ніхто з цих громадян до суду позов не подав.

Це не дивно, бо все, що робиться в медичних закладах, налаштовує обидві сторони на нехтування елементарними правовими і моральними нормами. На жаль, ми всі до такого стану звикли і коли бачимо, що якісь медичні заклади працюють інакше, нас, навіть, це дивує. Наприклад, дивує чітка і відкрита робота психіатричних закладів — міського і підліткового диспансерів, експертного відділення 15-ої лікарні в умовах вкрай скрутного стану фінансового забезпечення. І це при тому, що психіатрія — така галузь медицини, яка за своєю специфікою в жодній країні світу не може існувати на самофінансуванні.

Життя і гідність всіх громадян України — як пацієнтів або родичів, самих медичних працівників, — потерпає від недолугої, відсталої від часу системи охорони здоров’я. Але, якщо суспільство, депутати, експерти-фахівці приділяють багато уваги обговоренню неправових дій правоохоронних органів, або, останнім часом, пенсійному забезпеченню, то питання реформування медичного обслуговування населення, здається, нікого не хвилює. Невже усе гарно, і ми більш не хворіємо?

Для того, щоб забезпечити сучасний рівень медичного обслуговування, пристойні умови перебування хворих у лікарнях, суспільству, перш за все, необхідно усвідомити, що ніяка держава не в змозі цього фінансувати. Матеріальний стан наших громадян також не дозволяє зробити всі послуги платними — такий напрямок вже призвів до того, що громадяни взагалі перестали звертатися до лікарів. Зруйнована система відомчих медичних частин, система профілактичних оглядів — це теж сприяє зросту захворювань, і, перш за все, це туберкульоз, онкологічні захворювання, венеричні хвороби.

У наших громадян існує стійке неприйняття страхової медицини, і це добре відчувається з відповідей наших читачів. На нашу думку, це пов’язано, перш за все, з нерозумінням, що це таке. Навіть, якщо у громадянина виникне таке бажання — з’ясувати, які ж системи страхової медицини існують у різних державах, або, навіть, які системи страхової медицини існували у царській Росії або у перші роки Радянської влади, це практично неможливо. Наші засоби масової інформації, що дуже полюбляють розповісти, читачам про жахливі умови у тій чи іншій лікарні (і, на жаль, це правда) зовсім не приділяють уваги роз’ясненню того, як бути, наприклад, з тим, що держава не буде забезпечувати безкоштовне лікування, що необхідно мати відповідну і прийнятну систему медичного страхування, яка забезпечить ефективний розвиток медичного обслуговування.

Коли читаєш відповіді, які надійшли від наших читачів, добре розумієш, що, по-перше, небагато хто хоча б приблизно розуміє зміст цього поняття "страхова медицина", по-друге, недовіра до держави сягає такого рівня, щобудь-які заходи з боку держави сприймаються як намагання обдурити своїх громадян. На жаль, не має також довіри і до приватних фондів та установ, бо гіркий досвід участі і поразки громадян у фінансових пірамідах теж не є позитивним.

Наша держава зовсім не переймається досвідом тих країн, в яких успішно працюють такі системи, і при тому розвиватися вони почали ще задовго до того, як ці країни стали заможними. В Ізраїлі першу страхову медичну компанію організувала державна профспілка, яка, до речі, існує і в нашій країні, є досить багатою організацією, що має своє майно, кошти і досвід спілкування з трудовими колективами. Але профспілки дуже активно відстоюють свою власність, своє право розпоряджатися коштами фонду соціального страхування.

Складається враження, що держава не дуже зацікавлена у розвитку страхової медицини, бо чиновники та їх родичі, як і раніше, лікуються в окремих лікарнях або їдуть лікуватися за кордон. Державі зручно мати бюджетні медичні заклади із жебрацькими коштами, поганим обладнанням, але при цьому вони мають такий собі загін рабів, яких при нагоді можна вивести на мітинг, або, погрожуючи звільненням чи позачерговою відпусткою "за свій рахунок", примусити проголосувати на пропрезидентському референдумі достроково, та й ще принести адміністрації довідку з виборчої дільниці. Саме наших дільничних лікарів та працівників лікарень примушували умовляти пацієнтів ставити свої підписи за "владну" партію, а лікарі стаціонарних відділень в день голосування на всеукраїнському референдумі відповідали перед адміністрацією, за те, щоб хворі голосували так як треба.

Як себе почуває лікар, якому постійно дають зрозуміти, що ані його професійна, ані його особиста гідність нікого не цікавлять? І, навіть, навпаки. То може держава, її законодавчі та виконавчі гілки влади просто не хочуть втрачати таку частину адмінресурсу? Але ж страхова медицина не зворотно визволить цих держкріпаків. Хотілося б думати, що це підсвідомо, але ж ми знаємо, що врешті решт у кожній дії чи протидії, лежать чиїсь політичні або економічні інтереси. Надто страшна думка — нехтувати долею мільйонів людей у державі, бо так зручно тисячам чиновників.

І саме тому ні в яких ЗМІ не розповідають, що у багатьох країнах частина страхового внеску, який сплачує громадянин, становить від п’яти до восьми відсотків від доходу громадянина, а решту сплачує роботодавець, але і для першого, і для другого це є звичайною справою.

Страхова медицина впроваджена у всіх посттоталітарних країнах Східної Європи, причому займатися цим почали відразу, як тільки від влади відсунули комуністичні режими.

В Україні минуло 10 років. І ми не тільки не користуємося страховою медициною, але більшість з нас не має ніякого уявлення, що це таке. І наша держава, хоча і не в змозі тягнути тягар витрат на медичне обслуговування людей, вперто не хоче з себе цей тягар зняти. І існує у нас така собі віртуально безкоштовна медицина, і то з’являються, то зникають "благодійні" внески, платні медичні послуги населенню і таке інше.

І з’явилась у нас замість медицини — кваліфікованої та милосердної, якесь страховисько — лікування без ліків, на які не має коштів, лікування без лікарів, які відправлені у відпустку "за свій кошт", у поганих умовах, тому що не має приміщень. А милосердя — там, де за всіма Законами Божими та людськими воно повинне бути перш за все? Це взагалі незрозуміле у цій ситуації поняття.

Я пропонує всім, в тому числі не тільки родичам хворих, а й депутатам всіх рівнів, нашому так званому гаранту Конституції зненацька відвідати яке-небудь безкоштовне відділення звичайної лікарні, і запитати пацієнтів, чи задоволені вони таким обслуговуванням. І, навіть, якщо у такому безкоштовному відділенні виявиться платоспроможній пацієнт, бо йому потрібно лікуватися у конкретного лікаря, запитати його: скільки коштує йому таке лікування? Не сумніваюся, що ця сума буде значно перевищувати річний внесок до страхової каси.

Закон про страхову медицину потрібно було прийняти позавчора, вчора було вже пізно, а зволікати сьогодні — це вже божевілля.

P.S. І на додаток до цього ми публікуємо декілька повідомлень, які і є ілюстрацією до нашої розмови.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори