пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200113
23.12.2001 | Роман Романов, м.Севастополь

Час, коли відроджуються втрачені мрії

   

26 квітня в Україні народилась нова надія. Вперше після відновлення української державності виникла постать політика, що має велику довіру з боку громадян, користується підтримкою на Заході і здатен своїм авторитетом об’єднати розрізнені політичні угруповання національно-демократичного спрямування. Як не дивно, але народження Віктора Ющенка як політика і потенційного нового демократичного лідера почалося з його відставки з посади прем’єр-міністра. Перебування на цій посаді принесло йому популярність серед населення. Але, на жаль, система відносин на Печерських пагорбах побудована таким чином, що народна підтримка не стала допомогою голові уряду, а навпаки, однією з головних загроз. Колись прем’єр Євген Марчук „перегрався“, на думку президента Кучми, у створення політичного іміджу і. втратив посаду. Проте, ситуація з відставкою Віктора Ющенка виглядає дещо інакшою. Авторитет Ющенка як прем’єра та його підтримка значною частиною різнорідних опозиційних сил не передрікали нічого доброго для президента в разі звільнення прем’єра за таким мотивом. Інших реальних причин для відставки знайти було не просто. Але порівняння стовпчиків рейтингів популярності, рейтингів довіри і недовіри виборців до президента і прем’єра підштовхували до однозначного висновку, записаного на гаслах колись чорноволівського Народного Руху України: „Пот-рібні зміни“.

Українське владне політичне середовище „вип-люнуло“ Ющенка і зробило це з радістю. Його прагнення змінити систему, що підтримувалася його попередниками, основу якої становили не професійні якості, а особисті стосунки, які означають значно більше ніж закон, а тим більше мораль, не могли не викликати спротив владної еліти. Спроби змін з боку Ющенка не були радикальними і, навіть, не завжди помітними. Один из представників нинішньої антипрезидентської опозиції і відомий учасник студентської акції голодування 1990 року Олесь Доній якось сказав, що він не бачить принципової різниці між Кучмою та Ющенком. Він навіть назвав Віктора Ющенка: „Кучмою із хустинкою у кишені“. Його дії часто виглядали непослідовними — то він своїми складними, малозрозумілими фразами висловлював свою незгоду з діями структур, напряму підпорядкованих президентові, то навпаки заявляв про підтримку президента і засуджував опозицію. Проте, навіть після появи сумно відомої спільної заяви із Леонідом Кучмою і Іваном Плющем, мало хто повірив у щирість позиції Ющенка, висловленої в документі. Питання полягало лише в тому, яким чином його змусили поставити свій підпис і в результаті розчарувати велику кількість своїх прихильників. Це був складний пошук допустимих компромісів. Поле для них вже вичерпано. Відмова Ющенка від серйозних кадрових поступок в уряді визначила цю межу і допомогла побачити в ньому політичний характер і послідовність.

Про Ющенка можна сказати, що він був успішним прем’єром. Економічні досягнення очолюваного ним уряду є незаперечними. Півтора роки тому важко було повірити у те, що взагалі якісь позитивні зміни є можливими. Економічне зростання в Україні, вперше досягнуте в 2000 році, що продовжується і зараз, є одним з найбільш динамічних у Східній Європі.

Біда Ющенка полягає в тому, що він не може більше дозволити собі бути лише економістом. Демократична політична еліта слабка і не здатна забезпечити політичну підтримку економічних реформ. Отож, крім прем’єра — економіста, Ющенко має стати ще і успішним політиком. На жаль, посада прем’єра в нинішній Україні такої можливості не дає. Система, побудована на повній особистій відданості главі держави, не терпить самостійних політиків. Вона їх намагається знищити. Ющенку, принаймні, вдалося уникнути гострого конфлікту з владною елітою. Остання лише виштовхнула його на узбіччя. Це найбільше, на що міг розраховувати Віктор Андрійович з її боку.

Дуже багато тепер буде залежати від самого Віктора Ющенка. Він отримав унікальний шанс стати людиною, що є уявленням нової української мрії для багатьох громадян держави. В своєму розпорядженні він має дуже великий стартовий капітал. У національному і демократичному середовищі його авторитет є незаперечним. Чи зможе він знайти спільну мову з усіма своїми реальними і потенційними партнерами і союзниками? Час виборів невпинно наближується і питання полягає в тому, чи вдасться йому, якщо не збільшити, принаймні зберегти ту підтримку, яку він має на сьогодні. Його особистісні і організаційні якості визначать майбутнє Ющенка як політика.

Якщо оцінити деякі дії прем’єра Ющенка в економічній сфері, зокрема методи наповнення бюджету, то складається враження, що сам Віктор Ющенко передбачав, що він дуже обмежений в часі для того, аби створити українське „економічне чудо“. Принаймні, його наступників чекає багато неприємностей, зокрема, частину доходів державного бюджету уряд вже „зняв“ на кілька років наперед. Причому йдеться про ті кошти, що гарантовано потрапляли в бюджет (наприклад, ліцензії для суб’єктів підприємницької діяльності на право торгівлею алкогольними напоями і тютюновими виробами).

Відставка уряду на чолі із Віктором Ющенком спричинила урядову кризу. Шансів на її ефективне подолання не так вже і багато, враховуючи складність поєднання інтересів всіх противників Ющенка. Одна справа проголосувати за відставку уряду, зовсім інша – узгодити єдину кандидатуру, що може набрати необхідну більшість голосів депутатів Верховної Ради України. Антиющенківська коаліція не може бути життєздатним утворенням, а, швидше за все є лише ситуативною. Навіть якщо вдасться дійти компромісу, а цього можна досягти лише виробивши складну формулу, наприклад, поступка комуністів при голосуванні кандидатури прем’єра, запропонованої президентом, в обмін на перерозподіл посад у Верховній Раді, навряд чи дії урядових лоббістів бізнесових інтересів конкретних олігархічних груп (лише за таких умов кандидат на посаду прем’єра може отримати підтримку так званих „центристських“ фракцій) зможуть узгоджуватися з інтересами лівих.

Отже, знайти конструктивного виходу із ситуації, що склалася після відставки уряду Ющенка скоріше за все не вдасться. Проте, здається, такої мети перед собою ніхто і не ставить. Інтереси владних груп є різновекторними, але серед них дуже важко помітити будь-які загальнонаціональні. Політична еліта України ще не навчилася мислити такими категоріями, лише особистими і вузькогруповими (клановими). На чолі сучасної України стоять люди, що дбають лише про власний добробут, і це становить найбільшу небезпеку для української державності. Тому, тимчасовий уряд на рік до виборів із двома доданими літерами в.о., із проданим на закритому аукціоні набором портфелів, може цілком задовольнити владні амбіції політичних груп, наближених до президента. Головне, домовитись про принципи розподілу, як часто висловлюються журналісти, контролю за фінансовими потоками та адміністративного ресурсу.

Нинішня українська політична еліта має своє походження із компартійної номенклатури і складається із тих, що отримали свій досвід у радянському господарстві і тих, що добре пристосувалися до вже давно визначених першими умов та відносин. З 1991 року Україна не мала жодної постаті загальнонаціонального масштабу, що не була пов’язана із радянським минулим. Зараз ми спостерігаємо її народження. Це викликає відродження мрій про цивілізований і демократичний шлях України, викликає появу нових масових ілюзій. Вже зараз багато хто намагається ідеалізувати Ющенка. Українське суспільство, на жаль, звикло жити з світі мрій та ілюзій і їх потребує. Успішність політика залежить багато в чому саме від того, наскільки він спроможний створити у громадян позитивні ілюзії. До цього часу, досить швидко після виборів, ілюзії йшли у небуття. Лишалася жорстока реальність, що навіть не нагадувала те, у що нещодавно так вірилось. Проте, напевне вперше, можна говорити про те, що ілюзії, пов’язані з особою Віктора Ющенка, мають реальні підстави, підтверджені досвідом і результатами в економічній площині.

Рік роботи уряду на чолі з Віктором Ющенком є, на мій погляд, чимось на зразок demo version, якщо говорити мовою комп’ютерників, тобто безкоштовною роботою програми протягом обмеженого часу. Для того, аби програма працювала далі, користувач має заплатити. Для українського суспільства час безкоштовної роботи програми під назвою „уряд реформ Віктора Ющенка“ закінчився. За подальшу роботу треба платити. Єдина можливість заплатити для українських громадян, ще не мають достатньо грошей для дорогих програмних продуктів західного зразка — голосування на виборах. Це буде не благодійність, а швидке капіталовкладення. Здається, програма корисна, варто скинутись!

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори