MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

"Варфоломіївська ніч" на Великдень

23.12.2001   
Валерій Сагайдак, м.Львів

У великодню ніч, із 14 на 15 квітня 2001 року, коли більшість жителів нашої області поспішала до церков, 44-річний директор ПП "Бізнес-клуб" Роман Лозинський закривавлений і весь побитий, трясся у брудному вагоні, думаючи лише про одне — швидше дістатися додому, до Брюхович, і не знепритомніти у дорозі. Голова розколювалася, тіло гуділо так, наче тиждень викручували всі кістки, дихати було важко, здавалось, при кожному подиху тисячі голок пронизують легені,

Тепер він і не пригадує як дістався до оселі. Назустріч вибігли дружина і дочка. Жінки жахнулися з його вигляду: ще в п’ятницю, 13 квітня, Роман жартував і готувався разом із ними до Пасхи. Тепер він був, наче з хреста знятий — увесь у синцях і з розпухлим обличчям. Чоловік ще знайшов у собі сили дійти до ліжка, та, торкнувшись подушки, знепритомнів. Дружина довго повертала його до тями. Дочка викликала "швидку". Лікарі, оглянувши потерпілого, запідозрили в нього переломи кісток і пошкодження внутрішніх органів. Його тут же відвезли до лікарні швидкої допомоги. Зробивши рентген, медики виявили у Романа закритий перелом ребра і численні тілесні ушкодження. "Хто його так?" — запитав у дружини один із лікарів. "У міліції", — відповіла вона. Скільки вони ще людей мордувати будуть", — тільки й зауважив лікар. У лікарні наполягали на госпіталізації, бо підозрювали розрив селезінки. Але Роману, який перебував у психічному і травматичному шоці, здавалось, що в білих халатах — переодягнені працівники міліції, і вони тільки й чекають на те, щоб знову затягти його до палати і продовжити тортури. Він вчепився в рукав дружини і буквально благав відвезти його додому. Навіть розписку підписав, що відмовляється від госпіталізації. А вдома йому стало гірше. Цього разу медики не вагались і поклали його в 1-е хірургічне відділення. Наступного дня у нього виявили ще й рідину в легенях.

Нині львівські правоохоронці відхрещуються від цього випадку, киваючи в бік своїх луцьких колег. Мовляв, вони наламали дров — нехай і відповідають. Хоча ухиляються від пояснень, як луцькі міліціонери з відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю (ВДСБЕЗ), приїхавши до Львова напередодні великого релігійного свята, без жодної санкції, лише із суб’єктивними підозрами, спромоглися на сприяння місцевих міліціонерів, як тепер з’ясувалося, у своїх неправомірних діях. Нам сказали що в Шевченківський райвідділ міліції м.Львова 13 квітня зателефонував один із керівників управління ДСБЕЗ обласного апарату міліції і дав вказівку надати сусідам допомогу. У райвідділі не вельми переймалися тим, із чим приїхали волиняни: є розпорядження — їм і надали кабінет. А луцькі оперативники відразу після того поїхали до Брюхович. Наближалась 20 година Страсної п’ятниці.

У цей час Наталія Лозинська із дочкою готували паски. Двері не зачиняли, бо постійно бігали до сусідів. Цим і скористалися волиняни. Вони з’явилися на кухні несподівано і покликали чоловіка. І тільки побачивши його, назвалися. Роману запропонували на кілька хвилин з’їздити у райвідділ буцімто для формальності — звірити підписи на документах. Де чоловіку було знати, що для цього є спеціальна процедура, але не в райвідділі, а в судмедекспертизі, — звик довіряти рідній міліції.

А в райвідділі, у кабінеті на другому поверсі, за його словами, з ним залишилось двоє — Ш. і Н. І почали роздягатися до пояса. Роман здивувався: поясніть, для чого викликали? Йому пояснили: ану кажи, де верстати, на яких виготовляєш фальшиву валюту? "Яку валюту?" — ще більше здивувався підприємець. "Не розумієш,, — посміхнувся один із них, — тоді замість Великодня ми тобі Варфоломіївську ніч влаштуємо". І почалося. Били його довго — руками, ногами. Професійно — по нирках, печінці, в груди. "Згадав? Ні?" Знову побої. Один відпочиває, інший гамселить. На його зауваження про адвоката тільки розсміялися і заходилися бити ще сильніше. На крики затриманого ніхто не реагував. Від побоїв він кілька разів непритомнів. Через годину Роман благав: "Хочете — напишу, що треба, тільки припиніть калічити". "Ні, кажи: де друкуєш фальшиві гроші?" Мовляв, ми прослухали і записали твої телефонні розмови. "Якщо записали, то йдіть і вилучайте", — прохрипів Роман, сподіваючись, що хоч після того припинять бити. "Поки сам не вкажеш — не зупинимося". 3розумівши, що до його аргументів ніхто не прислухається і, злякавшись, що його просто заб’ють, Роман почав голосно кричати Це ще більше розлютило правоохоронців, і йому заклеїли скотчем рот, на руки іззаду одягли кайданки, а між руками просунули залізний прут так, що він не міг навіть встати. І продовжили тортури.

Після п’яти годин такої "розмови" у Романа почались рвотні ефекти. Зняли скотч, і він почав знову кричати. Цього разу прибігли працівники райвідділу і зупинили "Варфоломіївську ніч". Роман валяючись на підлозі, не знав, що о 2-й годині ночі до міліції прийшла дружина із дочкою і зчинили ґвалт. До Наталії вийшов Н. і заявив, що її чоловік займається виготовленням фальшивої валюти, дочка про все в курсі, і вони відповідатимуть разом. Зрозумівши, що інкримінують чоловіку і дочці, жінка прямо з прохідної зателефонувала до президента юридичної фірми "Феник" і адвоката Івана Мотринця. Міліціонери захвилювалися. Жінці тут же заявили, що чоловіка випустять вранці, із ним усе гаразд, мовляв, повертайтеся додому, він сам зателефонує. Роман справді зателефонував, але говорив якимось незвичним, наче потойбічним голосом. "Тебе били?" — запитала Наталія. "Так", — відповів він, і розмову тут же перервали.

А вранці з’ясувалось, що волиняни повезли Романа до Луцька. На той час дружина і адвокат вже знали, що правоохоронці діяли на власний розсуд, не маючи на руках жодного офіційного дозволу. А Роману тим часом показали людину, яка телефонувала до нього — це був однокласник його дочки П. З’ясувалось, що у Луцьку його затримали з фальшивою купюрою. Роману він встиг розповісти, що з ним так само почали "розмовляти", випитуючи, де він її взяв. Аби врятуватися від побоїв, він почав обдзвонювати знайомих, запитуючи, чи не можуть вони підказати, де можна у Львові поміняти таку купюру. Після кількох невдалих дзвінків застав вдома тільки Романа. Лодзинський згадав, що справді був такий дзвінок, але це ж не привід, щоб робити висновок, що друкує фальшивки. Але міліціонери на його прохання відпустити не зреагували.

Зранку до Луцька зателефонував Мотринець і поцікавився, на якій підставі з дому, нічого не сказав рідним, забрали чоловіка в інше місто, і попросив міліціонерів провести медичне обстеження Лозинського на предмет слідів від побоїв. Черговий по області Бандура вже через годину зв’язався з Наталією, вибачився, пояснивши, що чоловіка вже відпускають, і попросив пробачити працівників у зв’язку з таким великим релігійним святом. Вона пообіцяла усе забути, як над Романом не знущатимуться.

У Луцькому обласному управлінні міліції нас поінформували, що Роман ні по якій кримінальній справі не проходить, а забирали його для взяття пояснень. Щодо побоїв, то там ухиляються від коментарів. Тепер діяльністю оперативної групи, що побувала у Львові займаються органи прокуратури.

Газета "Високий Замок", 4 травня 2001 р.

 Поділитися