пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200113
23.12.2001

ВОРОГИ ПРЕСИ В 2001-МУ РОЦІ

   

1. Аятола Алі Хомейні, Верховний Лідер Ісламської Республіки Іран. Палка проповідь Аятоли Алі Хомейні у квітні 2000-го року проти преси надихнула нещадну кампанію репресій проти іранських реформістських ЗМІ, яка продовжується до цього часу. На сьогодні консервативні суди Ірану заборонили більш 30-ти газет і засудили до тюремного ув’язнення найбільш відомих ліберально настроєних журналістів Ірану. Коли іранський парламент обговорював питання скасування репресивних статей горезвісного закону про пресу, Хомейні зупинив процес, заявивши, що будь-яке полегшення норм закону було б „не в інтересах системи і революції.“ Сьогодні закон про пресу залишається недоторканним, і щонайменше дев’ятеро журналістів (включаючи лауреата Премії КЗЖ „За Внесок у Розвиток Свободи Преси“ 2000-го року Машалла Шамсолваезина) знемагають у в’язниці.

2. Чарльз Тейлор, Президент Ліберії. Відтоді, як він став президентом цієї африканської країни в 1997 році, Чарльз Тейлор послідовно проводив політику утисків незалежної преси. Фабрикуючи кримінальні справи, він засудив до тюремного ув’язнення непокірливих журналістів, піддав цензурі багато незалежних засобів масової інформації і закрив багато інших, використовуючи незаконні фінансові перевірки. Популярне Стар Радіо було заборонено в березні 2000-го року. З серпня, принаймні, вісім журналістів були засуджені до тюремного ув’язнення нібито за шпигунство. У вересні Тейлор, відомий своєю жорсткою політикою, пообіцяв „жорстоко розправитися“ із тими місцевими засобами масової інформації, що не будуть підтримувати його політику. Негайно декілька газет були змушені припинити своє існування після того, як їхні працівники масово покинули країну.

3. Дзян Жемінь, Президент Народної Республіки Китай. Дзян Жемінь є лідером найбільш детально розробленої системи контролю преси у світі. Наприкінці минулого року 22 китайських журналісти відбували тюремне ув’язнення за їхню професійну діяльністю, більше ніж у будь-якій іншій країні світу. Побоюючись, що Інтернет зможе підірвати монополію на інформацію, якою володіє Комуністична партія в Китаї, Жемінь залучив величезні ресурси для контролю за он-лайн інформацією. Його кампанія з посилення „ідеологічної відповідності“ призвела до закриття або реорганізації багатьох засобів масової інформації, що намагалися оперувати з неприйнятною (тобто будь-якою) редакційною незалежністю.

4. Роберт Мугабе, Президент Зімбабве. Уряд Роберта Мугабе проводив тотальну війну проти незалежної преси, використовуючи різноманітні засоби: від судових процесів до застосування фізичної сили проти незалежних журналістів. З січня 1999-го року два місцеві журналісти були піддані катуванням і два закордонних журналісти були вислані з країни, разом з тим, секретні служби ведуть регулярний нагляд за електронною поштою й он-лайн публікаціями з метою зберегти „національну безпеку.“ Вибухи бомб двічі зруйнували помешкання незалежної газети „Дейлі Ньюс.“ Другий з нападів відбувся незабаром після заклику міністра інформації з уряду Мугабе змусити „Ньюс“ замовчати „раз і назавжди.“ Тим часом, Мугабе активно використовує судову систему Зімбабве, щоб покарати незалежних журналістів за, нібито, образу честі та гідності.

5. Володимир Путін, Президент Росії. З моменту приходу до влади торік Володимир Путін очолив тривожну кампанію по знищенню свободи преси в Росії. Кремль ввів цензуру в Чечні, розпочав судові переслідування проти власників приватних засобів масової інформації, і наділив служби безпеки значними повноваженнями з нагляду за інформацією. Всупереч заявам Путіна про його намір встановити верховенство права, численні напади на журналістів по всій країні залишаються безкарними. У квітні цього року після драматичного і лиховісного протистояння контрольована Кремлем компанія Газпром захопила НТВ, єдину незалежну телекомпанію з аудиторією по всій країні. Днями вдалий хід Газпрому призвів до закриття відомої щоденної московської газети („Сегодня“) і вигнання журналістів найбільш престижного тижневика країни, шляхом встановлення над нею контролю. Незважаючи на настійливі твердження Газпрому, що зміни були суто пов’язані з бізнесом, основним переможцем був сам Путін, чиї колишні критики тепер мовчать.

6. Карлос Кастако, лідер Об’єднаних Сил Самооборони Колумбії (AUC). Навіть на фоні ескалації цивільної війни в Колумбії, у ході якої всі сторони, що приймають участь у конфлікті, вважали журналістів мішенями, Карлос Кастако виділяється як найбезжалісніший ворог преси. Як лідер Об’єднаних Сил Самооборони Колумбії (AUC), правої військової організації, що застосовує надзвичайно жорстокі методи, Кастако був офіційно звинувачений у віддані наказу про вбивство політичного коментатора і сатирика Хайме Гарзона в 1999 році. Підозрюють, що AUC також була причетна до вбивства принаймні чотирьох інших журналістів і щонайменше одного випадку катувань. Крім того, Кастаньо використовує ганебну практику зв’язків із громадськістю: він часто дає інтерв’ю тим журналістам, що підтримують його насильницькі акції, і в той же час застосовує насильство та погрози проти тих журналістів, із чиєю думкою він не згодний.

7. Леонід Кучма, Президент України. Леонід Кучма посилив свої звичні спроби застосовувати цензуру проти опозиційних газет, а також погрози й нападки на незалежних журналістів. Зникнення і гадане вбивство Георгія Гонгадзе, редактора незалежного Інтернет-видання, наприкінці минулого року привернули увагу світової гро-
мадськості до важкого становища українських журналістів. Заяви про те, що Кучма, можливо, особисто замовив знищення Гонгадзе, стали причиною політичної кризи на Україні, що може призвести до відставки президента й уряду. Крім того, адміністрація Кучми починала численні спроби обмежити кількість публікацій, що критично висвітлюють справу Гонгадзе і політичну кризу, що настала після зникнення журналіста.

8. Фідель Кастро, Президент Куби. Уряд Фіделя Кастро продовжує палку кампанію проти незалежних журналістів Куби, піддаючи їх допитам і арештам, прослуховуючи і припиняючи їхні телефонні розмови, обмежуючи їхню можливість вільно пересуватися, і періодично піддаючи їх домашньому арешту із метою запобігти висвітленню певних заходів. Нова тактика залякування включає в себе арешт журналістів і відпускання їх на свободу за сотні кілометрів від їхнього будинку. У той же час, закордонним журналістам, що пишуть критичні статті про ситуацію на Кубі, регулярно відмовляють у в’їзних візах. На початку цього року Кастро пригрозив місцевим бюро декількох міжнародних агентств, що вони можуть бути виселені з Куби за „поширення брехні й образ“. Куба — єдина країна в західній півкулі, де журналіст відбуває тюремне ув’язнення у зв’язку з його професійною діяльністю. Бернардо Аревало Падрин продовжує відбувати шестирічне ув’язнення за публікацію критичних репортажів про Кастро і Комуністичну Партію Куби.

9. Зін аль-Абдін Бен Алі, Президент Тунісу. Протягом більш десяти років Зін аль-Абдін Бен Алі практично цілком підпорядкував собі туніські засоби масової інформації за допомогою жорстокої цензури і грубого залякування. Газети закриваються, журналістів звільняють з роботи, відмовляють їм в акредитації, ведуть за ними спостереження і забороняють залишати країну. Над деякими з них було здійснено фізичне насильство. За винятком декількох сміливців, тоталітарна політика поліцейської держави під керівництвом Бен Алі породила пресу, що є однією із найбільш самоцензурованих у регіоні. У той же час пропагандистська машина диктатора співає безкінечні дифірамби його гаданим досягненням в області розвитку демократії і прав людини. Торік Бен Алі лицемірно облаяв туніських журналістів за самоцензуру. „Чого ви боїтеся?“ — запитав президент.

10. Магатір Мухамед, Прем’єр-міністр Малайзії. Магатір Мухамед не приховує свого презирливого відношення до свободи преси. Він вміло маніпулює малайзійськими ЗМІ з метою зміцнити свої владні позиції. Нещодавно він натякнув про свої плани встановити ще більш жорсткіший контроль за вже достатнім чином обмеженою пресою. Його новою мішенню є Інтернет, найважливіший форум для незалежних новин і думок у країні, де традиційні засоби масової інформації постійно контролюються політичними соратниками Магатіра. У даний момент політики розглядають законодавство про регулювання змісту он-лайн публікацій. Відомий своєю чутливістю, прем’єр-міністр регулярно демонізує закордонну пресу в зв’язку з нібито упередженим освітленням подій у країні. Торік він декілька разів заборонив поширення закордонних видань, що публікували статті про Малайзію.

Додаткова інформація про десять найгірших ворогів преси і детальний аналіз порушень прав журналістів і засобів масової інформації в різних країнах світу знаходиться на Інтернет-сайті КЗЖ (www.cpj.org).

Нью-Йорк, 3 травня 2001 року

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори