пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200113
23.12.2001 | Ігор Столяров, м.Одеса

Наша міліція не береже нас. навіть у СІЗО.

   

До мене, як журналіста, що прагне бути незалежним серед багатьох підвладних, — останнім часом особливо часто звертаються люди, що потрапили у неприємні ситуації, пов’язані з працівниками міліції. Сумна реальність є такою, що навіть після набуття, за допомогою Кіровоградського обласного суду, влади в Одесі —Руслан Боделан та його команда не спроможні були виконати головну обіцянку —забезпечити спокій у причорноморському місті та покращити тут криміногенну ситуацію.

Лише нещодавно ми довідалися про те, що внаслідок теракту — серед білого дня — після вибуху підкладеного пристрою ногу втратила молода жінка — дружина одного з місцевих підприємців. Перед тим було вчинено — спробу замаху на життя помічника народного депутата України Андрія Звонаржа, вбивства голови обласного арбітражного суду Бориса Віхрова та журналіста Ігоря Бондаря. І це лише вбивства про які намагалися голосно писати кілька газет, які ще не побоюються різноманітних, вже звичних позовів від керівників різного рангу обласної міліції до преси. Чиновники від міліції полюбляють захищати у преси власну гідність та ділову репутацію за допомогою судових органів. На щастя їхнє переважна більшість судових засідань завершується на користь так званих „правоохоронців“ — а у журналістів шансів перемогти немає майже жодних.

Нам і далі продовжують сповіщати, у різноманітних звітах, про покращання криміногенної ситуації в місті, але люди гинуть — багатьох злочинців так і не знаходять.

Не буду знову нагадувати міліції прізвища тих, чия доля не є відомою ще від 1998 року внаслідок викрадень та непрофесійної діяльності пошукових служб. Досить значним є і перелік одеських журналістів в яких стріляли, яких вбивали та намагалися вбити, били — Ігор Розов, Борис Дерев’янко, Леонід Капелюшний, Володимир Бехтер, Людмила Добровольська, Ігор Бондар та багато інших.

Але, найжахливіше на серці стає тоді коли чуєш про загадкові смерті у в’язницях, слідчих ізоляторах — у місцях, де життя людини мали б берегти перш за все.

Читачам нагадаю — свого часу обласна організація Української республіканської партії оприлюднила Заяву, в якій вимагала притягти до відповідальності керівників правоохоронних органів Одеської області. Причина була зрозуміла — відбулося звіряче вбивство родини прихильника реформувань на селі, фермера Андрія Декусара.

Не минуло багато часу від дня вбивства — а міліція вже рапортує, що злочинець знайдений та відповість за скоєне перед судом. Сталося не так, як гадалося. Підозрюваний, як стало відомо, закінчив життя самогубством — повісився на напірнику, наявність якого у слідчому ізоляторі взагалі не була передбачена. Першою про це повідомила тоді опозиційна тодішній обласній владі телекомпанія „АРТ“ — чим викликала незадоволення у колах правоохоронців.

Місця позбавлення волі і далі залишаються недосяжними для незалежних журналістів, а про відсутність будь-якого дотримання прав людини у їхніх стінах взагалі говорити не доводиться. Найцікавіше те, що про нестерпні умови перебування у багатьох в’язницях та слідчих ізоляторах країни, зокрема і одеських, пишуть і правозахисники і ті, хто там побував — тим часом, працівники міліції залишаються на попередніх позиціях постійно наголошуючи, що „порушень виявлено не було“. Принциповість, яка просто викликає подив.

Сьогодні знову про злочин. А як це назвати ще — молодий мешканець Одеси Ігор Марков — виконав вказівку працівників УБОЗУ та добровільно прийшов до будинку управління на вулиці Осипова, де і був затриманий за звинуваченням у незаконному зберіганні наркотичного зілля — маріхуани, у розмірі трохи більше шістьох грамів, тобто за статтею 229-6 ч.1 Карного кодексу України. Наркотики було знайдено у його халаті тоді, коли Марков був відсутній, у присутності його матері.

На думку матері затриманого — і про це вона написала у скарзі на ім’я прокурора міста Одеси пана Мєдєнцева — „мій син був заарештований за бажанням слідчого Сергія Попова, який з 1997 року переслідував його, мав до нього особисте несприйняття, неодноразово висловлював погрози та бажання посадити мого сина за грати.

На протязі цілого слідства, слідчий Попов С.М. тероризував мене як вдома, так і на роботі. Вдома було проведено три обшуки, в процесі яких шукали хоч щось, що може бути використане на шкоду моєму синові.“

Мати Ігоря Маркова не виправдовуючи його, адже і за її словами, це „справа фахівців“ — намагається зрозуміти інше — і найголовніше — причини загадкової смерті сина.

Про це у наступній цитаті з вищезгаданої скарги:

㎢-19 грудня мій син та його адвокат закінчили знайомитися з матеріалами карної справи і воно мало передаватися до районного суду для розгляду та винесення вироку.

Однак, 21 грудня 2000 року, не повідомивши адвокату Ігоря Маркова — слідчий Сергій Попов вивозить, з незрозумілих причин, мого сина до ізолятора тимчасового утримування УМВС на вулиці Преображенській 44. Тут з ним „працювали“ слідчі та оперативники“.

Вже пізніше його знаходять мертвим, таким що повісився, у автотранспорті у дворі ізолятора тимчасового утримування. Поруч не було матеріалів на яких він міг би вчинити собі смерть.

Проведена експертиза, тим часом, довела, що у тілі покійного знайдено голюциногений препарат амфетамін.

Дотепер незрозуміло, які свідчення необхідні були слідству від Ігоря Маркова? Що знав Марков? Кому Він заважав спокійно здійснювати беззаконня?

Продовжу цитату із Заяви: „О 14.30 22 грудня 2000 року колега Сергія Попова — пан Дмитренко —повідомляє про це адвокату, а мені, матері, яка втратила єдиного сина, не вважали за необхідне повідомити.

На вимоги адвоката повідомити матері, пан Дмитренко відповів відмовою, пояснивши, що вони до Ігоря Маркова вже жодного відношення не мають, позаяк він рахується за судом. Якщо це правда — навіщо і чому Попов вивозив Ігоря Маркова в цей день з СІЗО до Ізолятора тимчасового утримування?“

Мати Ігоря Маркова дотепер не знає що насправді відбулося з її сином — і чому після допитів у ізоляторі тимчасового утримування тіло її сина знайшли у автомашині у дворі ізолятора.

Незрозуміло і те, чому Ігор Марков пішов з життя за тієї умови, що за кілька днів перед смертю зустрічався з матір’ю та прохав принести йому речі для дотримання особистої гігієни, був у гарному настрої. Мати Ігоря Маркова дотепер переконана, що її син не міг добровільно піти з життя і вимагає проведення розслідування діяльності слідчого Сергія Попова.

І ще такі досить цікаві деталі.

Загадковою залишається справа Якименка, який втік зі слідчого ізолятора СБУ. Все лише ускладнилося після одержання Генпрокуратурою відеозапису всіх виданих раніше у СІЗО зізнань Якименка. І тут слід нагадати, що справу цю так само вела міська прокуратура Одеси.

Нещодавно на телебаченні виступив член обласної колегії адвокатів Володимир Рубен. Йому незаконно відмовлено у праві на захист підсудного Руденка. Таке безправ’я, за словами пана Рубена, стало, на жаль, традиційним. Інші адвокати прагнуть оминати такі справи, але Рубен вирішив відстояти свою правду, право підсудного на захист.

А напередодні у такому ж захисті, за цією ж справою, було відмовлено ще двом адвокатам — Рожковському та Тепляковій. Ця жінка-адвокат зі сльозами на очах і розповіла про те, що „такого хамського ставлення з боку слідчого Сергія Попова“ вона витримати не зможе.

Тим часом, у скарзі матері Ігоря Маркова так само наголошено, що однією з причин переслідування її сина стало прагнення одержати якусь інформацію за справою вже згаданого вище Руденка.

До переліку протиправних дій можна додати так само факт підкидання зброї та боєприпасів. Тут жертвами, яких було кинуто до ізолятора тимчасового утримування, стали дві жінки.

Прізвище слідчого Сергія Попова неодноразово згадував і підприємець Маклаков, власник кав’ярні „Ніагара“. Він чимало постраждав не лише від угруповання Зудова, але й від тих, хто мав би захистити його права — правоохоронних органів.

Неодноразово звертався до керівників правоохоронних органів і громадянин Польщі Олександр Орлов, який вже приблизно рік перебуває під „підпискою про невиїзд“, суд над яким затягується . Він написав про діяння Сергія Попова і вимагав його негайної відставки та притягнення до карної відповідальності.

Вимоги ці залишаються без відповіді.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори