пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200111
23.12.2001 | Людмила Клочко, м.Харків

Відлуння Чорнобилю буде ще довгим.

   

П’ятнадцять років минуло з часу аварії на Чорнобильській АЕС, але й досі звертаються до ХПГ люди, що постраждали внаслідок цієї найбільшої техногенної катастрофи. Найбільше скарг на неможливість отримати інвалідність, чи встановити зв’язок стану здоров’я із участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Так, Яворський В.Ю. інженер-конструктор ВАТ "Турбоатом", що з 15 серпня по 8 листопада 1986 року відпрацював на післяаварійному ремонті турбін і відпрацював 631 годину на ЧАЕС, спочатку отримав пенсію як ліквідатор аварії, але вже у 1992 році лікарі не знайшли зв’язку між його хворобами й роботою у Чорнобилі. Але ж до відрядження на ЧАЕС Яворський був здоровим, що підтверджується його медичною карткою, а після — став інвалідом. Тесленко — інвалід першої групи, що захворів під час проходження військової служби (лікарі спочатку ставили його захворювання у залежність від радіаційного випромінювання, а потім такого зв’язку не вбачали), вже вичерпав усі можливі засоби домогтися від держави компенсації за втрачене здоров’я.

Звертаються ліквідатори по допомогу щодо визначення розміру пенсій — безлад у звітності перших днів після аварії не дозволяє отримати ту пенсію, на яку вони заслуговують. Зовсім нещодавно звернувся (не з "Чорнобильського" приводу) до ХПГ громадянин Н., який розповів таку "цікаву історію". Він проходив строкову службу під Києвом у 1986 році й офіційно до робіт по ліквідації аварії не був залучений. Але в останні дні квітня майор, якому був підпорядкований Н., наказав невеликій групі військовослужбовців сідати в машину і привіз їх на город, саджати картоплю недалеко від четвертого блоку. Там вони і працювали цілий день — вистачило хлопцю, щоб хворіти все життя. Де ж знайдеш того майора, який міг би засвідчити, що хвороби ці пов’язані з радіацією!

Учора, повертаючись додому, я стала свідком сварки: в одному маршрутному таксі опинилися два чорнобильці (за угодою між підприємством-перевозником і міською адміністрацією в Харкові маршрутки безкоштовно перевозять тільки одного пасажира в машині), то один повинен був або вийти, або заплатити. Сперечання затягувалося, пасажири нервувались — час пізній, потрібно додому. На адресу "чорнобильця" сипалися докори й образи. Він не витримав і, кинувши гроші водію, вийшов із машини. "Ви там не були, ви не можете мене зрозуміти", — сказав він.

Так, тим, хто постраждав від Чорнобильської аварії, потрібні компенсації (взагалі слово "пільги" у цьому випадку недоречне), але їм усім потрібні розуміння й підтримка, а іноді просте співчуття. А що вони отримують? На державному рівні — невиконання зобов’язань щодо соціального захисту, на побутовому — зневага, а то й роздратованість.

Відлуння Чорнобилю буде ще довгим. А що робимо ми? В бюджеті не вистачає коштів на гарантований державою соціальний захист постраждалих, а кошти на пуск нових реакторів ми збираємося знайти. Не хочеться вірити в те, що через випромінювання ми стали мутантами й втратили найхарактернішу рису українського національного характеру — здоровий глузд.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль