MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Дитина, приречена до страти

23.12.2001   
Наталя Ушакова, м.Харків
Я пам’ятаю це, і, мабуть, буду пам’ятати все життя. Дитина, приречена до страти. Приречена не якимись жахливими законами за тяжкий злочин. Приречена рідними батьками, банальним "на що жити, як прокормити", приречена за недбалість і безвідповідальність — не свої (бо ще не встигла). І ось він, вирок — нерозбірливим почерком, де читається лише останній рядок: "Діагноз: вагітність". І квитанція — страту оплачено.

Поняття "права людини" в природному середовищі не існує. Як би ми не хотіли, але ж людина — частина навколишнього світу, біологічна істота, інтелектуальна тварина. Отже, і її права — це тільки власна ініціатива. Упродовж тисячоліть людина визнавала тільки одне право — право сильнішого, тобто жила за законами тваринного світу.

У часи перманентних воєн, епідемій та інших напастей, коли кожна друга жінка вмирала при пологах, а із п’яти народжених дітей переживало батьків лише двоє; коли середній вік людства становив 25-30 років — життя окремої людини не дорого коштувало. "Бог дав, Бог і взяв", — і цим все сказано. А ще: "у кого сила, у того й закон", — ось і вся розмова. У кожного своє місце, і справа кожного його триматися, бо інакше світ не встоїть. Порушення цього порядку боялися панічно. У Стародавній Азії, Греції та Римі за уявленням тогочасного суспільства найбільшою свободою користувалися. раби, бо незважаючи на нелюдське життя, ганебне ставлення навіть найбідніших верств населення, вони не несли ніякої відповідальності. Та ж тенденція залишається і за Середньовіччям, що відбивається у системі сеньоріально-васальних відносин. Тобто кожному підводилася одна роль, яку людина повинна грати до самої смерті. Середньовіччя апелювало до визнаних авторитетів, бо що ще може гарантувати світовий порядок, як не усвідомлення того, що "так було завжди". А завжди було так, що найслабший мав одне право — служити сильнішому. При цьому найсвободнішою людиною тепер вважався залежний селянин, бо він мав найбільшу кількість покровителів. Але ж як ми зараз не уявляємо собі життя без звичного комфорту (або уявляємо і самі жахаємося), так і той селянин не уявляв, що стан постійного голоду — це порушення його істотного права мати достатньо їжі; що коли він продає одну дитину, щоб прогодувати тих десятьох, що залишилися з ним — він порушує її право перебувати з батьками. Думаю, якщо б йому про це сказати, він був би дуже і дуже здивований.

Так чи інакше, переживши дві страшні війни, людство виступило з ініціативою побудови громадянських суспільств, на ґрунті яких повинні вирости правові держави. Здається, така модель соціального устрою нарешті наблизить світову спільноту до "золотого віку" миру і розквіту. Дійсно, тепер ми декларуємо людське життя найбільшою цінністю, боремося за створення гнучкої політичної системи, яка б максимально реалізовувала (або сприяла реалізації) наші уявлення про комфортне та безпечне існування. Ми розуміємо, що свобода — це, перш за все, свобода вибору. Працювати — не працювати, брати участь — не брати, народжувати — не народжувати. Та от проблема — як ми можемо розпоряджуватися життям, яке нам не належить? Тим більше — таким беззахисним життям, бо ні природа, ні держава не може його гарантувати. І, що стосується держави, то вона і не хоче цього робити, бо така практика надає реальний прибуток. Але ж не ганебно це — заробляти на — фактично — стратах? У такий спосіб наповнювати бюджет? Але ж не ганебно це — дозволяти вбивати дітей, узаконивши таке становище? Здається, на сучасному етапі, коли вже 13-14 річних підлітків знайомлять з методами контрацепції, а елементарні її засоби дуже і дуже доступні, доводити справу до необхідності хірургічного втручання — просто злочин.

Залишаючи вибір за жінкою, ми нехтуємо правом на життя того, хто фізично не в змозі його відстоювати, і, здається, ці речі не можна порівнювати. Маскуючись турботою про втілення уявлення про свободу дорослою свідомою людиною, ми мовчки погоджуємося з фактом скоєння злочину, а отже, стаємо його співучасниками.

До речі, десь два роки тому у США було вбито останнього, мабуть, лікаря, який практикував аборти. Не хочу ідеалізувати цю країну, але ж погодьтесь, американці розуміються на власних правах.

 Поділитися